Свалявець Павло Личко все життя — на ниві музики і пісні

Народився Павло Андрійович 15 серпня 1937 року в Словаччині у селянській сім'ї. Батьки не були музикантами, але обоє мали гарний слух і дуже любили співати. У 1940 році родина купила собі будинок у присілку Добра-Добрянські верхи, який знаходився на великій мальовничій поляні, оповитій буковими лісами. Також придбала 5 гектарів орної землі і 2 гектари лісу, що були поруч. Влітку батьки господарювали, а в довгі зимові вечори ходили на вечорниці, на так звані заходи відпочинку, або сиділи вдома біля шпора (словацькою) і співали улюблені народні (побутові, жартівливі та обрядові) пісні, коломийки, колядки тощо. Розказували про різні пригоди із свого життя, казки, прислів'я, загадки та інше. Вдома на сімейних вечорах діти (а їх троє) слухали спів батьків і самі пробували співати. В усіх розвивався гарний слух та голос.

Коли проводились вечори танців чи весілля, то грали в основному дві-три скрипки: контрабас та цимбали. Ще, будучи малим хлопчиком, Павло піддавався чарам цієї музики і з насолодою слухав її. У зв'язку з війною й тим, що до школи треба було ходити аж за два-три кілометри, хлопець не встиг закінчити перший клас. У березні 1947 року сім'ю переселили в с. Озеряни Луцького району Волинської області і він знову почав ходити в перший клас, оскільки не знав української мови.

Вчився добре, особливо йому вдавались математичні предмети і, звичайно, співи. Хоч не був відмінником, зате завжди - ударником. З дитинства брав активну участь у всіх колективах художньої самодіяльності. Співав у змішаному хорі, в дуеті, виступав у танцювальному та драматичному гуртках. Побачивши у свого сина здібності до музики, батько купив йому гармошку "Україна", на якій Павло навчився гарно грати. Тому його завжди запрошували виступати в школі, в клубі, супроводжувати танці під час вечорів відпочинку, навіть на весілля.
У Лаврівській СШ, де він навчався, був духовий оркестр. Але не відразу його прийняли в цей колектив, а згодом і - барабанщиком. Та це не зашкодило йому навчатися грати на кларнеті - гаму та декілька простих мелодій.

Головне, це зорієнтувало його до вступу у 1957 році на духовий відділ Ківерцівського культосвітнього технікуму. Там провчився більше місяця і пішов у армію. Доля знову з'єднала його з музикою, бо грав у штатному духовому оркестрі: спочатку на великому барабані, тарілках, а потім - на альті. В армії Павло набув професію фотографa, і згодом, заробивши гроші, купив собі аян та й сам почав вчитися на ньому грати. Все це йому згодилося в житті. Бо перед закінченням служби з технікуму отримав виклик на вступні екзамени з музичних предметів (мусів складати їх знову, бо заклад змінили на училище). І впорався успішно, одержав вибір навчатись на духовому чи хоровому відділах. Віддав перевагу першому.

Ще, будучи на службі і під час навчання в училищі, систематично збирав, записував гарні пісні, гуморески, ноти для солістів, дуетів, тріо, квартетів як для вокалу, так і для інструментального супроводу.

У 1964 році, закінчивши училище, Павла Андрійовича запросили у Мукачівський райвідділ культури, де запропонували роботу або у Великих Лучках, або в Сва-ляві. Він обрав наше місто, де пропрацював тридцять шість років і продовжує трудитись понині. Основне робоче місце було в районному Будинку культури: тринадцять років директором, а інші - художнім керівником та методистом з художньої самодіяльності. Крім цього, за сумісництвом займався з двома самодіяльними колективами, керував агітбригадою та гуртком сольного співу, який здебільшого виконував народні пісні. Пізніше на базі цього гуртка і з'явились „Свалявські музики" — самодіяльний народний фольклорний ансамбль.

Першими активними учасниками його були М. А. Дідренцел, І. В. Штекбавер, О. М. Кеменяш, В. К. Зубченко, А. М. Кеменяш, М. М. Цанько, В. М. Циганин. Солісти-вокалісти В. Личко, Ж. Лучинська, Г. Маринець, потім - Й. Легета, Й. Левко та інші. З цим колективом Павло Андрійович виступав і виступає майже в усіх концертах, які проводяться в районному Будинку культури, бере участь в оглядах-конкурсах, їздить з концертами в санаторії та села району. Завжди радісно бачити й слухати виступ фольклорного народного колективу "Свалявські музики". У цьому році він відзначає 10-річний ювілей.

Павло Андрійович також був і є активним учасником самодіяльного народного хору імені М. Чайковського, брав активну участь у роботі самодіяльного народного оркестру Свалявського технічного коледжу, естрадного оркестру РБК, грав у самодіяльному народному духовому оркестрі „Гелікон , у духовому оркестрі профтехучилища № 9, СШ № 3, створив у свій час духовий оркестр у побутовому комбінаті, понад десять років керував духовим оркестром Драчинської художньо-сувенірної фабрики. У 1970 році організував ансамбль пісні й танцю, духовий оркестр та „Троїсті музики" в Керецьках. З багатьма виступав у Києві, за кордоном, на обласній сцені, брав участь у святах районного масштабу. Одинадцять років керував духовим оркестром колгоспу "Пам'ять Ілліча", з яким виступав на республіканському огляді-конкурсі і був нагороджений дипломом лауреата та бронзовою медаллю.

Всього за період роботи Павло Андрійович навчив основ духової музики і прищепив любов до цього жанру понад 500 хлопчикам і дівчаткам. Більшість музикантів донині продовжують грати в різних творчих колективах, у тому числі й професійних. Серед них є навіть видатні музиканти, такі як Віктор Давиденко, який закінчив музичне училище, консерваторію і зараз працює в столиці. Стали музикантами Я. Мошкович, В. Гецко, М. Сакаль, В. Калитич, М. Мигович, В. Герасимов, які тепер грають у духових оркестрах та керують колективами художньої самодіяльності.

З січня 2001 року Павло Андрійович керує ще одним колективом, який носить звання народного, - духовим оркестром будівельного ліцею. Досвідчений керівник поповнює репертуар новими творами і виховує молодих музикантів - навчає їх музичної грамоти та гри на інструментах.

Крім музики, Павло Андрійович має інші захоплення. Наприклад, бджолярство. У лютому 1999 року його обрали головою районного товариства. Він має 25 бджолосімей. „Бджілка і музика", „слово і музика" - такі подібні захоплення душі. Хай оживає істина стара: людина починається з добра. П.А.Личко багатьом людям допоміг у лікуванні своїми рецептами та медом. Займається він і кролівництвом, собаківництвом, любить природу, сад. Та головне - він прекрасний сім'янин: має двох дочок і внуків Христинку, Едітку й Віктора, багатий життєвий досвід і добре серце. Тож хай до цього додається завжди міцне здоров'я, а також здійснюються усі його творчі задуми.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати