У незвичному для лялькарів художньо-публіцистичному стилі відображено період заслання Тараса Шевченка. Творча група вирішила заглибитися у внутрішній стан людини, яка, знаходячись у далеких від батьківщини краях, при забороні писати і малювати, створює шедеври. За основу вистави взято уривки з двох п’єс ужгородського журналіста, письменника та драматурга Олександра Гавроша. Спектакль уже подивилися старшокласники кількох ужгородських шкіл.
Як розповів директор театру ляльок Мирослав Петій, це була експериментальна робота, режисером якої виступив провідний актор театру Микола Карпенко. До режисерсько-постановочної групи також увійшли заслужена артистка України, головний режисер театру Наталія Орєшнікова як асистент режиссера та працівник телеканалу «Тиса-1» Олександра Талабіра, практикант Ужгородського факультету Київського національного університету культури і мистецтв, як помічник режиссера (це була її дипломна практика).
Окрім режисерської, керівник відмітив цікаву роботу (до речі, дебютну) художника-постановника Тетяни Поринець. На його думку, художнику вдалося надзвичайно цікаво вибудувати простір, що дозволяло акторам діяти в різних іпостасях (кілька Шевченків) і переноситися в різні події. Наголосив і на такій особливості вистави як схожість з літературно-публіцистичним вечором: були використані і романси, і вірші, і все це відбувалося під живий акомпанемент (музичне оформлення Тетяни Бабець). Вийшла синтетична експериментальна робота, де режисер використав всі можливості актора (живий спів, танці, гра).
Миколи Карпенка зізнався, що робота виявилася незвичною: довелося грати на сцені і слідкувати за процесом ззовні. Спочатку думали зробити літературний вечір, але тема так захопила, що вийшла серйозна вистава, хоч і з застосуванням ляльок. «Ідея захопила весь колектив, – продовжує керівник літературно-драматичної частини театру Ніна Малишка, яка у виставі виступила консультантом. - Виявилося, що знайомство з Шевченком у більшості з нас закінчилося на шкільному рівні. Перечитуючи його заново, ми відкрили для себе надзвичайно цікаву, нехристоматійну поезію і нового Кобзаря». А Олександра Талабіра додала, що у зв’язку з цими подіями, які тепер відбуваються в державі, вони черговий раз прозрівали наскільки актуальною є шевченківська поезія.
Головний режисер театру Наталія Орєшнікова наголосила, що першозавданням було відкрити для себе Шевченка як людину, особистість, дізнатись що він відчував, як переживав. Щаслива з того, що почали читати вірші, бо на це завжди не вистачає часу. А щодо самої ідеї вистави, то вона виникла у січні і всі хвилювалися чи встигнемо її втілити до святкування 200-річчя поета. Але зусиллями всього колективу дуже оперативно її зробили. У творчої групи залишилися нереалізовані ідеї стосовно спектаклю, які будуть втілені 28 березня в ще одній прем’єрі цієї вистави, яка відбудеться у рамках еротично-мистецького фестивалю «Березневі коти», де будуть введені додаткові сцени.
На думку Олександра Гавроша, ляльковий театр врятував честь Закарпаття, бо обласний драмтеатр Шевченка так і не поставив. і був ризик 200-річний ювілей в театральній сфері в Ужгороді так і не відзначити. Інші театри до цієї події готувалися заздалегідь, шукаючи матеріал, бо п’єс про самого Шевченко насправді дуже мало. І хоч спочатку лялькарі планували літературно-музичний вечір, радий, що вийшла художня публіцистична вистава. Зрозуміло, що за місяць зробити повноцінну виставу дуже складно, але те що вийшло, має хороший потенціал для нарощування. Колаж, який зробили з двох його п’єс, не відтворив їх зміст, але відтворив образ, який проймає. Передати відчуття творчої людини, якій заборонили малювати і писати, насправді дуже складно, на це потрібен час і підготовка. По мірі того, як буде розвиватися спектакль, будемо мати дуже незвичну цікаву роботу.
Сам письменник вже кілька років хворіє Шевченком. Занурився у дослідження його життя для написання кіносценарію «Історія одного доносу», який посів друге місце на міжнародному конкурсі «Шевченко-200» у 2012 р., де зосередився на періоді розквіту сил і слави поета та художника до заслання, і продовжує цим займатися далі. На замовлення режисера Дніпропетровського академічного музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка написав кілька п’єс. Одна була по кіносценарію, де власне розповідається як Шевченка арештовували, проводили допити. Вона передбачала багато масових сцен, що не підходило театру. Прочитавши щоденник Шевченка, зрозумів, що це колосальний матеріал, який чомусь ніхто не відкриває, і написав по ньому п’єсу для моновистави «Рядовий Тарас Шевченко», яка здалася режисеру занадто скромною для такого солідного ювілею. Тому він запропонував зробити щось середнє між цими двома. Поки ужгородець писав чергову п’єсу «Щоденник рядового Т.», театр знайшов підходячий матеріал для свого задуму. Але остання зацікавила київського режисера Євгена Нищука (нині вже міністр культури), який вирішив поставити її як дипломну роботу зі студентами 5-го курсу Київського університету ім. І.К Карпенка-Карого, прем’єрний показ якої відбувся 7 та 11 березня.
Драматург радий, що наш ляльковий театр взяв в основу своєї вистави саме сценки з моновистави «Рядовий Тарас Шевченко», бо українці мало знають про Шевченка солдатського періоду, мало знають про ту армію. Хто прочитає п’єсу, зрозуміє наскільки важко було бути людиною у тій системі і в цій Росії далі. Коли тільки за те, що людина стоїть з плакатом «Ми за мир» її забирають у відділок, з розуму можна зійти. Тому Шевченко ще буде актуальним довго.
«Сторінки щоденника поета» розраховані для старшокласників, але до кінця сезону лялькарі планують поставити ще одну виставу по Шевченку, розраховану для наймолодших глядачів. Режисером «Кобзарика» (така робоча назва вистави) виступить Олександр Куцик. А поки що «Бавка» відправилася у двотижневий гастрольний тур містами Рівне, Хмельницький, Тернопіль, де покажуть мюзикл «Тричі славний розбійник Пинтя» та виставу «Дід Кузьма та юрба».
Оксана Яворська для Закарпаття онлайн. Фото автора