Йосип Бабинець. Життя у пошуках краси і гармонії

Творчість ужгородського художника Йосипа Бабинця – органічна складова сучасного образотворчого мистецтва Закарпаття. Він упродовж усього творчого життя зберігає, продовжує і примножує традиції закарпатської школи живопису. З його іменем нероздільно пов’язана її історія. Його вчителями були основоположники крайової школи живопису, від котрих він перейняв глибоку любов до рідної землі, вірність реалістичному художньому світосприйняттю, постійний творчий неспокій у пошуках краси і гармонії. Творча доля живописця нерозривно пов’язана з рідною землею, якій він присвятив увесь свій самобутній талант пейзажиста. У його творах віддзеркалюється життєлюбний оптимістичний характер автора, його постійний потяг до світла, гармонії і радості буднів.

Народився Йосип Михайлович Бабинець 8 лютого 1934 року в селі Зарічово  на Закарпатті в селянській родині. Його батько, як пригадує митець, мріяв щоб син вивчився на пана-учителя, якого в той час всі  поважали і шанували. Але життєві обставини склалися так, що юнак вступає в Ужгородське художньо-промислове училище, яке закінчує в 1953 році. Його першим учителем з фаху був Шандор Петкі, нині вже трохи несправедливо призабутий. Рисунку його спочатку навчав Ернест Контратович, а потім на другому курсі Вільмош Берец. Великий Адальберт Ерделі навчав його живопису на третьому курсі, а Йосип Бокшай вів роботу у майстерні. Хлопцеві пощастило з викладачами, вони були талановитими педагогами і хорошими практиками. Про них у Й.Бабинця залишилися найкращі спогади. Зізнається, що більше всього навчився саме в Бокшая та Ерделі. Особливе враження справив на нього А.Ерделі своєю інтелігентністю, простотою, високою культурою спілкування,  професіоналізмом та ерудицією. Згодом після закінчення училища доля занесла його у Київ, де він мав намір вступити до художнього інституту. Мав також  бажання навчатися хореографії, бо тоді захоплювався танцями. І він вступив до Київського хореографічного училища, де провчився два роки і був призваний в армію. Службу проходив у Києві. Там багато працював як художник-оформлювач, брав активну участь у художній самодіяльності, танцював в Ансамблі пісні і танцю Київського воєнного округу. Після демобілізації повернувся до Ужгорода, де в 1958 році влаштувався на роботу в Закарпатський народний хор в танцювальну групу. Художнім керівником тоді був нині добре відомий Михайло Кречко, а балетмейстером – Олександр Опанасенко.

У 1960 році вступив до Ленінградського інституту живопису, скульптури й архітектури ім. І.Рєпіна, який закінчив заочно. Навчався на факультеті «Теорія та історія мистецтв». Після закінчення отримав фах мистецтвознавця. Йому вдавалося гармонічно поєднувати роботу в Закарпатському народному хорі, мистецтво та навчання. Звичайно, було нелегко, але життя ставило свої вимоги. Згодом постало питання вибору. Йосип Бабинець обрав мистецтво. Зізнається, що тут не обійшлося без впливу на нього Федора Манайла та інших товаришів-художників. Так, на початку 1960-х років розпочався його шлях у мистецтві, яким він продовжує йти і нині. Він працював художником у філармонії, згодом – у ДТСААФі. У цей період їздить на пленери, найчастіше з Антоном Кашшаєм, Федором Манайлом, Золтаном Шолтесом, Андрієм Коцкою, Йожефом Рущаком. Розпочалося нове, цікаве творче життя.

У 1969 році влаштувався на роботу в «Художфонд», де виконувалися державні замовлення на різного роду оформлювальні роботи. Свого часу там працювали Золтан Шолтес, Ернест Контратович, Володимир Микита, Едіта Кремницька, Павло Бедзір, Йожеф Рущак, Василь Свалявчик та багато і багато інших нині широко відомих митців. Згодом Й.Бабинця призначають директором «Художфонду».

Особливе місце у творчій біографії художника займають його мистецтвознавчі статті у пресі, що з’являються друком у 1970-х роках. Вони про творчість закарпатських митців – сучасників автора. Вже нині шанувальники мистецтва виявляють неабияку зацікавленість цими публікаціями. І це природно, адже всіх, про кого писав автор, він знав особисто. Але бажання самому творити, а не давати оцінку і судити інших, виявилося сильнішим. А тому митець всеціло віддається творчості, покинувши мистецтвознавчу практику.

З кінця 1980-х – митець на творчих хлібах. З тих пір мав п’ять персональних виставок вдома та за кордоном. Постійний учасник міжнародних пленерів, які відбувалися в Угорщині, Словаччині та інших країнах, що є свідченням його широкого визнання. Донині, незважаючи на поважний вік – бере активну участь у групових виставках, майже жодної не пропускаючи.

З 1985 року – член Національної спілки художників України. Його твори закуплені дирекцією виставок Національної спілки художників України та Міністерством культури і мистецтв, знаходяться у приватних колекціях багатьох країн світу.

У 2008 році йому присуджено обласну премію імені Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі у галузі образотворчого мистецтва.

Творчий доробок Йосипа Бабинця високо оцінили  Олена Приходько, Людмила Біксей, Галина Рижова – відомі мистецтвознавці краю. Усі вони відзначають вірність художнім принципам реалістичного живопису, традиціям крайової школи малярства. Зокрема Людмила Біксей, характеризуючи його полотна, пише: «… відверті твори Бабинця сповнені внутрішнього світла, господарем і окрасою полотен автора завжди є сонце. Сонячним і оптимістичним постає увесь характер як людини, так і художника Йосипа Бабинця».

P.S. 14 лютого в галереї “Ужгород” відкриється  персональна виставка робіт Йосипа Михайловича Бабинця з нагоди його 80-річчя.

Теги: Бабинець

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати