Не звертаючи увагу на страждання сина, з невідомих причин жінка так і не звернулася до лікарів. Кілька років Ігор провів, лежачи на підлозі. Ні ходити, ні нормально сидіти він більше не міг, як і підвестися, щоб піти до туалету, адже ні руки, ні ноги не працювали. Ще й голодував: із їжі він отримував переважно молоко з розмоченою в ньому скибочкою хлібу і через постійне недоїдання зовсім не ріс…

Пройшли довгі п’ять років, перш ніж сусіди забили на сполох. За халатність і те, що ледве не звела рідного сина в могилу, горе-матір позбавили батьківських прав, а Ігоря поселили у Вільшанському дитячому будинку-інтернаті. Це унікальний для Закарпаття центр, де живуть і виховуються 198 дітей з вадами як фізичного, так і розумового розвитку. Вочевидь, працівники соціальної служби і подумати не могли, що «розумова відсталість» юного закарпатця – результат фізичного каліцтва і повного ігнорування його розвитку батьками.

“Коли до нас привезли Ігорчика, ми були шоковані. Цей хлопчик був розміром з однорічну дитину, ледве розмовляв і був страшенно скалічений. Через постійний голод його організм відторгав їжу. Він був страшенно занедбаний», – згадує першу зустріч з Ігорчиком директор закладу Богдан Кікіна.

Керівник інтернату так перейнявся історією хлопця і прив’язався до нього, що вирішив зробити все для того, аби поставити його на ноги. Чоловік розумів, що шлях до повного одужання буде довгим. Потрібні були десятки операцій та процедур, найскладніша з яких – від’єднання руки від живота. Крім того, у малого знайшли інфекцію в ротовій порожнині, де накопичилося чимало гною. Частково через це він не починав їсти ні в інтернаті, ні пізніше в лікарні.

На жаль, в Україні все це зробити, а тим більше без коштів, просто неможливо. Тож працівники закладу почали шукати допомогу за кордоном, розсилаючи медичну історію хлопця в десятки іноземних клінік.

Відгукнулося чимало світових медичних установ, які готові були братися за лікування Ігоря. Та, коли мова заходила про ціну такого лікування, питання автоматично закривалося. Перший етап лікування і найважливіші для Ігоря операції коштували мінімум 80-100 тис. євро. За такі кошти у Вільшанах можна купити кілька хат. Звісно, в інтернаті таких грошей нема.

Відтак посильну допомогу було вирішено отримувати у Львові. Певний час Ігор провів в опіковому відділенні львівської дитячої лікарні, де на його історію звернув увагу американський лікар Геннадій Фузайлов, який в рамках робочого візиту перебував в Україні.

– Коли мені показали фото, я був вражений каліцтвом дитини. Його помістили до сиротинця, де тримають дітей з хворою психікою, але він був розумово відсталим лише внаслідок фізичного каліцтва. Він не діставав медичної опіки в Україні упродовж усього свого життя. Ця дитина важила 30 фунтів, як однорічний малюк, вона жахливо недогодована. Такий стан негативно впливає на процес загоювання ран. І коли ми побачили хлопчика, то вирішили привезти його до нас. Він потребував величезної кількості хірургічних операцій, вельми тривалого періоду реабілітації, процесу терапевтичного лікування, а також освіти. Йдеться не лише про реконструкцію тіла, а й про низку процедур за допомогою фахівців різного профілю», – розповів в інтерв’ю радіо «Свобода» доктор Г. Фузайлов.

Лікар посприяв тому, щоб хлопця відправили на лікування до Бостонської дитячої лікарні Шрайнерів (США). Більше того, через унікальність випадку і безвихідності ситуації на цьому етапі лікування вдалося домовитись про безкоштовне перебування разом з українським пацієнтом працівниці Вільшанського дитячого будинку Анни Ріжко.

Після повернення в Україну Анна Рішко розповіла «Карпатському об’єктиву: «Історія Ігоря сколихнула Америку. Він пережив 7 важких операцій, в тому числі процедури з пересадки шкіри, відновлення функцій кінцівок і суглобів, його годували через зонд, усунули стоматологічні проблеми. Після того, як про його долю зняли сюжет на телебаченні і написали газети, дуже багато людей почали цікавитися важкою долею дитини, провідували його, надсилали книжки. У клініці до нас з ним було дуже тепле ставлення, і навіть після повернення до інтернату сюди дзвонять і пишуть люди, які небайдужі до долі Ігоря».

Дуже скоро Ігор заново почав ходити, навчився зав’язувати шнурки, самостійно їсти. Зараз він уже розуміє не тільки українську, але й англійську та іспанську мови, вчиться писати, читати і навіть співає українських народних пісень.

Нещодавно Ігор повернувся в Україну. Пацієнтом Бостонської клініки він буде до 21-річного віку, однак щоразу після лікування повертатиметься на Батьківщину. Вдома Ігор відчуває себе спокійно: директора Вільшанського будинку-інтернату він називає татом, а медсестру, яка його супроводжувала в Америку, – мамою. А от про рідну матір хлопчик згадує неохоче і зовсім за нею не сумує.

«Мені хотілося б, щоб в Україні знали про нашу організацію під назвою «Лікарі, об’єднані для допомоги дітям». Ми хотіли б створити в Україні багатоступінчасту програму допомоги травмованим дітям і не лише привозити сюди дітей на лікування, а й впроваджувати запобіжні та освітні заходи, програму обміну, сприяти співпраці українського уряду з американським у цьому проекті, коли йдеться про опіки в Україні», – додав лікар Фузайлов, спілкуючись з журналістами.

Історія Ігоря Лакатоша привернула увагу світової спільноти до закладу, де, заховані від людських очей у глухих горах, проживають 200 маленьких закарпатців з вадами розвитку. Восени тут чекають на делегацію лікарів з американської клініки. І хто знає, можливо, тут знайдеться ще один чи кілька щасливчиків, «відсталість» яких викликана не помилкою природи, а жорстокістю і байдужістю людей…