Василь Мулеса: Який милий світ, та не бачить його любов

Події повісті починаються влітку 895 року, коли учні Кирила й Мефодія — Мирій і Наум "похрестили Березини". Книжкою охоплено багато часу. І він, то ущільнюється, то розгортається. Деякі фрагменти нагадують образність "Слова о полку Ігоревім": "Ріка того чорного люду пішла далі, а на нас сипався залізний дощ"...

Гарно описані пейзажі. Майже завжди вони лаконічні і психологічні: "Ліс здригнувся. Химери, що стояли внизу, похитнулися". Природа у Василя Мулеси не відсторонена, не просто фон для розвитку сюжету, вона наповнена повітрям, сонцем, народною говіркою та містичними здогадами: "Бачиш, скільки лісу, чим далі - тим його більше. А потоки, чуєш, як гучать?".

Портрети у книзі рухливі і майже завжди просто вросли в природу: "Білий Правило долузнач лежав під ялицею.

Глибоке коріння дерева верх сили тримало сю ношу, смолиста кора вкривалася студеними сиротами".
Точно виписані у прозаїка й деталі. Тільки здолавши цей поріг, письменник має право узагальнювати: "Вперше на ліс впала кара розгніваної людини: ліс став їй на дорозі. Ліс не хотів розставатися з людиною, яка розбудила його теплом своїх рук, а тепер вирішила покинути". Недаремно Юрій Мегела у вступному слові пише, що завдяки деталізації подій «описане сприймається на віру, як реальне».

І про які б події у книзі не йшлося, природа залишається такою ж безпосередньою і незнищенною, як у первісні часи. Це тільки в душах персонажів відбуваються війни і чвари, які часто вихлюпують назовні. А гори та ліс завжди залиті сонцем, навіть після найбільшої грози. Або, коли говорити словами автора, "який милий світ, та не бачить його Любов".

Теги:

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати