Олександр Гаврош: Іван Сила мав восьмеро дітей

Чому ви пишете саме в жанрі дитячої казки?

Напевно, тому що це найпопулярніший жанр дитячої літератури. Казка — це те, що відрізняється від дійсності, один із найдавніших проявів літератури. Але я хочу спробувати себе в різних жанрах. Просто йду до цього поступово, еволюційно. Маю задуми різних творів для дітей. У тому числі — і психологічних повістей. Просто ще руки не дійшли.

Як дізналися про цю історію і чому вирішили написати книгу для дітей?

Постать Івана Фірцака (у нас його називають за сценічним ім’ям — Кротон)  на Закарпатті загальновідома. А захотілося мені написати про нього твір для дітей, коли я повніше ознайомився з його життям. Першим про Фірцака розповів закарпатський письменник Антон Копинець. Вони приятелювали, тож зі слів Івана він і написав свій художньо-документальний роман «Кротон (Іван Сила)». Я побачив у цій незвичній біографії цікавий матеріал для дитячої повісті і, як виявилося, не помилився.

Ваша книга містить тільки біографічні дані про Івана Фірцака? Які сюжетні лінії є вигадкою?

У книжці чимало суто «дитячого». Зрештою, «Неймовірні пригоди Івана Сили» — це вже не біографічна книжка, а художній твір, у головного героя якого є реальний прототип, але вони не є тотожними. Це вже узагальнена історія про сильного хлопця з глибинки, який завдяки характеру й природним здібностям став найсильнішою людиною світу. Тому в моїй повісті всі реальні імена змінені на кумедні, а обставини мають часом детективний, а часом — дотепний характер. Це як порівняти «Пригоди капітана Врунгеля» із життям прототипу, з якого написана ця весела книжка. Бо, виявляється, був насправді такий вигадливий капітан!

У справжньому житті Івана Фірцака не було вуличного хлопця Міхи, не було таємного агента Фікси, не було карлика Піні та інших дуже важливих для дитячої повісті персонажів і колізій.

Чи справді Івана Силу виставили з дому батьки зі словами: «Їси за трьох…»?

Не знаю! :) На жаль, ми вже нічого не можемо підтвердити чи спростувати. Іван Фірцак помер понад 40 років тому. За життя він не став таким популярним, аби фіксували кожен його крок. Тому нині ми стикаємося тільки з легендами про нього. Перевірених з різних джерел фактів практично немає.

Розкажіть про його родину.

Іван Фірцак одружився з повітряною гімнасткою чешкою Руженою Зікл. Вони мали восьмеро дітей. Чимало з них теж були дуже спортивними і виступали в їхньому родинному цирку, з яким Фірцаки їздили по Закарпаттю. Дружина пережила видатного силача на п’ять років. Поховані вони поруч на сільському цвинтарі у селі Білки Іршавського району.

Щодо сина Івана-молодшого, чи випустили його на волю і що відомо про його долю?

Так, після смерті Сталіна він вийшов з радянських таборів, куди його засадили за «український націоналізм». Далі займався спортом, опікувався спортивною секцією в рідному селі. Про нього залишилася дуже тепла пам’ять у Білках.

Чи спілкувалися ви з родичами, коли писали книгу?

Коли писав, то ні. Бо я ж писав не документальну книжку, а дитячу, де вигадки стільки ж, як і правди. Але тепер готую документальну книжку про Івана Фірцака, тож зустрічаюся, ясна річ, із його родиною.

У відгуку на «Івана Силу» ви казали, що, переглядаючи фільм, як уперше чули цю історію. У чому це проявлялося?

У тому, що я щиро переймався тим, що відбувалося на екрані. Сміявся, хвилювався, засмучувався. Фільм дарує справжні емоції глядачам. Це не «стрілялки», які тебе залишають байдужим. У цьому й успіх фільму.

Які враження по собі лишила стрічка? Чи згодні ви з усіма режисерськими рішеннями, які відрізняються від сюжету книги?

Писати і показувати — це різні матерії. :) Не можу я вказувати режисерові, як треба знімати фільм. :) Я можу тільки як глядач приймати кінцевий продукт чи ні. Я прийняв із великим задоволенням.

Книга стала популярніша після екранізації?

Принаймні ще кілька тисяч (чи десятків тисяч) українців дізналися про її існування. :) Не знаю, чи екранізація додасть їй шаленої популярності, але те, що повість стає відомішою — це факт.

Щось у вашому житті змінилося після того, як стрічку «Іван Сила» побачила фактично вся Україна?

А що могло змінитися? Ні, я далі живу й працюю, як досі. :) «Неймовірні пригоди Івана Сили» — це тільки одна з шести моїх дитячих книжок. Ще кілька рукописів є ненадрукованими. У мене доволі інтенсивне творче життя, тож мені ніколи роззиратися на всі боки. Весь час іде на роботу.

Приємно, що зроблена праця не пропала даремно, а живе і розвивається, набуваючи інших форм.

Щодо образу мадам Бухенбах — як ви можете його пояснити? З одного боку — зовні дуже красива жінка, з іншого — має такий непевний характер, вживає багато шампанського та цигарок… Чи припустимо, на вашу думку, пускати такий непевний образ в дитячу літературу?

А хіба в житті довкола нас тільки добрі тьоті й дяді? Ні! То чому ми маємо виховувати інфантильних людей? Часто проблемою дитячої літератури є те, що з дітьми «сюсюкають». «Неймовірні пригоди Івана Сили», попри казкову форму, все-таки розповідають про реалії життя: підступи недоброзичливців і справжню дружбу, конкуренцію у спорті і упередженість правоохоронних органів, зажерливість власників і чистоту першого кохання. Хіба мадам Бухенбах не з реального світу? Навпаки, мені здається, і в повісті, і у фільмі вийшов дуже колоритний і неоднозначний образ. Саме такі герої й роблять успішними художній твір, змушують нас над ним поміркувати.