Василь Вовчок: “ У простому шукаю сутність буття...”

Василь Вовчок – талановитий митець, світла людина білого світу, як справедливо сказав про нього відомий журналіст, письменник Василь Зубач. А Іван Хланта кандидат філологічних наук, заслужений діяч мистецтв України у своїй статті про творчість Василя Вовчка він пише: “Він має в серці незрадливу відданість своєму покликанню, до котрого ставиться з усією серйозністю і відповідальністю. Природа наділила його рідкісною працездатністю, спокійною вдачею й дисциплінованістю в праці”.

Василь Вовчок: “ У простому шукаю сутність буття...”

Біографічна довідка

Народився Василь Іванович Вовчок 29 квітня 1959 року у селі Нижній Бистрий Хустського району Закарпатської області. У 1980 році закінчив художньо-графічний факультет Одеського державного педагогічного інституту ім. К. Д. Ушинського. Викладачі з фаху: Лихоліт О. К., Ворохта К. І. Член Національної спілки художників України з 1995 року.Учасник художніх виставок: обласних – з 1980 року, всеукраїнських – з 1989 року, закордонних – з 1995 року. Учасник міжнародних пленерів.

Персональні виставки: 1999, 2000, 2004, 2009рр. –м. Ужгород.

–Твоє дитинство, Василю, проходило у високогірному карпатському селі в 60-ті роки. Які найяскравіші спогади тих років залишились у пам’яті?

– З дитинства в мене залишилось багато гарних спогадів. Моє рідне село Нижній Бистрий розташоване серед мальовничих карпатських гір, що вершинами сягають хмар. Неймовірна краса природи не може не вражати. Я  був відкритий до світу, небайдужий до нього. Як всі діти, любив гратися. Але тоді в нас ще не було комп’ютерів, навіть телевізор був великою рідкістю. Найкращими іграшками тоді для хлопчаків нашого села була звичайна квасоля. Наша дитяча уява перетворювала її то на марадик овець чи то на бульдозер. Для цього тільки потрібно було з дроту прилаштувати до фасолини колеса та ковш. В роки мого дитинства ми самі собі робили іграшки із того що було під руками. Гадаю, це було дуже корисно бо розвивало фантазію, працелюбність, кмітливість, вчило шукати вихід з любої ситуації, що склалася. А ці навички дуже необхідні в нашому житті. І взагалі наш край формує у людей образне мислення, спонукає до роздумів, медитації. Можливо тому маємо так багато письменників, поетів, художників... Ми жили серед гір, були дуже близькі до природи. А хто має очі й душу не може бути байдужий до неї, до життя загалом. Я зростав в селі серед гір, правічного лісу, співочих людей, які в гармонії жили з природою. Тоді в лісах водилися звірі, річка, що протікає через село була багата рибою. Водилась форель та багато інших видів риб. Природа була щедріша, краще ставилась до людини...Та й людина – до природи...Було зовсім інше життя, інший настрій...А найяскравіший спогад мого дитинства...В пам’яті на все життя зафіксувався один момент. Це трапилось тоді, коли, збираючи малину я вперше видерся на вершину гори і був захоплений красою  Світу. Я вперше усвідомив, що він безмежний. Голубі простори нашого краю, його велич назавжди запали мені в душу. До нині пам’ятаю це своє враження.

– Вищу освіту Ти отримав в Одеському художньо-графічному інституті ім. Д. Ушинського. Це дуже помітно в ранніх твоїх роботах. Особливо в натюрмортах. Вони дуже статичні, врівноважені, прості за сюжетом і монохромні за колоритом. Нині твої полотна гармонійно вливаються в широке русло крайової школи малярства. Що Тебе сформувало як митця?

– Митця формує школа, культурно-мистецьке середовище, природа...Тому й не дивно, що так сталось. Одеська школа справді має низку відмінностей, що обумовлені як об’єктивними так і суб’єктивними факторами. Перш за все, звичайно, школу формують ідеї, сильні особистості, лідери що ведуть інших за собою. Одеська школа розвивалась у кількох напрямках. До одного з них належать художники нонконформісти, з ім’ям яких пов’язують “квартирні виставки” в Одесі – Л. Ястреб, О. Ануфрєв. В. Хрущ та інші. Друга група митців тяжіла до продовження традицій південно російського імпресіонізму. Це перш за все В. Журовський, Г. Полотников, Н. Гончарова. Існують й інші напрямки  в одеській школі малярства. Всі ці групи об’єднує Одеса – культурно-природний феномен, який тільки-но починають вивчати мистецтвознавці. Відзначу, що як митець я виховувався в культурно-мистецькому середовищі Ужгорода. Тут відвідував студію малювання Золтана Баконія в Палаці піонерів, ще школярем їздив на пленери, що він організував для своїх учнів; кілька разів побував у таборах “Юний художник”, які працювали на період зимових та літніх шкільних канікул. Це була гарна школа школа мистецтва. В табір нерідко приходили відомі нині митці і займались з нами. Серед них Золтан Шолтес, Антон Кашшай та інші. Звичайно, в дитинстві я намагався малювати так як вони, і, здається, що мені це вдавалось. А ще, що важливо, в 70-ті роки було мистецьке середовище, що давало можливість молодим талантам розкриватись.

– Який вплив, Василю, мала на тебе одеська школа живопису? Що вона тобі дала?

– Коли я вперше побачив роботи одеських митців був, вражений їхньою неподібністю до робіт наших художників. В першу чергу вони відрізнялись своєрідним колоритом степу, моря, своєю тематикою. Я опинився в іншому середовищі, що й зумовило ті зміни які пройшли й помітні в моїх ранніх роботах. Роки навчання в Одесі розширили мій кругозір, а загалом одеська школа навчила мене з повагою ставитись до кольору, намагатись завжди шукати його відтінки, працювати на напівтонах, бачити прекрасне в простих сюжетах. Потрібно шукати красу у простому. Це нелегко, знаю. Намагаюсь не повторюватись у своїх роботах. Не хочу малювати на продаж, хоча добре знаю смаки людей, знаю що і як потрібно малювати. Мені це нецікаво. В своїй творчості відштовхуюсь від натури, яка хвилює мене, надихає до роботи. Цього я й навчаю своїх учнів у школі мистецтв.

– Ти працював в багатьох жанрах і техніках, шукаючи щоразу щось нове, неповторне, але водночас якимось дивом залишаючись самим собою. Який жанр твій улюблений?

– Навіть не знаю...Іноді хочеться вийти на природу, чи попрацювати в майстерні над тематичною роботою. Все залежить від настрою. Часом малюю портрети. Були такі періоди, коли я надавав переваги тому чи іншому жанрові тій чи іншій техніці. Зокрема  маю графічні роботи, виконані в різних техніках. Писав гуашшю, темперою, олійними та фарбами...Мало хто знає, що я займався трохи й скульптурою. Навіть на замовлення зробив пам’ятник героєві громадянської війни Василю Чапаєву, що був всановлений на подвір’ї радгоспу в селі Зняцеві, що на Мукачівщині...За роки роботи в різних жанрах – а це натюрморт, пейзаж, портрет, фігуративні композиції – я зрозумів і визначив напрями куди я рухаюся. В пейзажі мене цікавлять незвичайні мотиви; мерехтіння світла, подих вітру, відтінки прозорої води, що виблискує на сонці. Вдивляюсь як щомиті змінюється природа, в її вічний рух. В своїх роботах намагаюсь зафіксувати й передати рух туману, свіжий подих вітру...У простому шукаю сутність нашого буття. Малюю не стільки пейзажі, як рух сонця в природі, плин часу, мить...Радість від споглядання світу пробую доступними для себе засобами передати глядачеві.

– Кого вважаєш своїми вчителями?

– В мене було багато вчителів на життєвому шляху. Кожен навчив мене чогось, кожному я вдячний. Першим моїм вчителем був, звичайно, Золтан Баконій. В Одесі – Олексій Лихоліт, Катерина Ворохта, викладачі фахових дисциплін. Але найбільший вплив на мене мали художники нашого краю – Федір Манайло, Золтан Шолтес, Антон Кашшай з якими я часто виїжджав на пленери, мав нагоду бачити як вони працюють.Ще навчаючись у 9 класі я впереше потрапив на пленер, що організувала хустська спілка “Митець Верховини”. Серед художників, що тоді взяли участь у пленері були Золтан Шолтес, Шандор Петкі, Юрій Герц та інші – нині вже класики крайової школи малярства. Це були, перш за все надзвичайно сильні особистості, дуже працьовиті, які були здатні змінювати світ, що їх оточував, формувати навкруг себе культурно-мистецьке середовище. Їх дуже поважали, прислухались до їхньої думки. Золтан Шолтес, наприклад, протягом дня міг написати два, три етюди. Він працював експресивно й швидко, вмів акцентувати свою увагу на головному, фільтрував натуру. Тому його роботи дуже виразні й настроєві. Це був майстер з великої букви. Надзвичайно швидко й темпераментно працював й Антон Кашшай...Вони були гарними людьми, добре ставились до мене. Не пригадую щоб хтось з них мене образив. Особливо теплі і дружні стосунки у мене склались з Ернестом Контратовичем, надзичайно талановитим художником і чудовою людиною. Я вдячний долі, що звела нас. Він мав на мене великий вплив...

– Пам’ятаєш, коли почав малювати?

– З дитинства. Пригадую, що мій батько й дідо теж малювали. Ще в школі діти мене просили щоб допоміг їм виконати домашнє завдання з малювання. І я не відмовляв. Вже тоді побачив, що вмію не погано малювати і це приносило мені задоволення та повагу серед учнів. Відтак все й почалось. Відтоді й донині моє життя пов’язане зі школою й малюванням. Вже понад двадцять років працюю в Ужгородській дитячій школі мистецтв, де викладаю малюнок, живопис, композицію.

– За цей період ти виховав сотні учнів. Багато з них пов’язали своє життя з мистецтвом і досягли вагомих успіхів. Хто тебе спрямував на цей важкий, але почесний шлях?

– Золтан Баконій – педагог від Бога. Ще навчаючись у студії я  мріяв бути як він, учителем. Ця мрія  привела мене в Одесу в педагогічний інститут. На той час це був єдиний в Україні заклад, що готував учителів малювання. До інституту я вступив одразу після закінчення школи. Успішно закінчив. Донині малюю і вчу дітей. Робота забирає в мене чимало сил і часу. Хочеться більше працювати творчо.Але я ніколи не жалкував, що пов’язав своє життя зі школою з дітьми. Мені подобається моя робота, я пишаюсь своїми учнями. Серед них Свалявчик Петро, Кофель Олександр, Степчук Сергій, Ковач Павло. Григаш Наталія та інші. Вірю, що вони скажуть своє вагоме слово у мистецтві краю. І не тільки.

Володимир Мишанич для Закарпаття онлайн

27 травня 2013р.

Теги: Ввасиль Вовчок, художник

Коментарі

НОВИНИ: Культура

05:09
У коледжі мистецтв ім.А.Ерделі провели конкурс дитячого малюнку
17:34
/ 1
В Ужгороді відбудеться "вуличний" поетичний марафон
20:11
До Дня Валентина в Ужгороді відбудеться романтичний вечір "Любов в опері"
03:44
/ 2
Кошиці, Пряшів і Михайлівці
11:06
У Румунії вийшла книжка про князя Корятовича
18:00
В Ужгородському замку "камерно" виставили "Художню спадщину Імре Ревеса на Закарпатті"
17:48
/ 2
"Жадан і Собаки" відвідають Ужгород і Мукачево в межах Благодійного зимового туру
20:28
/ 9
Дмитро Кешеля презентує у Мукачеві свій новий роман "Доживемо до зеленої травички"
22:04
В Ужгороді відбудеться виставка живописця Сергія Глущука
19:05
У п'ятницю відбудеться Різдвяний концерт хору "Кантус" для дітей та батьків
20:32
У Мукачеві презентують книгу "Ми діти преславної України: вибрані етнографічні та історичні праці Анатолія Кралицького"
16:39
Карпатський біосферний заповідник зобов'язали укласти з ОВА охоронний договір для збереження печерної стоянки доби палеоліту
17:41
Ужгородець Олександр Гаврош став лауреатом міжнародної премії імені Пантелеймона Куліша
13:30
/ 2
Закарпатські фотохудожники представили 24-у в цьому році фотовиставку "Українська світлина. 15 кроків" (ФОТО, ВІДЕО)
10:23
До ужгородського скансену повертається свято "Коляди у старому селі"
10:56
В Ужгороді відкрилася традиційна різдвяна виставка закарпатських художників
10:50
В ужгородському скансені відкрилася персональна виставка Ольги Уманець "Тобі, моя Україно"
10:44
В Ужгороді відбудеться виставка новодруків
09:52
У понеділок в Ужгороді презентують закарпатську різдвяну повість Олександра Гавроша
13:48
В Ужгороді відкрилася фотовиставка "Відображення світла"
09:48
Золота анкета життя
00:34
Маріупольський театр в Ужгороді прем'єрно і святково покаже "Листонош святого Миколая"
23:26
/ 1
Художник із Ужгорода Юрій Білей став переможцем Премії Войтека Фалецького у Польщі
18:19
В ужгородському скансені відкрилася виставка закарпатських ліжників
10:03
/ 2
Бджоли, звірі і фольклор
» Всі новини