Мирослав Дочинець: "У мого героя такі ж пригоди, як у Монте-Крісто"

Книга про те, як не бути на цьому світі бідним та дурним. Вона - про потребу та вміння прямоходіння людської молодої душі, про потребу пізнання та служіння в цьому світі й віднайдення своєї потрібності, хисту та таланту.

- Пане Мирославе, спробуйте в кількох реченнях розповісти головну ідею вашої книги "В’язень замку Паланок".

- Головний герой - Овферій, якраз і проходить шлях віднайдення себе у світі й навчання цьому інших.

- Криничар-українець, який добивається успіху в Мукачеві за панування інших націй – це вигаданий персонаж, чи хтось подібний жив у місті?

- Так, герой книги реальний, був такий чоловік. Я дістав з архіву про нього скупі дані - єпархіальну виписку, кілька сторінок його життєпису. Він робив незбагненні речі - почав будувати міст в Мукачеві. Тоді влада не могла цього зробити, хоча воно було королівським містом.

Цей чоловік своїми силами та енергією його збудував. Але обернули все так, ніби влада збудувала той об’єкт. З тим русином рахувалися у Відні, Будапешті, Варшаві, Ужгороді та Лемберзі.

Він першим почав піднімати русинів у економічному плані й створювати перші цехи. Його, згідно запису у святці, звали Овферій.

- Складається враження, що іншими головними героями вашого роману є саме Мукачево й замок, так і планували?"

- Обов’язково. В книзі є наш дух, а також дух ріки й всі місцеві фольклорні мотиви. Для мене це дуже важливо, вся моя творчість пронизана нашим краєм. Навіть лексика в деяких місцях містить певні місцеві архаїзми. Такі речі сприймаються серцем читача.

Проте в книзі є й історична велика Україна, козаки. Фактично, посеред козаків наш герой і проявив свій підприємницький хист. Ця сюжетна лінія також ґрунтується на реальних подіях.

- Як ви самі визначите жанр свого твору?

- Жанр для мене це поняття досить розмите. Підганяти під нього книгу - справа невдячна, але вона ближча до роману духовного розвитку й пізнання речей. Один критик сказав мені, що ця книга є гімном людській мудрості.

Це - життєпис простого безрідного хлопця, який піднімається до високих речей. Хлопчина починав помічником криничара, але докопався не тільки до багатств земних, а й духовних.

- Чи можна вживати визначення історичного роману?

- Називати роман історичним можна, події відбуваються на тлі 17-18 століть. Але найголовніше, що це - історія розвитку душі, яка не загубилася в тому світі. Люди свіжо сприймають героя, особливо це стосується погляду на гроші, багатство і рівновагу духовного та матеріального.

- Україна: Як ви уявляєте читача своєї книги?

- Я про це не думаю. Читачі настільки різнопланові, що під них немає сенсу підлаштовуватись. Письменник має писати для свого серця. Тоді це знаходить відгуки у читача. Мені казали, що цю книгу читають і дев’ятирічні, старші підлітки, й навіть дорослі, дочитуючи до кінця.

- Книга "В’язень замку Паланок" є адаптованою для дітей версією роману "Криничар". Що вас спонукало до цього кроку?

- Були прохання від педагогів, батьків та різних фондів. Головна ідея – є свій готовий герой, який всього добився завдяки вмінням та розуму, а наші діти вимушені виростати на чужих, та ще й штучних. Цей герой нам близький та зрозумілий за духом. У нього такі ж незбагненні пригоди, як у графа Монте-Крісто.

- Чим відрізняються доросла та дитяча версія роману?

- Дитячий варіант спрощений для більш широкої публіки. Найперше – трохи спрощена лексика, в книзі набагато менше архаїчних та наших фольклорних слів. Вилучені деякі сюжетні лінії, скажімо так, прибрана легка еротика. Хоча кохання головного героя лишилося, адже підліткам це завжди цікаво.

Також спрощені підприємницькі нюанси, а також технології, пов’язані з роботою художника, у якого в помічниках був головний герой: як змішувати фарби, малювати ікони за старими рецептами.

- Звідки брали такі детальні описи давній художніх технологій й прийомів?

- Письменник не має все пояснювати. Якщо сировар почне розказувати, як варити сир, то продукт не стане смачнішим.

- Пане Мирославе, яку останню книжку закінчили читати?

- Я завжди читаю паралельно кілька книжок для підживлення творчого процесу й для душі. З останнього прочитаного мене найбільше вразила книжка Віктора Астаф’єва "Останній уклін". Він великий прозаїк, вважаю його одним з моїх вчителів. Це пронизлива, світла й духовна проза.
 

Анотація до книги "В'язень замку Паланок"