Організатори заходу підготували приємний сюрприз для поета та гостей, і зустріч відкрив квартет скрипалів, у виконанні яких прозвучали твори відомих світових композиторів. Зручно влаштувавшись за столом перед аудиторією, Петро Миколайович зачитав присутнім поезії зі збірок «Ільмовий листочок», «Вірші з поду», «40 сонетів і гербарій» та «Луйтра в небо», за яку, власне, він і отримав Шевченківську премію.

На завершення зустрічі Петро Миколайович охоче відповів на запитання гостей. Зокрема розповів про творчий вечір у Булгаківському домі в Москві, про те, як його сприйняла російська публіка та про особливості перекладу його поезій на іноземні мови. Також поет досить емоційно висловився стосовно проблеми книговидання в Україні та втрати інтересу до художнього слова у молодого покоління. «Культура читання, навики читання починаються з домашнього читання в сім’ї, - каже поет. – Дитину потрібно контролювати, щоб вона не втратила інтересу до книги. І тоді її буде тягнути не до мобільного телефону чи на порносайти, а до книжки, за допомогою якої розвивається духовна та мовна культура особистості. Тому відповідальність за культурний розвиток дитини несуть перш за все батьки, а не вчителі. Бо що я, як учитель, можу зробити за 45 хвилин уроку, якщо вдома немає належного виховання та не прививається любов до книги як джерела народної мудрості з боку батьків? А стосовно книговидання, то в Україні воно повинно бути поставлено на державному рівні. Поки в державі не з’явиться той, хто дасть гроші на українську книжку, доти в нас не буде ні читання, ні писання, доти письменники будуть перебиватися зарубіжними грантами». Також Петро Миколайович зазначив, що бути митцем в Україні як мінімум невигідно: «Стежка поета досить небезпечна і невдячна, - наголошує Мідянка. – Це малоприбуткова справа. Окрім того, митець дуже часто є самотнім. Це водночас солодке та гірке задоволення, per aspera ad astra».
«Я завжди вірила у Петра, - говорить вчитель української мови та літератури Хустської гімназії-інтернату Христина Миколаївна Шкробинець, що завітала на зустріч. – Він завжди був скромним учнем, він скромна людина і зараз, навіть не сказав про те, що свого часу був переможцем Всеукраїнського конкурсу Вчитель року. Я завжди ставлю його в приклад своїм учням як свідчення того, що не обов’язково жити у великому місті, щоб досягти великих успіхів. Можна жити у Широкому Лузі, у карпатських нетрях, і в той же час бути великим інтелектуалом, яким являється Петро Миколайович. Ми пишаємося нашим лауреатом, тому що він виріс у наших стінах, ходив нашим подвір’ям і саме ми мали змогу спостерігати його перші поетичні спроби».

Завершилася зустріч на тій же приємній ноті, що й розпочалася – композицією від квартету скрипалів. Шанувальники творчості Петра Мідянки мали змогу придбати одну з його збірок та зробити фото на пам'ять. Ця зустріч була такою щирою та позитивною, що кожен присутній поніс із собою іскринку радості, любові до рідної землі та рідного слова, а цей своєрідний митець запам’ятався перш за все як людина ерудована, прямолінійна, з відмінним почуттям гумору та з безмежною любов’ю до рідного краю.