Закарпатська Кам’яниця — село посеред світу...

Яке по відношенню до села проявляється геть в усьому і на всіх рівнях управлінської ієрархії: починаючи від тих, хто бездумно і недбало пише закони, за якими сучасне українське село має жити, і закінчуючи тими, хто в ці закони має уважно вчитуватися, але насправді не знає їх, і хто цих законів має ретельно дотримуватися, але... не дотримується.

Ось чому можна вважати, що селам Кам’яниця та Гута Ужгородського району пощастило. Там вдруге обрано сільським головою Марію Юріївну Коваль-Мазюта, сільського фахівця, людину кмітливу і рішучу, яка добре знає, як сучасне українське село живе і чому саме так, тяжко і напівнужденно, воно живе і як воно повинно жити насправді; яка любить і шанує свої села, а тому села люблять і шанують її.

Ці села, що зринають з-поміж зелених карпатських пагорбів і повільно в’юняться своїми садибами та нивами правобережжя річки Уж, могли б слугувати еталоном краси класичного українського села, затопленого цвітом садків, заполоненого красою річкових лук... Ні-ні, навіть зараз ними можна милуватися, аби тільки не знати, через які складні проблеми сьогоденного буття цьому селу довелося пройти, щоб зберегти своє єство, свою історію і своє... майбутнє.

Описувати, в якому стані залишилося це село, по тому, як відмер місцевий радгосп-завод, а все, чим його господарство живилося – було розкрадено, розвалено, занедбано і зневажено – це все одно, що переказувати історію “становлення” сучасного українського села в незалежній Україні: настільки тут усе знайоме, традиційне, до болю в серці відоме за всіма іншими селами, в яких кожен із вас, читачів, побував, в якому ви живете, за яке вас щемить душа.

Здавалось би, Кам’яниця та Гута, що входять до складу однієї сільської ради, мають певні переваги над будь-яким віддаленим селом, адже розташовані вони всього за 10-15 кілометрів від Ужгорода. Якщо підходити з погляду того, що будь-якої днини до містечка можна добутися будь-яким зручним транспортом, – так, певні переваги, звичайно, існують. Але тільки не з погляду сільського голови Марії Юріївни, яка знає, що близькість містечка призводить до відтоку навіть тієї мізерної робочої сили, яка ще залишається в селі по тому, як значна частина її просто відходить у кращі світи, все зменшуючи і зменшуючи кількість населення. І сільський голова чудово розуміє: якщо з цією тенденцією змиритися, якщо не вдаватися ні до чого такого, що робило б їх села привабливішими, життєздатнішими, впорядкованішими – вони й справді загинуть, відімруть, перетворяться на безликий хутір.

Коли кілька років назад Марію Юріївну вперше обрали головою сільради, вона, жінка працьовита і рішуча, так і визначила для себе: "Що зараз головне? Не дати селам відмерти, загинути, бо інакше, що я за сільський голова?!" Знову ж таки, – переповідати, що і як вона робила, аби вистояти самій, і то вистояти разом із селами, – все одно, що писати роман. Але й так зрозуміло, що, обираючи її вдруге, односельці врахували все: і що їхній сільський голова – жінка з характером; і що ніхто з крутих та приїжджих “наїхати” на неї зі своїм життям “по понятиям” не зможе. І що в цьому селі, на цій посаді вона не відпрацьовує, вона ними – селом та обов’язками своїми службовими – живе.

Свого часу існувала технічна документація на проведення до Кам’яниці природного газу. Вже навіть були закуплені труби. Але сталося так, що прокладанням газопроводу в селах Кам’яниця та Гута зайнялися серйозно протягом останніх 2-х років. Дотепер декотрі односельчани не вірять, що цього року дійде голубий вогник до їхніх осель, бо так довго чекали, що з віри залишилися мізерні крихти. Починаючи на посаді сільського голови, Марія Юріївна трохи побідкалася з приводу втраченої можливості, адже поява палива – а це для сіл велика проблема – одразу полегшила б життя селян, зробила його комфортнішим, а саме село – привабливішим. Але, залишивши цей проект для “надії, яка вмирає останньою”, щоб постійно нагадувати про неї районній владі, сільський голова вирішила рятувати все те, що ще можна врятувати.

За роботу взялися разом з районною владою. По-новому розробили проект, кілька разів збирали сільські збори, проводили затяжні зустрічі із відповідальними організаціями. А за ними – 2 роки виснажливої праці з будівництва вуличного газопроводу. Кожен метр проритої траншеї давався дуже важко, недарма і село називається «Кам’яниця» – ламалася техніка, нервувалися сельчани. Та все ж таки здолали й каміння.

Марія Юріївна, як сільський голова, за кожен атрибут села, за кожен його соціальний щабель бореться, як за існування самого села. Вона справедливо вважає, що селянин має бути соціально і духовно прив’язаний до свого клаптика землі; що він має почуватися на ньому господарем; він має бути впевненим, що його труд буде оцінений.

– Я розумію, – каже Марія Юріївна, – що існує закон, що у нас демократія, отож сільського голову обирає громада. На перший погляд, нібито ж усе добре, демократично. Але подивіться, скільки на цій хвилі політичної боротьби на чолі сільрад, як, втім, і райрад та міськрад, виявляється людей випадкових, які йдуть на вибори задля власних амбіцій і які потім не справджують довіри громади. А сільський голова – це не чиновник, це довірена особа громади. Громада тебе обрала, і громада ж має суворо і жорстко запитати, а що ти для неї зробив. Тому я вважаю, що, по-перше, категорично не можна часто змінювати сільського голову. Це стосується не мене: мене й так обрали, я працюю чесно. Просто я вважаю, що сільським головою повинна бути людина, яка має досвід керівної роботи, яка вміє працювати з людьми, яка знає закони України і закони місцевого самоврядування і водночас знає звичаї і традиції своєї громади. Тобто вона має бути юридично, психологічно, адміністративно підготовленою до такої роботи. То, може, вже слід подумати над тим, щоб готувати голів сільрад: або в вузах, або на спеціальних підготовчих курсах при вузах, скажімо, при Академії управління? Адже буває так, що сільський голова намагається працювати, але відсутність належної освіти, досвіду, юридичної підготовки зводить його старання нанівець. Зате на другий термін він уже готовий як керівник, от тільки громада в ньому розчарувалася. І, ради Бога, ні в якому разі не слід підходити до виборів голів з позицій політичних партій. Навіть на верхніх ешелонах влади це шкодить нашій державі, що вже казати про рівень сільради.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати