Ужок: ЮНЕСКО храм не відбере! (ФОТО)

Храм святого архангела Михаїла - пам'ятка дерев’яної архітектури бойківської школи. Як пише "Галицький кореспондент", споруда унікальна тим, що під закарпатським впливом традиційний бойківський стиль зазнав цікавих змін, притаманних лише маленькому регіону на закарпатському боці від перевалу. "Усі бойківські церкви обов’язково мають дзвіницю над бабинцем. У цій церкві дзвіниця витягнута догори, чого більше ніде не побачиш", - розповідає Василь Слободян, провідний науковий співробітник інституту «Укрзахідпроектреставрація».

В Ужку є ще один об'єкт зі списку ЮНЕСКО -- букові праліси. Село унікальне ще й тим, що має 13 мінеральних джерел зі різним складом води. Є тут готель, кафе та магазини. Туристів в Ужку не бракує, особливо з Угорщини та Польщі, які приїжджають з боку Ужгорода. Якщо їхати з Львівської сторони -- можна побачити одну з найгірших доріг в Україні. Але краще її оминути. 

Ошатну дерев'яну церковцю на пагорбі видно, як тільки в'їжджаєш у село з Ужоцького перевалу. Схили Карпатських гір довкола - наче обрамлення для цього маленького діаманта. Дерев'яний храм на рідкість скромний і вражає лаконічністю ліній та форм. Темний, майже чорний колір гонту, яким храм оббитий згори донизу, додає споруді певного містичного шарму. Це ще одна особливість Ужоцького храму. Такі чорні церкви сьогодні ще можна побачити у Словаччині, але традиція обробляти гонт переробкою олії, яка малює дерево на темне, поволі відходить. Усе це ззовні. Бо просто з порога на відвідувачів обрушується царство кітчу. Вхід до храму зі спадщини ЮНЕСКО прикрашають пластикові вазони з яскраво-рожевими штучними квітами.

Дикість проти святості

Інтер'єр Ужоцького храму - яскравий приклад того, як не можна поводитись з пам’ятками архітектури. Стіни церкви всередині оббиті пластиковою вагонкою і завішані дешевими образами у пластикових рамочках. Дерев’яні балки під куполом оббиті дешевою строкатою клейонкою. Золочений іконостас XVIII століття та усі давні ікони перемальовані свіжими фарбами. Усе це потопає у морі штучних квітів, за якими важко роздивлятися самі образи. 

Довершує цей несмак та безкультур'я ще й банальне хуліганство - поруччя хорів, як і дерев'яні перекриття дзвіниці рясніють написами на зразок "тут був Вася". Хтось писав кульковою ручкою, а більшість свої безсмертні ініціали повидряпували по дереву. На стінах дзвіниці підписалося ледь не ціле село. Якщо пластикові квіти та засилля дешевих образів є лише добродушним виявом неосвіченості селян, то писати по стінах храму - це вже гріх. У будь-якому разі усе це є виявом низької свідомості не лише громади, але передовсім священика, який мав би займатися вихованням своїх парафіян. Сьогодні в автентичному стані лише 3 ікони, які зберігаються у захристії та кілька образів на іконостасі, розміщених у найнижчому ряді. 

Унікальний храм, який громада власними зусиллями зберігала майже три сотні років, тепер під загрозою знищення через несвідоме ставлення селян. Пластикова вагонка здатна зруйнувати дерев'яні стіни за кілька років, наголошують експерти з "Укрзахідпроектреставрації". Дерево не дихає і поволі гниє під дією конденсату, що збирається під пластиком. "На Ужоцькому перевалі взимку дуже холодно і вітряно, тому громада вирішила оббити стіни вагонкою", - пояснює сільський голова Михайло Лешко. Він чудово розуміє, що внесення церкви архангела Михаїла до світової спадщини ЮНЕСКО передбачає відтворення максимально автентичного вигляду пам'ятки архітектури, але всупереч волі громади сьогодні піти не може: "Більшість парафіян - старші жінки. Вони сказали, що якщо вагонку знімуть, вони перестануть ходити до церкви".

На поклін до громади 

Церква святого Михаїла збудована у 1745 році і досі стоїть на тому ж місці, зовні зберігши свій автентичний вигляд. За переказом, після пошесті чуми, яка накрила цілу Європу, в Ужку залишився у живих лише один мешканець, який жив трохи вище від церкви. З часом у село переселилися люди з довколишніх галицьких сіл на львівському боці. Керували будівництвом церкви майстри Павло Тонів із сусіднього села Бітля, що на Львівщині, та Іван Циганин з Тихого. Будували церкву усім селом. 

Дерев'яний храм святого Михаїла єдиний у селі. Сьогодні він належить до Московського патріархату, як і 98% мешканців села. Вірні Московського патріархату з Ужка сприйняли звістку про включення їхньої церкви до списку ЮНЕСКО вороже. Цьому посприяли історичні передумови, пояснює Михайло Лешко: "Люди бояться, що у них відберуть храм. Колись у селі був священик греко-католик, багатодітний, усі його любили. Люди не могли зрозуміти радянську владу, яка у 1964 році забрала його і вивезла на заслання за те, що він не хотів переходити на православ’я". Із заслання священик не повернувся, а більшість селян невдовзі перехрестилися. Із 248 дворів 230 сьогодні сповідують православ'я Московського патріархату. 

На згадку про ті драматичні події на церкві поруч із двома православними досі зберігся ще й греко-католицький хрест. Вочевидь, відтоді селяни бояться будь-яких зазіхань на свою церкву. Почувши вимоги фахівців із збереження культурної спадщини зняти вагонку та фанеру, якою оббили верхню частину дзвіниці, а також позабирати пластикові квіти, люди зробили висновок, що їхній улюблений храм хочуть закрити і зробити з нього музей. Побоювання громади можна зрозуміти, адже інших церков у селі немає. 

"Помилку зробили ще кілька років тому, коли робили заявку, - переконаний сільський голова. - Треба було прийти до громади, попроситися, роз'яснити. Вони дуже люблять цей храм. Немає такої Служби Божої, щоб до нас не привезли хворих дітей з Львівської, Чернівецької чи Івано-Франківської області, бо священик молиться і молитва зцілює. А вийшло так, що коли вже подали заявку, то аж тоді прийшли до людей і до сільської влади й поставили перед фактом, що от ваша церква - претендент на спадщину ЮНЕСКО". Переляк громади втратити улюблений храм нещодавно намагався розвіяти єпископ, який приїжджав на перевал освячувати угорський хрест. Однак селяни свого ставлення до ЮНЕКСО ще не змінили.

Камені спотикання 

Громада громадою, але важливі для церкви рішення в першу чергу приймає священик. Саме він мав би заспокоїти людей і пояснити, що ніхто не зазіхає на їхній храм. Однак цього не сталося. "За чотири з половиною роки, відколи ми готували подання Ужоцької церкви до списку ЮНЕСКО, батюшка жодного разу до нас не вийшов", - зауважив Василь Слободян, який є одним з ініціаторів включення дерев’яних українських храмів до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Священик не вийшов навіть поспілкуватися з журналістами, які нещодавно у рамках прес-туру відвідали вісім дерев'яних церков на українському боці. 

Коли громада налякана, а священик уникає діалогу з фахівцями, втрутитися має влада. "Громада зобов’язана зняти вагонку. Обласна влада та сільський голова мають взяти це питання під свій особистий контроль. Як вони це будуть робити - це їхня справа, але іншого шляху для порятунку церкви немає", - наголошує Василь Слободян, який представляв українські церкви на 37-ій сесії ЮНЕСКО у Камбоджі 21 червня. Оббивати пам'ятку архітектури пластиком - це злочин. Але церковну громаду як колегіальний орган притягнути до кримінальної відповідальності не можна. 

Окрім вагонки, громада має зобов'язання зняти фанеру з піддашшя дзвіниці, яку прибили у 1979 році. Дзвіннці робили відкритими, щоб було добре чути дзвони. Михайло Лешко пояснює, що взимку крізь отвори піддашшя дзвіницю заносило снігом, а восени всередину потрапляв дощ, дерево поволі псувалося. У дзвінниці можна побачити унікальний музичний інструмент -- тріскотник, який використовують на Великдень, коли не можна бити у дзвони. Ще одним каменем спотикання є сучасна дзвіниця, збудована у 1927 році, закута у бляху. Окрасою дзвіниці є розкішний дзвін, на сто років давніший, ніж сама церква. 

Зняти бляху з дзвіниці та перекрити її гонтом - ще одна вимога реставраторів та експертів ЮНЕСКО. "Люди не хочуть знімати бляху і вирішили прибити гонт зверху по блясі", - озвучує рішення громади сільський голова. Василь Слободян коментує цю ідею коротко: "Дурості людській немає меж". Вимога зняти бляху пов'язана не лише з відновленням автентичного вигляду церкви, але й з елементарними вимогами щодо її збереження. Дерево під бляхою живе максимум 50 років, адже його постійно руйнує конденсат. Прибити поверх бляхи гонт - як поховати мертвого в подвійній труні. 

Ламання традицій та світогляду - річ непроста, але у цьому випадку необхідна. Громаду Ужка на чолі зі священиком чекає непростий і болісний діалог. Те, що в Ужку дається з боєм, у селі Потелич на Львівщині вийшло цілком природно. Греко-католицький священик зумів дуже просто пояснити людям, що Богові потрібно віддавати лише найкраще, тому нести до церкви мертві, штучні квіти - ображати Бога. Разом із громадою святий отець розбив чудесний квітник довкола храму. Якщо храм улюблений, для чого його убивати? Можна просто змінити кут зору.

Читайте також:

Теги: Ужок, ЮНЕСКО

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати