Сергій Біба: «Мистецтво – це миттєва безкінечність»

У своїх роботах він сміливо експериментує з фактурою та кольором, досягаючи разючих ефектів. Його полотна дуже настроєві, пробуджують певні емоції, формують настрій. Одних вони заспокоюють, налаштовують на філософський лад, змушують замислитись над сенсом життя, спонукають до еротичних фантазій, а інших дратують.

Біографічна довідка

Сергій Юрійович Біба народився 19 листопада 1966 року у селі Кушниця Іршавського району Закарпатської області. У 1967 році батьки переїхали до   Ужгорода. Навчався у художній студії Золтана Степановича Баконія. У 1985 році розпочав свою творчу діяльність. Член Національної спілки художників України з 1995 року. Учасник багатьох обласних, республіканських та міжнародних виставок, пленерів, симпозіумів. Провів сім персональних виставок, три з них – за кордоном. Його твори знаходяться у музеях, галереях, приватних колекціях України, Росії, Словаччини, Чехії, Польщі, Угорщини, Румунії, Югославії, Німеччини, Голландії, Італії, Швейцарії, Австрії, Данії, Ізраїлю, Японії, США.

Працює в жанрі живопису, графіки та інсталяції. Мешкає в Ужгороді.

–       У дитячі роки Ти відвідував гурток малювання у Палаці піонерів. Поділися своїми спогадами про Золтана Баконія, який упродовж багатьох років керував студією.

–       Пам’ятаю, я завжди з нетерпінням чекав занять у студії Золтана Баконія. Заняття були після школи. Здалося б – які ще там уроки? Але саме там я заряджався якоюсь містичною енергетикою, занурювався у світ, який я люблю, до якого прагну, який донині мені дуже близький. На мою думку, Золтан Степанович – як добрий чарівник – прищеплював нам любов до мистецтва, поступово і впевнено, з терпінням і розумінням до кожного учня. Він дав мені перші базові знання, які відшліфовувалися день у день, роками до нинішнього дня.

–       Хто ще, крім Золтана Степановича, був Твоїм учителем?

–       Після студії були вже зовсім інші вчителі. Це митці світу різних віків,  починаючи з тих, не відомих історії, які були авторами наскельних малюнків. Я навчаюся і рухаюся все життя. І вважаю, що художник не має стояти на місці. Він повинен розвиватися, удосконалювати свою майстерність, не зупинятися на досягнутому. Тільки так він живе повноцінно, відображаючи свої почуття від побаченого, почутого, пережитого, уявленого. 

–       Твоє становлення як художника відбувалося у 80–90-ті роки минулого століття. Як події в державі впливали на твоє формування?

–       Це були переломні роки в історії, коли один державний устрій приходив на зміну іншому, роки перебудови Михайла Горбачова. Ідеологічна міць соціалізму, що тримався на багнетах, була підірвана, і мистецтво та й культура загалом звільнялися від впливу комуністичної ідеології, її догматів. Саме у ті роки з’являються різні творчі об’єднання, спілки, а мистецтво краю збагачується новими його видами, жанрами, течіями, що є результатом нової філософії, нового світогляду. Звичайно, все це не могло не зачепити й мене. Нині я саме такий через ті зміни, що відбувалися у державі у ті роки. Тоді я обрав саме цей вектор розвитку, якого тримаюся й донині.

–       Ти працюєш у жанрі живопису як абстракціоніст. Які особливості має ця мистецька течія на Закарпатті?

–       Абстрактне мистецтво на Закарпатті має неглибокі корені. Ми звикли бачити і сприймати більш традиційне реалістичне мистецтво. Але, завдяки засновникам крайової школи малярства Адальберту Ерделі, Йосипу Бокшаєві та іншим їхнім соратникам, ми можемо споглядати сьогодення і творити, керуючись власним вільним абстрактним письмом. Вони є нашими вчителями, за що їм велика шана. Багато молодих талановитих митців нашого краю виховувалися на прикладі життя і творчості  наших корифеїв,  перейняли від них дух самобутності, що з часом трансформувався в абстрактне мистецтво.

–       Чи вважаєш Ти себе представником крайової школи живопису?

–       Звичайно. Хоча б тому, що я живу й працюю тут, сформувався тут як митець. Гадаю, що уникнути цього впливу неможливо. Опираючись на інтуїцію, знання відзначу, що особливості абстрактного мистецтва корінням своїм сягають традицій крайової школи малярства. У різних куточках України переважають ті чи інші види абстрактного мистецтва, ті чи інші його техніки та технології.   

–       У 90-х роках Ти працював у Польщі. Чи підтримуєш нині творчі зв’язки з митцями?

–       Там я брав участь у багатьох  цікавих проектах, виставках, симпозіумах. У Польщі у мене залишилося багато друзів, з якими я спілкуюся, частіше  в Інтернеті.

–       Історія творчого об’єднання «Ліве око», що було засноване на початку 80-х років пов’язана з твоїм іменем. Розкажи трохи про нього.

–       Об’єднання «Ліве око», його діяльність – це  своєрідне виявлення протесту проти системи, сірості, буденності, зазомбованості. Ми прагнули дихати на повні груди, були невгамовні, сповнені ідей, амбіцій. Наскільки нам це вдалося, – настільки ми зреалізували свої проекти. Ми багато працювали, навчались, аналізували зроблене,   лягали увечері з думками про роботу на завтра. Час від часу зустрічалися, дискутували на різні теми, які об’єднували нас, сперечалися. Це були часи бунтарства, нестримного прагнення бути почутими.

–       Які роки у творчому плані були для тебе найважчі і чому?

–       Мені здається, що у кожного художника бувають часи творчого застою, виснаження.  Це час переосмислення багатьох речей, погляд назад. Деякі митці вже не вертаються до пензля. Такі часи були й у мене. Це не депресія, це – ніби ти зупинився, а навколо, крім туману, –  нічого: вакуум і повна тиша. Це страшно, і водночас – корисно, бо починаєш розуміти і відкривати в собі інші цінності, реагувати по-іншому на багато речей, більш витончено. Це були як найважчі часи, так і найкращі. Це поєднання формує художника і направляє його в омріяний простір.

–       Що для тебе є мистецтво?

–       Мистецтво – це миттєва безкінечність. Це те, що за межами розуміння, це своєрідна матерія поза часом, яка існує у реальному житті. Головне у творчості – не стримуватися, показати свою сутність, відобразити переживання через свою призму мислення. Мова митця служить тим же цілям, що і мова людини, яка дається для спілкування.

–       Хто твій поціновувач і кому адресовані твої роботи?

–       Різні покоління людей по-різному сприймають мої роботи. Є колекціонери, котрі щомісяця у мене у майстерні – і завжди для себе придбають роботу. Дехто – хотів би, але після побаченого розвертаються і йдуть. Роботи адресовані більш підготовленій людині, яка цікавиться світом мистецтва, ходить на виставки, спілкується з художниками, відслідковує тенденції розвитку мистецтва.

–       Чи вдається Тобі своїм мистецтвом заробляти на життя?

–       Жити з сучасного мистецтва важко, особливо у ці часи. У Європі художникам-абстракціоністам легше, тому що там зовсім інше його сприйняття, воно є органічною часткою їхньої культури. Але я руки не опускаю, рухаюсь далі, наскільки у мене це виходить.

–       Ти брав участь у багатьох міжнародних пленерах. Який із них був для Тебе найцікавішим і чому?

–       Цього року разом з іншими художниками я побував в Італії. Це були незабутні дні, нове середовище, атмосфера, багато яскравих вражень. Венеція чарує своєю красою, неповторністю. Від цих вражень народилися хороші роботи, які виставлялися в галереї міста Боссано дель Граппа.

–       Минулого року у галереї «Ужгород» з нагоди Твого 45-річчя відбулася персональна виставка. Вона засвідчила, що Ти, як і багато років тому, – у постійному пошуку, відкритий до нових ідей, але, попри все, у своїх роботах Тобі вдається залишатися самим собою, працюючи у жанрі абстрактного мистецтва. Яким буде митець Сергій Біба у найближчі кілька років?

–       Я не зупиняюся на досягнутому. У мене багато ідей, проектів, ескізів, які потрібно ще опрацювати. Наступний рік буде досить багатий на різні проекти, що відбудуться як вдома, так і за кордоном.

Теги: Біба, абстрактне мистецтво, митець

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати