Єдиний араб Виноградова бізнесує на секонд-хенді (ФОТО)

На Закарпатті сім’я Гармаш мешкає рік, у Виноградові – більше 10-ти місяців. «Тут у вас так добре і гарно, що, здається, ваш край чимось схожий на мою батьківщину», – розповідав мій співрозмовник. Чому обрав саме Україну? Невипадково. Адже його дружиною є саме чорноброва українка Катерина. Вже й синочки підростають (Аміру – 5 років, Камілу – 2).

Ми спілкувалися російською мовою. Та коли я запитала Мохамеда про українську, то він посміхнувся і сказав: «Розумію і розмовляю». Так-так, відповів саме нашою державною мовою з цікавим арабським акцентом. Важко уявити, що, приїхавши до України, сирієць узагалі не розумів ні російської, ні української мов. Надзвичайно важко було перші два місяці – мовний бар’єр давався взнаки. Але згодом звик. Каже, легше вивчити мову, коли живеш з людьми, які нею розмовляють. Якби вчив її в себе на батьківщині, знадобилося б багато років.

Аби ж опанувати українську мову, дивиться україномовне телебачення, а, спілкуючись з людьми, старається вловлювати зміст, вникати в значення кожного слова. Тим більше, йому здається, що між російською та українською мовами великої різниці немає – все-таки слов’янські корені. Та в Луганську, де здобував освіту медика, державною, до слова, ніхто не розмовляв. А він потихеньку ще й до угорської звикає. Принаймні до клієнтів свого магазину каже: «Кесенем» і «Вісонтлаатаашра». Каже, людям приємно.

На батьківщині в державній лікарні працював сімейним лікарем (дружина – акушеркою). Але тут свідомо обрав іншу сферу діяльності, бо зарплати медиків в Україні вважає низькими. В Сирії ж його заробітна плата в часи політичної стабільності складала 4 тисячі доларів. То, погодьтесь, великі гроші. Тим більше, в тій країні за 20-30 доларів пообідати в ресторані може вся сім’я. А тут, в Україні, в ресторанних закладах порахують та зважать усе – і шматочок хліба, і салат, і шашлик на грами. В Сирії ж кілограм шашлику коштує 10 доларів.

І, що суттєво, не потрібно ще окремо сплачувати за салати, лаваш, хліб, кефір, чай чи воду. От тільки війна перекреслила все. Зараз у країні криза, подорожчання продуктів, товарів тощо. З українських національних страв найбільше сподобався Мохамеду борщ. А ось вживати в їжу наше улюблене сало йому не дозволяють релігійні переконання (каже: «це гріх»).

Виноградів сподобався Мохамеду відразу. В його рідному  Тель-Абяді немає гір, щоправда, протікає річка, яка впадає в Євфрат. У місті проживає близько 25 тисяч жителів. Тель-Абяд – гарний зелений куточок Сирії. За словами Мохамеда, там все і скрізь засаджене, використовується кожен клаптик землі. Врожаї рясні, багаті. «В нашій країні немає необроблених земель, як в Україні, де родючі ґрунти заростають бур’янами, – розповідав Мохамед. –  В Сирії деякі господарі мають 40 гектарів, інші – по 100-200 га».

Садять і сіють те, що й українці. Щоправда, Сирія пишається ще й найкращими, найсмачнішими в світі мандаринами, апельсинами та персиками. Сприяє цьому благодатний клімат. Іще Сирія багата замками – їх у цій арабській країні більше трьох тисяч. А ось Виноградів сподобався сирійцю тим, що це старовинне, затишне місто в екологічно чистому регіоні. Повітря свіже – не те, що на Сході України, де він здобував освіту. Вражає іноземця й те, що тут мирно співіснують люди різних національностей і віросповідань.

В Сирії ж переважає іслам. Але в Тель-Абяді є навіть християнська церква. Адже там також є вихідці з інших країн. У Мохамеда, приміром, п’ятеро однокурсників-сирійців одружилися на українках. А він побував у Сумах, Дніпропетровську, Донецьку, Кривому Розі, в Києві, в різних містах Закарпаття, але оселитися вирішив саме у Виноградові. Проте сумує за батьківщиною. Кожен день цікавиться політичною ситуацією в Сирії, новинами рідного краю. Каже, що повернеться туди обов’язково.

Мохамед – наймолодший у родині Гармашів. У батьків було 10 дітей, із них четверо синів. Брати суттєво підтримували Мохамеда, допомогли зі стартовим капіталом. В Сирії, за його словами, члени родини живуть дружніше, згуртованіше, ніж в Україні. Батьківська оселя називається «великий дім» –  на свята туди з’їжджаються всі-всі.

«А чому Ви вирішили займатися саме реалізацією секонхендівського одягу?» – цікавлюся я. «По-перше, це хороші, якісні речі, по-друге, доступні за ціною для всіх», – відповів мій співрозмовник. До речі, товар для мережі магазинів «Одяг з Європи», в якій працює Мохамед, привозиться переважно з Бельгії, іноді з Німеччини.

«А чи є ще, крім Вас, на Виноградівщині сирійці?», – питаю насамкінець. «Ні, – впевнено сказав Мохамед. – Більше того, я – єдиний араб у районі».