Закарпатські гуцули очима тернополян (ФОТО)

Гуцули дуже дивні люди. Молоді – переважно працьовиті і хамовиті. Старші – дуже порядні і добрі. В них привітність з віком з’являється.

Якось проходили біля однієї хати, побачили дядька з трембітою. Дав нам навіть попробувати пограти.

Поїздом ми їхали до села Лазещина, це в Рахівському районі. Згодом зупинилися в урочищі Козьмещик, а вже звідти ходили в походи. На Козьмещику є тільки один магазин, де можна купити хіба горілку, дешеві цигарки і якусь їжу. Там переважно лісоруби бувають, часом заходять туристи.

До Лазещини з Тернополя можна заїхати автобусом Підволочиськ-Рахів. Від дороги до Козьмещика – 15 кілометрів. Зі Львова туди їде поїзд Львів-Рахів. В Лазещині можна домовитися з водієм УАЗика, за 150 гривень завезуть до урочища.

Якщо не берете з собою наметів – можете зупинитися в готелі. Якщо ж таки з палатками, то за добу з людини платите 2 гривні. На КПП варто зареєструватися в МНСників і розрахуватися, щоб потім місцеві не чіплялися до вас і не вимагали грошей за стоянку.

На Козьмещику розходиться дві дороги: на Петрос і на Говерлу. На Говерлу ходять переважно українці, багато вчителів з дітьми. А от на Петрос в більшості ходять іноземці. За тиждень до нас і чехи підходили, і німці. Потім знайшли один одного в соціальних мережах. Досі спілкуємося.

Щоб швидко прокинутися, ми йшли до гірської річки і купалися. З дровами теж проблем нема, навколо багато сухих дерев, які лісник дозволяє зрубувати.

Біля підніжжя Петросу ми виклали камінцями напис: «Тут був Тернопіль». Потім побачили в хлопців з Херсону фотографії з ним.

Петрос – дуже підступна гора. Здається що от-от будеш на вершині, а насправді ще метрів 400. На верху нічого особливого. Хрест, який погнула блискавка і дерев’яний будиночок. Біля Петросу є ферма, там ми купували молоко і бринзу.

На Говерлі найбільше здивували величезні купи сміття. Люди їдять, скидають сміття в один пакет і викидають за 50 метрів. Виглядає страшно, лісник ж не буде носити його на плечах до урочища.

Ще одна катастрофа Карпат – масовий зруб лісів. Кожну годину здоровенний КРАЗ вивозить зрубані дерева. Якщо так буде продовжуватися – через десять років Карпатських лісів в нас не буде.

В магазині, що був біля нас – вечорами постійно сиділи гуцули. Вдень вони працюють на пилорамі понад 10 годин, а ввечері – страшно п’ють. Одного разу бачили, як дві молоді п’яні гуцулки б’ються між собою через хлопця. В цей час їх коханий грав веселу мелодію на сопілці. Через декілька хвилин вони продовжили пити.

Екстріму нам вистачало: перед нашими очима в дерево вдарила блискавка, а біля наметів ми знайшли чорну гадюку – найотруйнішу змію Карпат.

Щоб зарядити телефон чи купити хліба треба йти в Лазещину, а це сім кілометрів польовою дорогою. Хліб, до речі, гуцули дуже смачний печуть. Ми домовилися, що прийдемо в 10, щоб забрати три буханки. Прийшли, а газдиня каже: «Ви чого запізнюєтесь, ми вже продали». Виявляється дехто, живе по-угорському часу, коли в нас 10 година, то в них вже 12.

Здається, для гуцулів час взагалі не грає ролі. Питаємо одного: «Через скільки ви прийдете?» Каже: «Через годину». Повернувся наступного дня ввечері.

Зустріли чоловіка, який народився в Лазещині, а 50 років прожив в Мурманську. Раз в рік він машиною приїжджає до батьківської хати, щоб відпочити. Дорога займає в нього близько тижня. Має російське громадянство, а розмовляє як звичайний гуцул.

Поблизу Козьмещика будують величезний особняк. Коли ми запитали професію людини, яка буде жити там, почули – священик.

Теги: гуцул

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати