Антоніна Дурда (Ісак): «...Образотворче мистецтво позитивно впливає на виховання майбутнього покоління...»

Народне мистецтво Закарпаття – це складне багатогранне явище культури, що охоплює всі види народної творчості. Важливою його складовою є декоративно-ужиткове та образотворче мистецтво, що відображає смаки та вподобання народу, розуміння краси та морально-етичних норм. Нині у краї успішно працюють понад три тисячі народних майстрів. Серед них і Антоніна Дурда (Ісак), творчість якої є органічною складовою етнокультурних традицій Закарпаття, а її здобутки визнані громадськістю і засвідчують високий фаховий рівень.

Антоніна Дурда (Ісак): «...Образотворче мистецтво позитивно впливає на виховання майбутнього покоління...»

Пані Антоніна – донька відомого в краї митця Івана Ісака, велика родина якого пов’язала своє життя з мистецтвом. Батько свого часу закінчив Ужгородське художньо-промислове училище, де навчався на відділі художньої обробки дерева у Василя Свиди. Вищу освіту здобув у  Львові, в Українському поліграфічному інституті імені Івана Федорова. Його син Ярослав пішов стопами батька і теж здобув художню освіту в Ужгородському училищі прикладного мистецтва. Донька Антоніна  та онука Ольга теж випускниці цього навчального закладу.

Талант пані Антоніни найбільш повно і широко проявляється в галузі декоративно-прикладного мистецтва, а також графіки, недарма вона навчалася на відділі художньої кераміки. У виробах із глини, а це скульптури малих форм, рельєфи, тарілки, вона продовжує і розвиває традиції крайової школи мистецтва. Йдеться як про тематику, так і про характерні технічні та технологічні прийоми. Привертають також увагу пейзажі, виконані в техніці пастелі. Особливо вдалі ті, що на кольоровому папері, бо фон об’єднує всі елементи, створює цілісну картину, що дуже важливо у мистецтві.


Біографічна довідка

Антоніна Дурда (Ісак) народилася 15 листопада 1963 року в селі Приборжавське Іршавського району Закарпатської області.

У 1979 році вступила до Ужгородського училище прикладного мистецтва на відділ художньої кераміки, який в 1983 році успішно закінчила. Працює викладачем образотворчого відділу Приборжавської дитячої школи мистецтв.

Бере участь у районних, обласних та всеукраїнських виставках творів декоративно-прикладного мистецтва. Персональні виставки (2003) з нагоди 40-річчя від дня народження відбулися в Іршавському районному будинку культури та в Закарпатському музеї народної архітектури та побуту в місті Ужгород.

У 2010 році взяла участь у ІІ Міжнародному фестивалі гончарів у селі Городня Брестського району Білорусі та 21–22 серпня –  у фестивалі гончарів на Хортиці. Нагороджена дипломами оргкомітетів.

Член районного народного об’єднання художників та народних майстрів “Колорит Боржави”.

Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України з 2012 року.

Живе і працює у селі Приборжавське Іршавського району Закарпатської області.


– Пані Антоніно, Ваш батько відомий різьбяр, старший брат Ярослав – випускник Ужгородського училища прикладного мистецтва – своє життя теж пов’язав із мистецтвом. Чи пам’ятаєте, коли вперше взяли олівця в свої руки?

– Я не пам’ятаю, оскільки держати олівець чи пензлик у руках, закладено генетично. У мене ж обоє батьків художники. З самого малку ми, діти, були пов’язані з мистецтвом. Ми малювали, різьбили,  вишивали…

– Які спогади залишилися про дитячі роки?

– Найсвітліші. З раннього дитинства ми з мамою до Великодніх свят розписували крашанки, прикрашали пироги, паски, інколи відливали щось із гіпсу, робили сувеніри. Пригадую, ми завжди допомагали батькам у їхній справі, хоч вони того і не потребували, але заохочували нас і навіть платили.

– Якими були Ваші шкільні роки?

  Уже в шкільні роки, відчувши, що можеш намалювати лінію рівніше, ніж однокласники, уявляєш себе великим художником. Я малювала в зошитах, блокнотиках, стінгазетах (була головним художнім редактором шкільної газети), малювала на сумках, оздоблювала їх вишивкою, робила аплікації на одязі, якісь брошки придумовувала та інше. Старалася за будь-яких обставин виглядати не так, як інші. Шкільна  форма ж була в усіх однакова й обов’язкова і мені, можливо навіть на підсвідомому рівні, хотілося чимось вирізнятися.

– Коли усвідомили, що хочете творити?

– Навчаючись у старших класах школи усвідомила, що таки хочу йти шляхом, який проторили батьки. Довго думала чого більше хочу –  опанувати ткацтво чи мистецтво кераміки. Хотіла вступати до Вижницького художнього училища на відділ з ткацтва, але перемогла все-таки глина.

– Хто вплинув на Ваше рішення вступити до Ужгородського училища прикладного мистецтва?

– Сама вирішила. Я добре знала про його існування, бо там уже навчався на той час мій брат Ярослав. Батьки схвалили мій вибір і я стала старанно готуватися до вступу в Ужгородське училище прикладного мистецтва. Коли прийшла на підготовчі курси, то побачила багато знайомих дівчат, з якими відпочивала у піонерських таборах «Берегвар» та «Юний художник». Було дуже приємно, що вони обрали Ужгородське училище, причому також відділ художньої кераміки. А це Медвецька Агнеса, Коваль Ольга, Дмитрієва Людмила, пізніше Бачинська Ілона…Ольга Коваль (Лукач), до слова, нині викладає в Закарпатському художньому інституті, щедро ділиться з молоддю таємницями роботи з глиною.

– Кого з викладачів вважаєте своїми наставниками?

– Вступивши до Ужгородського училища прикладного мистецтва на відділ художньої кераміки, мене зачаровували практично всі спеціальні предмети, але найбільше все-таки композиція і практична робота, які викладали талановиті майстри і прекрасні педагоги Людмила Сергіївна Аверкієва та Магдалина Іванівна Пуглик-Белень. Нам пощастило, що живопис у нас викладав Іван Дмитрович Маснюк, а рисунок – Іван Федорович Манайло, які дали нам міцні знання з теорії і практики, навчили правильно бачити натуру, намагатися проникати в сутність речей, виявляти характерне. Донині пам’ятаю, що Іван Федорович найскладніші форми у природі порівнював із кубом. Навіть фігуру людини він легко міг вибудувати із кубічних форм, що мене дуже вражало і  захоплювало. Я до сьогодні, наче найдорожчу реліквію, зберігаю учбові ескізи, на яких він легко і доступно пояснював матеріал.

– Ваш найулюбленіший навчальний предмет в училищі, і чому?

– Найбільше я любила гончарити і ліпити. Глина – це універсальний матеріал. З неї можна робити все що завгодно: посуд, скульптуру, біжутерію і т. д. Навіть першу людину, Адама, Господь Бог, як пам’ятаєш, теж зліпив із глини. Це дуже пластичний матеріал, тож не випадково – це улюблений матеріал багатьох митців. Завдання, які нам давала Магдалина Іванівна, завжди пояснювала детально, доступно, з ентузіазмом. Вона вміла зацікавити студентів так, що хотілося ліпити тут і одразу, без ескізів. Їй вдалося прищепити нам любов до кераміки, до прикладного мистецтва, що не згасла донині. Багато її учнів, закінчивши училище, продовжили навчання за спеціальністю у вищих навчальних закладах Львова, Києва, Одеси та інших міст України та закордону, і донині працюють за фахом, беруть участь у виставках.  Ще мені пощастило пройти курс гончарства на практиці після першого курсу у відомих майстрів Іршавщини Івана та Михайла Галасів на Іршавському  промкомбінаті. Вони були чудовими гончарами, і досягли слави і широкого визнання в другій половині ХХ століття. Це вже історія.

– Як склалася Ваша доля після закінчення училища?

–  Закінчивши навчання, зробивши на дипломну роботу великі фарфорові вази із петриківським розписом, я пішла працювати на Виноградівський промкомбінат художником керамічного цеху, де пройшла справжній курс «молодого бійця». Там навчилася творити, ліпити, розписувати, думати водночас; все злилося в один стрімкий потік. Коли вийшла заміж, а зі своїм майбутнім чоловіком я дружила зі школи, то і взагалі все полетіло галопом. Народився старший син Олександр, потім невдовзі – Денис, який вже  закінчив Київську національну академію мистецтв, а ще через чотири роки з’явилася донечка Оленька, з якою цього року ми разом зробили виставку. Вона закінчила Ужгородський коледж мистецтв імені Адальберта Ерделі, Ужгородський коледж культури і мистецтв, Закарпатський художній інститут та навчається на Ужгородському факультеті  Київського національного університету культури і мистецтв (заочна форма). Через чотири роки у нашій сім’ї з’явилася ще одна донечка –  Антоніна. Зараз діти в нас уже дорослі, всі працюють, є онучок Кирилко.

– Чи вагалися перш ніж обрали роботу з дітьми в Приборжавській дитячій школі мистецтв?

– У школу я пішла працювати одразу, як тільки це стало можливим. Дітки стали дорослішими, а ще у нас у Приборжаському відкрився філіал Довжанської дитячої школи мистецтв. Майже з перших днів я там започаткувала клас образотворчого мистецтва. Саме тоді зрозуміла, що працювати з дітьми – це моє покликання. Дідик мій – Кирило був директором школи села Липецька Поляна Хустського район, бабка Магдалина – вчителем початкових класів у цій же школі. Батьки після закінчення училища обоє теж працювали у школі вчителями, тож не дивно, що я стала викладачем. Із задоволенням взяла на себе цю непросту місію: сіяти добре, розумне, вічне  в дитячих душах, виховувати почуття прекрасного. Вірю, що краса, і перш за все краса духовна, врятує світ.

– На Ваш погляд, як образотворче мистецтво впливає на виховання дітей?

– Якщо дитина чимось цікавиться, то вона доб’ється результату за будь-яку ціну. Важливо  чим вона цікавиться – хорошим чимось чи поганим. Тож дуже важливо спрямувати дитячу цікавість у потрібне русло, зацікавити дитину чимось високим, духовним, тоді вона просто не буде мати часу думати про негативні речі. А втім, малюючи, дитина мусить цікавитися навколишнім середовищем, побутом, та всім, з чого складається світ. Тому я думаю, образотворче мистецтво позитивно впливає на виховання майбутнього покоління, робить наших дітей добрішими, чеснішими, справедливішими, відкритими до сприйняття краси світу. Знаю це зі свого життєвого досвіду... Криваве протистояння влади і народу в Україні останніх днів, місяців сталося саме через кризу духовності, що охопила можновладців, через корозію совісті...

– Ви систематично берете участь у районних, обласних та всеукраїнських виставках декоративно-прикладного мистецтва. Що спонукає Вас до цього? Яка з них була для Вас найвагоміша, і чому?

–  Люблю  ходити на пленери. Весь свій вільний час використовую практично для творчості, тож і показати свої напрацювання теж є бажання. Важливою для мене стала тематична виставка «Мистецтво одного села», що відбулася 2002 року в Українському домі у Києві. Майстри села Приборжавське показали у столиці чудові зразки народної творчості. Вони продемонстрували, що бережуть народні традиції. Скільки енергії я почерпнула тоді! Познайомилася із багатьма художниками з різних областей нашої країни, суттєво розширила свій кругозір.

– У 2003 році з нагоди 40-річчя відбулась Ваша перша персональна виставка. Чим вона запам’яталася?

– Так, це була моя перша персональна виставка. Там я репрезентувала роботи з живопису, батик та кераміку. Тоді, у 2003 році, я їздила в Італію на екскурсію, побувала на багатьох виставках. Там панує надзвичайно сильна мистецька аура. Сама атмосфера надихає малювати, творити, мріяти. Саме після цієї поїздки у мене з’явились серії творів «Архітектура Італії»  та «Звук павутинки».

– У великому залі Закарпатського музею народної архітектури та побуту у листопаді 2013 року відкрилася виставка декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва вашої родини – Антоніни Ісак-Дурди, Ольги Дурди та Івана Ісака. Там Ви репрезентували живопис та кераміку. Який із цих видів мистецтва Вам ближче, і чому?

– Мені важко сказати... Буває, що хочеться щось ліпити, наступного дня – малювати чи займатись живописом. Словом, все залежить від настрою, мого душевного та фізичного стану. Тому не хочу й не буду ставити себе в будь-які рамки. Мені близькі всі види мистецтва, якими я нині займаюся. Останнім часом захоплююся пастеллю.

– Так, я це помітив, і відзначу, Ваша графіка мені подобається. А над чим працюєте нині?

– Останнім часом пишу натюрморти. З’явилася ціла серія робіт. Дуже люблю квіти. Вони завжди спонукали мене взятися за пензлик. Виставка, що  відкрилася з нагоди мого дня народження, зібрала багато гостей: друзів, рідних, знайомих. Мені подарували багато квітів і я в перші дні після відкриття виставки, сіла малювати ці квіти, щоб не зів’яли, а вічно залишалися живими. Так і пішло.

– Які Ваші творчі плани?

– Взагалі планів дуже багато. Але ще залишилася нездійснена мрія – опанувати ткацтво. Мені давно хотілося навчитися ткати. Але спочатку діти були малі, потім робота. Невистачало часу... Хочу в найближчому  майбутньому зайнятись ткацтвом. Вірю, що мрії збуваються.

Володимир Мишанич для Закарпаття онлайн
07 березня 2014р.

Теги:

НОВИНИ: Культура

10:52
Сьогодні, у четвер, в Ужгородському скансені відкриється виставка Мирослава Ясінського "Карби"
17:49
В ужгородському скансені відкриється виставка "Світ писанки"
05:49
У квітні в Ужгороді пройде VIII Міжнародний фестиваль "Музика без кордонів"
00:16
У середу в Хусті стартує IІ Всеукраїнський театральний фестиваль "FantaziaFest"
13:31
У скансені в Львові завершують масштабну реставрацію садиби з закарпатської Іршавщини
05:50
Із безодні
22:26
"Закарпатську" "Маріупольську драму" з успіхом показали в Києві
17:55
У Хусті відбулися нагородження переможців і гала-концерт ХІІІ Відкритого фестивалю-конкурсу стрілецької пісні "Красне поле"
15:41
Відвертий щоденник чи казка для європейців: як читати "Війну з тильного боку" Андрія Любки
15:09
У Хусті відбудеться нагородження переможців та гала-концерт Відкритого фестивалю-конкурсу стрілецької пісні "Красне поле"
14:25
Закарпатський облмуздрамтеатр розповів про свої найближчі події
14:26
У суботу в Хусті зіграють прем’єру вистави про Августина Волошина
15:11
Як відомі українські письменники хотіли поселитися на Закарпатті
08:20
/ 1
Обережно, любов
11:16
/ 1
Автор споруд ПАДІЮНу і "Едельвейсу" представив в Ужгороді виставку акварелей
22:08
/ 1
"Маріупольську драму" покажуть в Ужгороді та Києві
10:12
/ 1
У четвер відбудеться концерт Закарпатського народного хору "Загуди ми, гудаченьку"
11:08
Закарпатська філармонія запрошує на концерт "Музичне мереживо бароко"
05:09
У коледжі мистецтв ім.А.Ерделі провели конкурс дитячого малюнку
17:34
/ 1
В Ужгороді відбудеться "вуличний" поетичний марафон
20:11
До Дня Валентина в Ужгороді відбудеться романтичний вечір "Любов в опері"
03:44
/ 2
Кошиці, Пряшів і Михайлівці
11:06
У Румунії вийшла книжка про князя Корятовича
18:00
В Ужгородському замку "камерно" виставили "Художню спадщину Імре Ревеса на Закарпатті"
17:48
/ 2
"Жадан і Собаки" відвідають Ужгород і Мукачево в межах Благодійного зимового туру
» Всі новини