Про нього мріють студентки філфаку, про нього говорять в різних країнах. Любка

За свої 25 років Андрій Любка встиг написати стільки, що деяким поетам не вдавалося написати впродовж усього життя. Хоча сам це заперечує, адже свою нову збірку "Сорок баксів плюс чайові" укомплектовував впродовж 4-ох років. Так, не встигли шанувальниці відійти від відвертих розповідей у прозові книзі "КІЛЕР. Збірка історій", як Західною Україною пройшла хвиля презентацій нових текстів. "Сорок баксів плюс чайові" - це 40 віршів, ціна яких - твоє життя, а ще 10 - чайові - це ти сам, все, що в тебе залишилося і те, чого не жаль віддати.

Андрій Любка, поет: «В якийсь момент я подумав, що за все в житті треба платити. Десь там будучи, десь там працюючи, ти не маєш часу, немаєш сил, взагалі не думаєш про літературу і тому пишеш мало, ти платиш за це.  Жінко прекрасна, хліб мій насущний, Дякую тобі й завтра, і післязавтра, і повсякчас за те, Що ти є, і вводь мене у спокусу, жінко прекрасна, І дивися на мене лукавим поглядом. Коли виходить книжка, то завжди сумніваєшся чи треба було її видавати, чи треба всі тексти туди включати. Вона ріна. Там є смішні вірші, грайливі, якісь дуже серйозні, особисті, а починається з "Жінко прекрасна". Я хотів, щоб книжка почалася дуже світло. Оця книжка, як в принципі, ота от дуже відкрита. Можна мене не знати, але прочитати книгу і якісь там дуже-дуже особисті речі».

Жартома Андрія Любку називають позашлюбним сином Юрія Андруховича та названим зятем Олександра Бойченка. А офіційно визнали найзавиднішим женихом Закарпаття: «Я насправді у віршах, якийсь такий ніжний й цинічний. Це і ніжно і жорстоко водночас, а в житті я нестерпний. Я б нікому не побажав мене знати. Я зовсім нестерпний».

Ще будучи маленьким, 12-ти річним Андрієм, теперішній "завидний жених" писав якісь римовані вірші на кілька сторінок, замість звичайних шкільних творів. Зараз же пише не для оцінки, а для себе. Перша книга молодого поета вийшла, коли він навчався на третьому курсі університету. А коли Любка вчився на четвертому курсі, він вже мав змогу проводити свій особистий вечір творчості у Берліні.

Андрій Любка, поет: «Я відчуваю себе піаністом, я пишу на лептопі. І на клавіатурі ти пишеш, як на фортепіано граєш музику. Це такий кайф.  Ти прокинешся зранку і скажеш: знаєш, Ти, типу, письменник, архітектор людських душ, Представник культурної інтелігенції, ну і всяке таке, Що ти в мені знайшов, я ж навіть не розумію про що ти пишеш, Я ж навіть не знала, шо ти – поет, мені просто очі сподобалися. І зачіска».

Спілкування з невідомими тобі людьми, і людьми, яким не відомий ти, запевняє поет, - це найкраще, що може бути. Провідники у потязі, бармени у дешевих забігайлівках - це ті, хто оцінить і побачить тебе справжнього, без гримас і образів.

Андрій Любка, поет: «Ти маєш справляти враження якогось такого розумного, говорити розумні речі. А тут ти можеш бути собою, ніхто не знає хто ти. Ти просто патлатий із сережкою - це завжди мінус, але ти тоді можеш відкриватися».

Саме таких людей молодик і знаходить під-час постійних подорожей. Завдяки своїй непосидючості Любка і потрапив у Чернівці. Їхавши на велосипеді із Закарпаття до Одеси, вже в горах сил не вистачило. З велосипедом до подяга не беруть, грошей майже немає. Залишається зупинитися в Чернівцях.

Андрій Любка, поет: «Ми проїхалися, щне дуже важко було, від вокзалу їхати на велосипеді в гору. Я подумав: "Треба лишатися". І це місто, в якому я завжди відчуваю, що мав би бути чернівчанином, я мав би тут жити, а не виходить, але може колись».

Подорожі Андрія Любки не закінчуються. З Чернівців поет попрямував до Дрогобича, зараз на поетичному фестиваль у Чорногорії, згодом на тиждень попрямує до Польщі і на місяць в Австрію, щоб побачити його на Батьківщині, шанувальникам залишається чекати до середини листопада.

Теги: Любка

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати