«100×100».В Ужгороді витратили 100 хвилин на найліпше короткометражне кіно

Це так до українських глядачів повертається кіно. По яке треба ходити у просторі зали. Стрімке кіно по 1 хвилині. Це покази робіт, які привіз в Ужгород Київський міжнародний фестиваль короткометражних фільмів. Власне, це найліпше зі світового кінопростору і називається проект «100×100».

Однохвилинки здебільшого мультяшні. І тому жодного декадансу. Навіть моторошні історії з таким собі кудлатим хвостиком. Бігають екраном. Натикаються на інші історії. Які з таким собі крокодилячим позіханням їх ковтають. Таке життя. Але життя прекрасне. Навіть якщо його жити з кінця.

Тук-тук-тук! Створіння стукає в двері – одні, треті, соті. Аж поки одні двері не накривають його. Гуп! Але навіть після цього з-під землі – тук-тук-тук. Це Андреа Ломбарді, Клаудіо Бонолді, Італія.

Або ж телевізор, який бачить самого себе. Жере чіпси, намагається бути собою. Але речам самозакоханості не дано. Медитувати на тему самого себе? Смішно!
Отожбо… Це такий однохвилинний Даніель Фейгл, Німеччина.

Шалений гумор і мінімум засобів – жіноча насолода у скаженій книзі Фреда Жойє, Франція. Хвилююча ніч в опері – струмки сліз, море сліз, захват, розчулення, трепет. А хіба ні? Коли на сцені хор цибулиних голів. Це Хуан Пабло Зарамелья, Аргентина.

І просто приголомшуюча у своїй простоті знахідка. Візуальний ряд, згенерований з мовлення Аллена Ґінзберґа, коли він читає свій вірш “Позаду Реальності”. Але здається, що це яксь крапля світла, яка рухається в точно визначеному напрямі. Бездоганно пряма лінія. Навколо якої танцють лінії, які її ненавидить або які її кохають. І тому вони прекрасні, але не такі бездоганні. Це вже Браян Леві Боумен.

Або ж Том Оффер-Весторт, який перетворюється з лисого чоловічка на печерну людину. Всього за 38 секунд. Це Пітер Саймон, США. Або ж анімація про «невдачі» – сперматозоїд, який натикається на плід. Така собі притча про розвиток – ось цей уже ого скільки встиг. А ти? А ти? Це Ромейн Луберсанес, Франція.

Взагалі всі фільми – притчі. Як би сказали педагоги, повчальні. Уявляєте, сто разів на одні граблі. Та після цього перетворюєшся на сіно-солому. А здійметься вітер, то нехай. Він віднесе тебе туди, де ти потрібен.

Теги: фільм, короткометражний

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати