"Непотрiбний" Українi винахiд ужгородця реалiзовуватимуть у Росiї

Починав дослiдження в галузi фiзики та технологiй, має 22 авторськi свiдоцтва ще за часiв СРСР i 6 патентiв Росiї та 23 — України вже опiсля. Одна з останнiх iдей Петра Петровича — “безкровний” прилад для вимiрювання рiвня цукру. Вiн простий, зручний i набагато ефективнiший за традицiйнi, однак виробляти його в Українi, незважаючи на довготерпiння автора, так i не зiбралися. А зараз уже не зможуть i за бажання: до 2016 року включно право на промислове виготовлення таких глюкометрiв в ужгородського вченого викупила Росiя.

У науково-рацiоналiзаторському свiтi пан Петро знана людина: кандидат фiзико-математичних наук, має понад 90 друкованих статей, не кажучи вже про численнi винаходи. У 1990 роцi отримав золоту медаль та диплом I ступеня на Виставцi досягнень народного господарства в Києвi, а минулорiч посiв третє мiсце у двох номiнацiях у конкурсi “Винахiд-2006” — якраз за глюкометр, про який iшлося вище. Його створив, практично, на замовлення дружини. А передiсторiя була така: вона у 2003 роцi мала їхати до санаторiю i, звичайно, мусила пройти медобстеження, яке виявило насторожуючу концентрацiю цукру в кровi. “Жiнка попросила дiзнатися, як вимiрюється глюкоза, — розповiдає Петро Петрович, — i, порившись в Iнтернетi, я довiдався: всi глюкометри у нас iнвазiйнi (iнвазiя — “втручання”), тобто працюють тiльки “на кровi”, а значить, щоразу, роблячи аналiз, потрiбно проколювати палець. Багато пацiєнтiв важко переносять це, трапляється, навiть непритомнiють (особливо цим грiшать чоловiки). А якщо взяти до уваги, що серед дiабетикiв чимало дiтей та немовлят, то стає зрозумiлим: iнвазiйнi апарати — далеко не iдеал. До речi, окрiм того, що вони “дарують” больовi вiдчуття, ще й добряче б’ють по кишенi: сам прилад коштує 100 доларiв, а смужки з реактивами, на якi наноситься кров, ще дорожче. При цьому похибка в точностi аналiзу може сягати 25%”.

Дуже швидко Петро Бобонич знайшов власну альтернативу цьому приладу. Вiн базується на тому, що iнфрачервоне промiння, котре проходить через тканину органiзму, реєструється фотоприймачем. Та, знов-таки, проштудiювавши тему через Iнтернет, виявив для себе, що не є пiонером у цiй галузi: у свiтi зареєстровано чимало патентiв з неiнвазiйного дiагностування цукру в кровi, але жоден iз них на той час не був запроваджений на практицi. Там же в мережi наштовхнувся на американську фiрму “Suger Tract” i 23 липня 2003 р. надiслав їй листа з описом винайденого ним методу. Вiдповiдi так i не отримав, зате в жовтнi 2004-го дiзнався, що з 1 сiчня того ж року зазначена фiрма задекларувала виробництво неiнвазiйних монiторiв глюкозних вимiрювань, тобто випередила його. Принцип їх дiї дуже подiбний до запропонованого паном Петром, однак якщо у нього слабенький свiтлодiод i сильний фотоприймач, то в американцiв — навпаки. Iнтенсивнiсть лазерного дiода у них настiльки велика, що потрiбно вживати заходiв, аби iнфрачервоне випромiнювання не пошкодило око. Ще один “мiнус” заокеанського приладу — щотримiсяцi у ньому треба мiняти деталь, котра коштує 35—50 доларiв, а вартiсть самого глюкометра — 250. Втiм у Європi цi прилади все одно не продаються.

Свiй апарат Петро Бобонич сконструював швидко: коли дружина повернулася iз санаторiю, то вже отримала нестандартний персональний глюкометр. Вiн схожий на таку собi клiпсу. “Беру стару пластмасову прищiпку для бiлизни (бо теперiшнi дуже тонкi), свердлю, припаюю свiтлоприймачi i дiоди, виводжу на стандартний корпус, який можна вiльно придбати в магазинi. Прищiпка прикрiплюється до мочки вуха (можна на палець, нiс — як зручно), один провiд iде до монiтора, а свiтлодiод живиться вiд батарейки. Iнфрачервоне випромiнювання проходить через бiооб’єкт, фотоприймач реєструє сигнал, i на монiторi вимальовується графiчний сигнал, де рiвень цукру в кровi обернено пропорцiйний показникам графiка (чим бiльше число на ньому, тим менший цукор, i навпаки). Це, звичайно, спрощений варiант, промисловий матиме мiкроконтролер i показуватиме на монiторi вже безпосередньо рiвень цукру. Його можна буде пiдключити, скажiмо, хворiй дитинi на нiч, щоб у випадку рiзкого падiння цукру, яке загрожує дiабетичною комою, включився сигнал тривоги”, — розповiдає автор. На вiдмiну вiд американського спiвбрата, цей прилад не потребує нiякої замiни деталей, доведеться хiба що стежити, чи не розрядилася батарейка. Та й сам по собi вiн набагато дешевший i, що важливо, точнiший за iнвазiйнi глюкометри: похибка сягає лише 15%, а це чудовий показник свiтового рiвня.

Петро Бобонич дуже хотiв, аби прилад виготовляли в Українi. Київський завод “Арсенал” навiть узявся було за цю справу, але пiсля багатомiсячного зволiкання зрештою з’ясувалося, що в нього немає на це державного фiнансування. А тим часом на Петра Петровича через Iнтернет виходили зацiкавленi з рiзних куточкiв земної кулi. Однак деякi умови, якi вони пропонували в контрактах, викликали пiдозри у вченого, i вiн у пiдсумку вирiшив спiвпрацювати з росiянами. Тi викупили право використання патенту до 2016 року i незабаром планують випускати першi прилади — вже є домовленостi про реалiзацiю з Угорщиною, Росiєю, Словаччиною, Китаєм i Казахстаном. України в цьому списку наразi немає. А якщо i з’явиться, то купуватиме неiнвазiйнi глюкометри, в кращому випадку, по 200 доларiв за штуку, тодi як наш “Арсенал” збирався виготовляти їх по 100 (а собiвартiсть сягає максимум 50). Ось так “по-хазяйски” наша країна використовує свiй потенцiал.

До слова, Петро Петрович, окрiм глюкометра, запатентував оптичний томограф для дiагностики захворювань молочної залози, що дозволяє уникнути рентгенопромiнення при подiбних обстеженнях. Вiн iз гiркотою констатує, що в Українi впроваджується всього 0,2% винаходiв, тодi як у Фiнляндiї — 18%, а в Японiї — всi 80%. За Радянського Союзу винахiдництво теж не дуже “жирувало” — за свої 22 авторськi свiдоцтва пан Петро отримав вiд сили 300 крб. Але вiн не скаржиться, це було як хобi. Патентував же винаходи, бо хотiв знати, чи справдi знайшов щось нове.

Наразi завдяки новому приладу дружина Петра Бобонича почувається добре: регулярно користується апаратом двiчi на тиждень i навчилася за допомогою спецiальних чаїв регулювати рiвень цукру, тримаючи його пiд контролем. Крiм неї, прилад апробували 500 пацiєнтiв мiської полiклiнiки та 80 — обласної. Усi надзвичайно задоволенi ним — безболiсно i точно. Пiсля того, як минулорiч всеукраїнськi газети та телебачення розповiли про винахiд, Петра Петровича атакують проханнями змайструвати найпростiший варiант глюкометра (автор зберiг за собою право виготовляти одиничнi екземпляри). Винахiдник шкодує людей, котрi потребують допомоги, але задовольнити прохання всiх поки що не може: по-перше, проблематично дiстати дисковi акумулятори, котрi випускав ще СРСР, а по-друге — кустарне виробництво забирає багато сил i часу, помiчникiв же, оскiльки це недохiдна справа, нема. Отож люди з рiзних куточкiв України, i не тiльки, мiсяцями чекають на неiнвазiйний глюкометр “домашнього виробництва”, вдосконалений варiант якого мiг уже полегшити життя тисячам вiтчизняних дiабетикiв, якби у нас таки знаходили грошi.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати