У Мукачеві в середу прощатимуться з полеглим на війні з росією Петром Павлюко...
На Курщині поліг 25-річний Василь Дзюба з Задільського Нижньоворітської грома...
В Ужгороді підпалили Audi A6 (ФОТО, ВІДЕО)...
На Запоріжжі поліг 55-річний стрілець 128-ї бригади Володимир Сухан із Поляни на ...
На Донеччині поліг Михайло Лендєл з Броду Іршавської громади (ФОТО)...
У понеділок в Ужгороді прощатимуться з полеглим захисником Ігорем Козелом (ФО...
У Мукачеві в середу прощатимуться з полеглим на війні з росією Петр...
Борис Кузьма: «Перед справжнім талантом відкривається достатньо доріг...»
Борис Кузьма народився 22 лютого 1958 р. в селі Нове Давидково Мукачівського району в сім’ї вчителів. 1975-го вступив до Львівського політехнічного інституту на архітектурний факультет. Після вузу працював у проектних інститутах, на рекламному комбінаті, в університеті. З 1989-го — заступник головного архітектора Ужгорода. Два роки — начальник капбудівництва Карпатської регіональної митниці. З 1999-го й понині — голова обласного осередку Національної спілки художників України. 2004-го тодішній голова уряду В. Янукович вручив йому в Ужгороді посвідчення заслуженого художника України.
— Борисе, тебе вчетверте переобрано очільником закарпатських художників, а це 95 душ! Що важливого відбувалося в творчому колективі останніми роками?
— Почну з того, що спілку (так ми її називаємо) мені передав народний художник України, Шевченківський лауреат, широко відомий митець Володимир Микита. Тоді гостро постала проблема узаконення майна, яке за указом Президента Кучми передалося нам у спілчанську власність. На це згаяно багато часу — лише суди тривали рік... Висіла й купа боргів комбінату Худфонду. Врешті їх погасили й ліквідували юридичну назву, а майно здали в оренду — і це основний дохід облспілки. Почалася стабільна робота, коли створили спілчанське управління фонду майна, яким я й керую. Утримувати галерею «Ужгород», скульптурні майстерні Худфонду та 25 майстерень по вулиці Лермонтова — це був пекельний труд. А зараз ми одні з кращих у області щодо здавання майна в оренду. Тепер ми стали незалежні й самодостатні: самі себе утримуємо. А отже, більшість художників забезпечена творчими майстернями, і платять вони символічно — гривню за квадратний метр. Спілчани мають право безплатно виставлятися в галереї «Ужгород», продавати свої твори у відродженому шість років тому художньому салоні «АртПРО» на проспекті Свободи в Ужгороді, брати участь у виставках (а їх щороку — до 20), у міжнародних пленерах... Словом, перед справжнім талантом відкривається достатньо доріг для самореалізації. До прикладу, цікавими є виставки членів секцій — живопису, графіки, прикладного мистецтва, скульптури, а також ювілейні експозиції і виставки-проекти.
Торік провели цікаву виставку в Ужгороді білоруських митців, знаменитого художника зі Львова Сергія Савченка, взяли участь у проекті «Сусіди» — пересувний показ робіт художників західних областей України...
Широкого розголосу набувають колективні покази творів у Словаччині, Угорщині, Польщі, Австрії, Франції, Італії, Хорватії, Румунії... За чверть століття тісних зв’язків із музеєм словацького міста Требішов ми провели 85 спільних виставок!..
Позаторік і торік у грудні Золтан Мичка, Володимир Микита і я мали успішні виставки в Москві.
За цей час багато наших спілчан стали лауреатами різних мистецьких премій — зокрема й Шевченківської. І це також надихає, привносить дух творчої змагальності.
— Пленери віддавна для закарпатських художників були радісним творчим спілкуванням.
— Навіть більше, бо там зароджуються нові задуми, звідти привозяться нові твори, обмірковуються нові манери та стилі. Традиційно пленери проводяться в Карпатах — на міжгірській Верховині, в Жденієвому, у Рахові, в селах Ужанської долини, організовує їх і міськдержадміністрація Мукачевого.
Особлива грань — участь у міжнародних пленерах. Ми виграли грант норвезької королеви, були учасниками «Палітри дружби-2» у Словаччині, перед тим — акції «Пізнай сусіда». Мільйонер Юліус Хіпп запросив до міста Гмунден (Австрія) чотирьох художників — Сергія Бібу, Бориса Кузьму, Сергія Дубовця, Аліну Дехтярьову. Цікавий проект «Ужгородський Візбаден». Та особливу притягальну ауру має словацька Спанія Доліна — туди у вересні на десять днів їдуть на пленер словаки, українці, поляки, хорвати, угорці, румуни, італійці... Паралельно такі творчі збори проходять поруч — у містечках Брусно, Штирба, Спішська Собота. Онук Федора Манайла Андрій щороку організовує пленери на озері Балатон. Наші художники їздять малювати і в місто Сентендре — також в угорському Токайї. Добра традиція розширює межі й коло учасників.
— Чим прикметний для твоїх колег саме нинішній час?
— Відбулася зміна поколінь: багато корифеїв відійшли, повноголосо заявили про себе нові митці. Поряд з Шутєвим, Микитою, Бровді, Ільком, Мичкою, Скакандієм, Свалявчиком, Бобинцем виросли Кузьма, Габда-молодший, Усик, Біба, Ковач, жінки — Долгош, Павлишин, Кондратюк...
— Твоя думка про сучасний стан закарпатської школи живопису?
— Цей бренд не можна ідеалізувати, бо світ швидко змінюється. Нині стиль, як параліч, — стримує, але й без власного стилю не можна. Традиції і сучасність мусять взаємодоповнюватися.
Сьогодні слід пропагувати свою творчість у столиці і за кордоном виставками, вояжами у Москву, Будапешт, Прагу і далі. Наші класики навчалися в Парижі, Римі, Будапешті... Потім приїхали до Ужгорода і тут творили, але ж їх уже знала Європа! Нас також повинен знати бомонд європейський! Не варто замикатися у своїй майстерні й чекати визнання, нарікаючи на долю...
— Розкажи про свою творчість та інші захоплення...
— У свої скромні 55 я мав низку персональних виставок: 2003-го — у Любляні (тоді нею відкрилося Генконсульство) «Україна в очах Європи». Понад 60 робіт. В угорській Ніредьгазі, словацьких містах Кошиці, Михаловці, Попрад, Рожнява, Бардейов, Банська Бистриця; у Польщі — в Горлиці і Дембиці; 2011-го — в австрійському Гмундені; 2012-го — у Києві в Академії мистецтв; три в Ужгороді, Мукачевому; позаторік у центральному Будинку художника в Москві...
Я залишаюся в душі архітектором. Тому мені близька тема «Місто й людина», люблю натюрморти, графіку. Уже оформив два альбоми про художників Закарпаття, свої каталоги, деякі дизайнерські речі, пов’язані з викладацькою діяльністю... Я в постійному пошуку.
Я ще й доцент кафедри дизайну Закарпатського художнього інституту. Викладаю «Дизайн середовища». А це — благоустрій, озеленення, малі архітектурні форми. Незабаром завершуємо третій випуск спеціалістів. Зі студентами реалізували такі проекти, як благоустрій скверика на площі Жупанатській, дворики в історичній частині Ужгорода, впорядковуємо музей художника Андрія Коцки. Торік відкрили меморіальну дошку «Корифеям закарпатської школи живопису». Плануємо провести благодійний аукціон для дітей-сиріт, одноденний пленер «Сакура-фест».
Вважаю, не менш важливо створювати й культурно-мистецьке середовище. Я також голова художньої ради обласної і міської. Ці інституції впливають на загальний стан культури.
— Без творчої атмосфери в сім’ї...
— ...Художникові творити і працювати важко й некомфортно — цілком згоден. У мене, на щастя, тут усе добре. Дружина Вікторія — художниця, її напрям — розпис по склу. У нас безперервне творче змагання. І ми органічно доповнюємо один одного. Навіть майстерня в нас одна. Основне — проблема часу, який забирає робота. Щоправда, намагаємося викроювати його і на творчість. Разом були на пленерах у Хорватії і Словаччині. Є й інші задуми. Отакий мистецький тандем.
Чудово, що живемо разом з батьками — татові 82, мамі — 77. Вони дали мені освіту — фундамент і скарб у житті. Це й вивело мене в мистецтво. І нині відчуваю вплив батьків. Вони були і є моїми щирими порадниками. Дуже радію, що прищеплюють наші сімейні традиції — любов до культури, до землі, до виноробства — моєму чотирирічному синові Борису. Це родинний стержень!..
— А які стосунки між молодою і старшою генерацією художників?
— Ми зуміли цей контакт зберегти. Колектив загалом — єдиний. Розбрату немає. Основа — творче життя. Наша мета — активніше брати участь у закордонних виставках, ширше використовувати Інтернет, пресу, радіо, телебачення, електронну пошту, соцмережі. Мистецтво щодалі розширює кордони. Ми не сміємо варитися у власному соку — про нас мають знати: є така закарпатська школа живопису. У нас потужний потенціал. У каталозі «Художники Закарпаття», що побачив світ 2011-го, є відомості про понад 140 митців за останні 65 років!.. Це небачене досі видання... Словом, ми всі прагнемо самовдосконалення через щоденний творчий труд!
ФАКТ
14 березня в галереї «Аіркрафт» у Братиславі під патронатом Посольства України в Словацькій Республіці відкрилася виставка «Архітектурні імпресії» Бориса Кузьми — 51 робота з числа виконаних за останні три роки.
Василь Нитка, "Голос України". Фото автора.
Ділитись
На головну
Версія для друку
ПереслатиДодати коментар
Коментарі
Мишко Мейсарош - Євгену 2013-04-04 / 00:12:09
Що, Владику, жаба давить, що я вмію творити й витворяти? Поцілуй мене, гнидо, в зад!
Євген 2013-04-03 / 23:07:08
Що,Мішку, правда очі коле? Будь послідовним,дурню!
Мишко Фединишинець - Сашку й Владу 2013-04-03 / 21:01:53
Сашку: О Бо-о-же, які ви наївні! Чи вдаєте зі себе наївного? Я ж вас розвів, як лоха! Правда, водночас і сумніваюся: може,я лох, а ви навмисне клюєте на мою приманку? Хіба ви не вловлюєте в моїх коментах сарказму, іронії? Та я ж навмисне клею зі себе дурника. Повірте, я все чудово (!) розумію, зокрема й те, що ніякої закарпатської школи живопису не існує. Колись Пікассо казав, що писати про мистецтво - це що тикати пальцем у небо. Це й вислів стосується і літератури, музики. Це ще дискутивне питання, чи потрібні так звані мистецькі критики, музичні, літературні. Одне слово, ви добрий і розумний мужик, а елементарно повелися...
Владу: Ви мені вже тикаєте, ЧМО Й****Е? Може, я і нищу, але цікаво знати, що ви за життя збудували? Та це ви тут на сайті постійно смердите зі своїми коментами проти Кузьми, бажаючи поставити все з ніг на голову. Особисто я Кузьмі і Бровдію не можу лише умовно пробачити потворний пам"ятник Добровольцям і знищену зелену зону на площі Кирила й Мефодія. Акцентую: умовно, бо якщо копнути глибше, то мені паралельно. Добре, що ви, тугодуме, уже збагнули, що й антиреклама - також реклама. Не хвилюйтеся, грошей у мене достатньо, тому кого захочу, то можу послати на***. Наразі шлю вас...
Сашко 2013-04-03 / 17:52:03
До Мишка Фединишинця
Стосовно мого псевдопатріотизму: я десь згадував про свій патріотизм? Щодо мого “лжезнання“ мистецтва, то мабуть некомпетентним буде співрозмовник той для котрого суттю творчості Контратовича буде “хвилястість“. Я думаю ви розумієте про що я. Нажаль нині зірковий час некомпетентних! Невігласи всюди: в Раді, при владі на всіх рівнях, от і площу Народну хочуть реконструювати невігласи. Тому мені прикро що ви беретесь оцінювати ту чи іншу творчість. Всі ваші проблеми нерозуміння про що я кажу саме через ти що ви не бачите живопис. Коли я кажу що Гриць, Коцка і Бокшай є різними то я маю на увазі їх живопис. І це їх кардинально відрізняє. Особливо Бокшая від Гриця і Коцки. Письмо Гриця відрізняється бід письма Бокшая часом більше ніж від іноземних творців! Те що нині творять юні нічого спільного з тим же Грицем не має. Про школу не може бути й мова. Належність до тієї чи іншої школи характеризується певними напрацюваннями. В наслідок яких представника однієї школи не зплутаєш з представником іншої. Київської школи малярства зараз теж не існує. Те що Київ профукав і забув творчі успіхи Мурашка і Глущенка свідчить про регрес живопису. Бо після них писати “милом“ мало би бути соромно!
Щодо того що я не згадав Манайла, Борецького, Бедзіра і. Герца.То по-перше з однієї сторони я й окрім них багато кого не згадав, по-друге я не вважаю їх всіх вони всі однакової величини.
Враження що я намагаюсь когось принизити чи втоптати в болото у вас склалось тільки через нерозуміння про що я кажу. Розумієте, вся біда в тому що ви не бачите живопис.
Про мистецтвознавців. 5-7 років тому в Києві була виставка графіки Пікассо. І ясна річ що й мистецтвознавці там були. Проводили екскурсії. Треба було чути що вони мололи: і про внутрішній світ автора, і про тимчасові захоплення, і т.д. і т.п. ))) Хоча насправді там була тільки графіка. Якщо на папері лінія -то це тільки лінія. Інша річ що для одних це ТІЛЬКИ тоді як для інших це “тільки“ і є ВСІМ.
Влад 2013-04-03 / 14:24:01
Феди НИЩЕНЦЮ !Кузьма мав би тобі доплачувати за рекламу. Звернись до нього.
Мишко Фединишинець - Сашку й Мишаничу 2013-04-02 / 16:34:27
Сашку: З такими лжезнавцями мистецтва і псевдопатріотами, як ви, я вже насперечався позаторік, тому тяжко не повторюватися. Хай як прикро, але ви дуже принижуєте значимість Ерделі, Бокшая, Коцки (до речі, куди ви поділи Манайла, Борецького, Бедзіра і Герца, які так само зробили неоціненний вплив на розвиток європейського і світового мистецтва?) Ба більше: у мене склалося враження, що ви їх хочете публічно вишмагати, стверджуючи, що вони - надто різні. Якраз що ці велети духу дуже схожі між собою. Мало того - утворюють ядро закарпатської школи живопису. Далі: мене не колише, чи це бренд, чи ні. Цей термін уживали й усюди вживають такі мистецтвознавчі світила, як Григорій Островський, Людмила Біксей, Магдалина Приходько, Галина Рижова, Ґабріел Булеца, Михайло Сирохман, Михайло Приймич, Анастасія Ножка та ІНШІ. Повірте, їхнє слово - авторитетне, їхні імена відомі далеко-далеко за межами Закарпаття. Також мене збентежило, що ви намагалися принизити Президента Віктора Федоровича Януковича. Тому ви мені нагадуєте невігласа, який робить потуги похизуватися знаннями, плюс безжалісно топче святі для кожного краянина імена в болото. Мені до болю соромно за вас.
Мишаничу: Може, у Василя і є порох у порохівницях, але у вас з оним велика напряжонка. Більше двох речень ви народити не здатні. І друге: а я й не заперечую, що творчість Кузьми залишить незгладимий слід у мистетцві Зоряного Краю.
мишанич в. 2013-04-02 / 14:14:29
Молодець, Василю можеш! Є ще порох в порохівницях!..Тільки не Бобинець, а Бабинець. Але нічого, головне, що Кузьма залишився Кузьмою...
Сашко 2013-04-02 / 09:01:39
Те що дніпропетровська київська та львівські школи це міф - вам не просто “видиться“, це просто у вас уявлення в сфері живопису складаються лише з того що ви здатні намацати як сліпий намацує дорогу! Тому й вдивляєтесь в авторство картини, чи раптом це не Ерделі чи якийсь інший загальновідомий велет. Тому й вчитуєтесь в кожне слово відомих.
“вірю Кузьмі, як сам собі. По-перше, він голова ЗОНСХУ, по-друге, колись йому сам Янукович вручив посвідчення заслуженого художника, по-третє, торік він мав виставку в Москві, по-четверте, наразі має в Братиславі. І також потужний фактор: інтерв"ю заслужений Кузьма дав заслуженому журналісту Василю Нитці, воно опубліковане в "Голосі України" - офіційному органі Верховної Ради. Хіба вам це ні про що не говорить?“
Це все закономірний хід думок сліпця, котрий не тямить в темі про яку йде мова!
Отже. Ерделі, Коцка, Бокшай є надто різними аби сформувати якусь єдину школу. Нині й серед викладачів і студентів теж: хто в ліс, а хто по дрова. І повторююсь, це більше добре ніж погано. Стосовно дніпропетровської і львівської шкіл -то це досить впізнавані мрачняки. Стосовно слів Кузьми "є така закарпатська школа живопису", то це тільки бренд . А бренд необхідно підтримувати в т.ч. й постійним повторюванням і переконуванням в те що він має місце. Поціновувачі , на кшталт вас , на це ведуться . “ Меморіальна дошка корифеям закарпатської школи живопису" це дипломна робота закарпатського студента Київської Академії Мистецтв! Щось потрібно було вибрати в якості теми для диплому! Я вже мовчу про ваше твердження що закарпатська школа живопису це ЯВИЩЕ СВІТОВОГО РІВНЯ :-)
Тож ви мені нагадуєте сліпця який опинився посеред інтенсивного руху атотранспорту, водії котрого ще й не дотримуються жодних правил. Якщо вам вдасться вибратись звідти до пішоходів, то більше не встрявайте в подібні халепи !
Мишко Фединишинець - Сашку 2013-04-01 / 22:16:28
Оба-на: Ґабріел Булеца №2, а може, й Григорій Островський №3 (№2 - це Ґабріел Булеца). Може б, вам теж започаткувати блог? Шановний, мені ся видить, що саме дніпропетровська і, приміром, львівська і київська школи живопису - це міф, натомість закарпатська - це явище світового рівня. Ерделі, Манайло, Бокшай, Коцка, Борецький Бедзір, Герц - це воістину велети пензля. І головне: та ви не мене перекреслили, а все словоплюйство Кузьми, який стверджує, що, приміром, торік, цитую, "було відкрито меморіальну дошку корифеям закарпатськоъ школи живопису", що "є така закарпатська школа живопису". Ви мені, будь ласка, мізки не пудріть, бо я вірю Кузьмі, як сам собі. По-перше, він голова ЗОНСХУ, по-друге, колись йому сам Янукович вручив посвідчення заслуженого художника, по-третє, торік він мав виставку в Москві, по-четверте, наразі має в Братиславі. І також потужний фактор: інтерв"ю заслужений Кузьма дав заслуженому журналісту Василю Нитці, воно опубліковане в "Голосі України" - офіційному органі Верховної Ради. Хіба вам це ні про що не говорить? А ви хто? Ви, повторюся, - нико...
Сашко 2013-04-01 / 19:41:47
Закарпатська школа живопису - це міф. Такого явища не існує .І думаю що це добре. Існує дніпропетровська школа -але це більше не добре ніж добре.
До Мишка Фединишинця.
Не пхайтесь у сфери в яких не тямите!
Михайло Фединишинець 2013-03-31 / 22:25:32
Отримав величезне задоволення від прочитаного. Та й легше стало на душі, що закарпатська школа живопису ще не вмерла. І не вмре! Тому Кузьма заслуговує бути довічним шефом крайових рафаелів і білокурок...
НОВИНИ: Культура
© 2003-2024 Закарпаття онлайн Beta