У Київ, на побачення з великим закарпатським Майстром Глюком

Коли я згадую Тетяну Яблонську, то одразу уявляю її відому картину «Хліб». Ім’я ж Гаврила Глюка асоціюється з відомою картиною «Лісоруби» ще з хрестоматійної читанки.

Творчий потенціал Гаврила Мартиновича розкривався поетапно, від твору до твору. Успіхи випереджали нові задуми. Тріумф «Лісорубів на вахті миру» 1951 року на Бієнале в Італії. Саме ця картина утвердила зрілість та професійну майстерність Гаврила Глюка.

Сьогодні — це золотий фонд національного мистецтва, гордість і слава закарпатців. «Лісоруби» — свідчення беззаперечного таланту Гаврила Глюка. Всесвітня виставка у Брюсселі 1958 року принесла визнання та високу нагороду авторові — велику срібну медаль.

Автор працює у руслі традицій реа-лізму. Він пишається своїми героями. А знаходить їх у полі, на фермі. Без усіляких прикрас передає їхні характери. Образи вдало поєднує з пейзажем. На виставці багато замальовок із сіл Сторожниця і Вел. Добронь. І всі вони справляють враження, що автор десь поруч. Можливо, відійшов на хвилину, щоб узяти папір, олівець, чи вуглину. А герої — вони завжди поруч. Він щедро відкриває їм свій дім і душу. Хоч згодом і пізнав великі європейські міста, все ж залишався простою людиною. Був порядним і ввічливим. Саме це бачив у своїх героях, якими є лісоруби, лікарі, учителі. Він безмежно любив свою землю, людей, родину.

Митець був непосидючим. Він міг на кілька днів помандрувати у Карпати, враз опинитися під Влтавою чи Дунаєм. Його краєвиди напрочуд легкі і романтичні. У них переважає тепло і доброта.

Зачаровують дитячі портрети. Вони написані з такою любов’ю, що просто хочеться з ними поговорити. «Сергійко» весь у задумі, чимось стривожена «Маша», а поруч зосереджена учениця «Тетяна»...

Особливе місце у його творчому доробку займає портрет. У твори він вкладає всю душу. Всього лише кілька штрихів — і перед вами знайомий образ. Певно, не випадково Тетяна Яблонська з усіх портретів, хто створював її образ, перевагу віддала роботі Гаврила Мартиновича. Він по особливому розкрив натуру.

Як на побачення, поспішали до щедрої експозиції майстра друзі і цінителі високого мистецтва.

— Його роботи не можна переплутати і порівняти, — сказав народний художник України Андрій Чебикін. — Самобутність і теплота кольорів захоплює і надихає. Гаврило Глюк залишив велику графічну спадщину. Він був справжнім майстром рисунка, який добре засвоїв європейські традиції. Його роботи є окрасою багатьох музеїв. Ім’я Гаврила Глюка навічно увійшло до літопису образотворчої культури України, Європи, світу. Він був щасливий чоловік, бо був часткою свого народу, свого мистецтва, своєї закарпатської школи.

На відкриття виставки з Ужгорода приїхала донька Майстра Валентина Александрова. Пані Валентина презентувала чудову книгу-альбом творчої спадщини батька. Першу книгу вона подарувала Києву й киянам, двадцять альбомів передала Академії мистецтв України. П’ять років тому в Ужгороді донька відкрила меморіальну кімнату-музей Гаврила Глюка..

— Батько був людяною людиною, — пригадує донька Валентина. — Він до всіх, не зважаючи на вік, звертався шанобливо на «Ви». Він ніколи не сварився, не любив вирізнятися, жив з селянами в одній хаті. Дуже любив їздити на батьківщину в село Люта, що на Верховині. Жодного разу не їхав без гостинців. У батька для всіх знаходилося добре слово. Він любив свою землю, свою сім’ю. За багатство вважав внутрішню чистоту і порядність.

Гості юрмляться біля робіт Майстра. Вдивляються, пригадують, обговорюють. Особисто мені імпонує «Прага» — тиха і по домашньому м’яка. Вона надихає на спогади. Я згадую її вулички, чую аромат кави і приємні розмови. Воістину точно хтось зауважив, що у мистецтві немає ні вершин, ні низин. Є вічне мистецтво.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати