Закарпаття онлайн » Блоги » Ірина Гармасій

Пам’яті поетеси Мар'яни Бонь-Якубишин

Я не створила неба і землі. Не запалила ні зірок, ні сонця. Моє життя підвласне не мені. На перегонах - інші переможці...
Я не створила неба і землі. Не запалила ні зірок, ні сонця. Моє життя підвласне не мені. На перегонах - інші переможці...
„Великий Господи! Хай буде все – як є:
Життя життям – і гарним, і нестерпним...",
– писала Мар'яна Бонь-Якубишин, педагог і поетеса, серце якої перестало битися у розквіті сил
 
Освітяни Хустщини вшанували пам'ять колишнього директора Монастирецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ст., вчителя-філолога Мар'яни Бонь-Якубишин, яку несподівано для всіх забрала хвороба. Її не стало під час відпустки по догляду за дитиною. Рада директорів Хустщини, педагоги школи, учні та інтелігенція зібралися на сороковий день після раптової смерті колеги і наставника, у день, коли освячувались вселенські води Йордану. Була це необхідність зрозуміти неусвідомлене, бо Мар'яна Бонь-Якубишин перейшла у Вічність 9 грудня 2010 року в лікарні міста Ужгорода, не попрощавшись з ніким. Залишив нас і нерозквітлий талант поетеси, серце якої перестало битися на 36-му році життя.
 
 
Завойовую світ по краплиночці. Хтозна-звідки устигну й доки...
 
 
Нам всім було потрібне слово Мар"яни Бонь-Якубишин
 
Монастирецька школа в скорботі відкрила двері для вшанування пам'яті свого колишнього директора Мар'яни Бонь-Якубишин, бо, як відомо, мертвим боргуємо тільки правду. А була вона людиною непересічною, помітною в юрбі. За словами Юлії Прокопів, головного спеціаліста відділу освіти Хустської РДА, – відомою в професійних колах Хустщини, Закарпаття й України, спраглою до навчання, переймаючи досвід в інших. А ще скромною у своїй творчості:
 
„Я писатиму для народу,
Що колись-то мене збагне..."
 
У 2005 році, після десяти років вчительської праці, Мар'яну Бонь-Якубишин колектив школи обрав директором. Вона користувалася беззаперечним авторитетом у колег і односельчан, уміла кожного підтримати у важку хвилину. Як жінка-керівник, уміла знаходити компроміси, мужньо долала життєву прозу освітянських буднів. І рятувалась у цьому світі, очевидно, поезією, бо писала:
 
„Я втомилася бути сильною,
Захищатись від зрад та підступів –
Хочу трохи побути вільною
У своїх неліричних відступах...
...Жінка-воїн – це все-таки жінка".
 
Як зазначають колеги, у неї ніколи не було часу подумати про себе, про хворобу, яка дедалі більше прогресувала. Вона переймалася школою, яку очолила і прагнула вивести на гідне місце в районі, колегами-освітянами, яких хотіла бачити творчими і й успішними в роботі з дітьми... На думку начальника відділу освіти Хустської РДА Павла Русина, це був керівник нового типу, не такий, якого звикли сприймати в сучасному менеджерстві.
 
 
Павло Русин
        
Мар'яна Бонь-Якубишин була просвітлена людина, яка писала жіночну і чисту поезію. В її доробку дві поетичні збірки – „Між іншим" та „Але", видані в ужгородському видавництві "Ґражда". Втім, дуже любила життя і дітей, яких вчила з повною віддачею, з усмішкою на обличчі йшла до них на урок, називаючи „мої сонечка". Підтримувала їх у творчості на районних творчих зльотах Хустщини та міжнародному фестивалі юних обдарувань „Рекітське сузір'я". Мріяла і про власні висоти. Була справжньою українкою, не байдужою до долі рідного краю і народу:
 
„Народе мій. Сучаснику-народе.
Призупинись. Перепочинь від моди
На заздрощі, байдужість і розпусту...
Хто батько твій? Де корінь твого роду?
Ой не кажи. Ой не кажи – я знаю...
Це твого батька хата була скраю
В ту чорну ніч, коли на Красне поле
Йшли леґіні – немов дуби..."
 
У спогадах своїх колег вона залишилась такою, що з любов'ю сприймала кожну хвилину свого життя. Їла щодня хліб і казала: „Боже, який смачний!" Мабуть, справді, у цьому світі нічого не буває просто так, а велике пізнається на відстані. Бог дарував дуже коротку мить життя пані Мар'яні, і цю мить нам належить добре вивчити, заглибившись у її поезії передусім. 
 
Моральним тягарем була й доля дружини заробітчанина, з якою треба було миритися і бути сильною.
 
„Великий Господи! Хай буде все – як є:
Життя життям – і гарним, і нестерпним." – писала пані Мар"яна. – У тридцять п'ять вона була безмежно щасливою, бо напередодні вдруге стала мамою. До тридцять шостого дня народження не дожила, залишивши по собі рукопис пророчих поезій до збірки „Люблю":
 
В мене безлічний переддень
До самотньої тої висі.
У котру я піду одна –
Та й залишуся...
 
Творчість Мар'яни Бонь-Якубишин – чиста дещиця Правди і Любові на землі. На сторожі її світлої пам'яті – всі, кого любила. Передусім, родина – чоловік Віталій, донечка Марія, яка успадкувала поетичний талант матері, синочок Степанко, котрому дала життя на краю до Вічності.
 
Стоячи біля свіжої могили Мар"яни Бонь-Якубишин,  заслужений вчитель України Христина Шкробинець сказала за всіх: „Все ще не хочеться вірити, що пройшло сорок днів, як перестало битися серце нашої дорогої посестри Мар'янки. Як мало літ вділила їй доля, як швидко плине час. Але всі Ви знаєте слова відомого українського поета Миколи Луківа, який сказав:
 
„Людське життя складається не з літ,
А нашу долю творять наші справи.
Не тільки день, а навіть кожна мить,
То крок до честі, слави чи неслави."
 
Усе життя Мар'яни Степанівни Бонь, то крок до честі і слави. І не дарма сьогодні приїхали вшанувати її пам'ять достойні мужі, високошановані жінки, всі, хто її знав... Як багато не встигла зробити Мар'янка, як багато ще залишилося нездійсненних її мрій. ...І думаючи про те, що відійшла рано у Вічність, як і Шевченко, Грабовський, Симоненко, Стус, Антонич, вона залишила по собі немеркнучий слід у пам'яті, у душах тих, хто її добре знав, любив, з ким вона спілкувалася, хто розділяв її мрії і помисли... І, напевно, не випадково забрав її Бог, тому що і там, у Райському саду, де благоухають духмяні квіти, співають пташки, потрібна її поезія. Тож серця наші промовляють: „Ми з тобою, Мар'янко. Спи спокійно. Нехай ця земелька буде тобі легким пухом. Ми пам'ятаємо твої мрії, постараємося втілити їх в життя, щоб розділити печаль і горе твоїх рідних, щоб допомогти їм вистояти у цьому горі, і щоб тобі у потойбічному світі було легко, дивлячись на нас з цього світу..."
 
 
Квіти пам"яті
 
 
Отче наш...
 
30 січня 2011 року Мар'яні Бонь-Якубишин виповнилося б... 36 РОКІВ. Але скільки б часу не пройшло, змиритися з невблаганною долею живим важко.
 
 
ПАМ'ЯТІ МАР'ЯНИ БОНЬ-ЯКУБИШИН
 
А хтось вищий за нас узяв –
І життя серед праці вимкнув.
        Мар'яна Бонь-Якубишин
 
Засмучені, берези споглядали
Обабіч шляху на Великий Хуст,
(Карпатську Україну що прославив),
В жалобнім одязі, (бо січень був),
Мене безмовно болем огортали –
Щеміло в серці поголосом днів.
 
Монастирець позаду. Школа, цвинтар.
Пекельний жаль безжально допікав.
Мар'яну Бонь вітала я в молитві:
Питала Бога, чом її забрав
Таку розквітлу, щастям оповиту?
Від того розпач душу роздирав.
 
Збагнути незбагненне нам не сила.
Хтось вищий взяв Мар'яну у політ.
Бо доля кожного – оригінальна нива,
Як зітканий небесний зоревід.
На ньому сяйво днів її щасливих
Змінила свічка пам'яті повік.
 
Не все звершилося, що планувала,
І не домріяла в життєвій самоті.
"Здивуй мене, світе," – відверто писала.
І сама – "здивувала світ".
Хотіла "спинити час", „хотіла прогнати"...
Дев'ятого грудня – Вічність – остання дата.
 
Це хтось вищий за нас узяв –
І життя її вимкнув у щасливому леті.
Матусю, дружину, сестру... забрав,
Яка вміла усім догодити, стерпіти.
Дочекаємось, друзі, збірки "Люблю".
Може світ байдужий нею наситить.
19.01.2011 р.
Монастирець-Хуст-Ужгород
 
                                               Ірина Гармасій
 
Фото-відео Юрій Гергар
Ірина Гармасій, Закарпаття онлайн.Блоги
21 січня 2011р.

Теги: Бонь-Якубишин, поетеса, поезія,

Share Ділитись Home На головну Add to favourites Додати в закладки Print version Версія для друку Send Переслати

Додати коментар

Коментарі

Олександр В.Апальков 2017-02-22 / 09:05:38

Мар`яна Бонь-Якубишин, “Між іншим”, 60 стр., Ужгород, “Гражда”, 2004.
Творчество Марьяны Бонь – философия совести. Даром, что книга названа так неудачно – між іншим… Дескать — написана в незанятое время… Хотя, наверное, так оно и было. По крайней мере, с подбором стихотворений, уложенных в четыре урезанных цикла. Мне известны многие её другие произведения…
“Склянка Часу “первый раз опубликовала стихи поэтессы из с. Монастырець, Закарпатской области в 2000 году (№ 17). И с тех пор они всегда – украшение журнала. Жаль, Марьяна не часто присылает их в редакцию. Её скромность проявляется не только в зарифмованных текстах, но и в жизни. Впрочем, многими нынче слово скромность нелюбимо. За скромных почитают аутсайдеров. Особенно нынешних поэтов, существующих как бы в междумириях выражения высокого и нелюбознательности пост-совковых граждан.
Мне отрадно видеть улыбку смущения, если она от чистого сердца. Если в ней живёт добро.
Бо всміхається доля гарно
Тим, хто вміє всміхатися долі.
Пусть, как фигура смертная, но как носитель сознания своей ответственности перед миром подобных, Марьяна Бонь и не рвётся в писательский бомонд. Однако – её стихи уже вырвались. Публикуясь в журналах, альманахах и антологиях, поэзии стали не отражениями теней бесплотных, но материальной силой, продуктом высокой пробы.
Себе спитаю: ти іще людина?
Чи вже маленька часточка юрби?
Минула щойно вкрай буденна днина…
І хто в ній ти? І що відкрила ти?
Не закосневшую в себе, а неуверенную, под час разорванную, раздвоенную с самою собой пресдставляет автор героиню. Но:
Усе приземлене я відставляю вбік,
На чистий аркуш проситься високе.
И верится вместе с автором, что кто-то найдёт в поэтическом слове утешение… Ведь чем ещё, если не “усладительницей жизни человеческой” должна быть поэзия… В вечной борьбе с отчаянием, в борьбе за собственную душу…

Публикация Александр Апальков
"Пространство между точек, Part VI"

2011-01-22 / 20:09:00
Ми познайомились із нею в стінах Ужгородського коледжу приУжДІІЕП, здається, у 1996 році.І одразу відчули непоясненний звязок - це був звязок Словом. Вона була студенткою -практиканткою, яка дуже любила літературу. Вона була надзвичайно скромною. Проте відчувалось,- по тому, як вона говорила, як дивилась на цей світ:,- у ній живе Поезія.Вона веде цю дівчину з тривожно великими очима. Ми з нею згодом не раз зустрічались - на олімпіадах, на зльотах творчої молоді. Після такої зустрічі і появився цей вірш.
Твій марґінес
Маряні Бонь

Що – марґінес для мрійних поетес?
На марґінесі холодно і сиро.
Там зранку пахне травами і сиром,
Вітаються комусь: “Христос воскрес!”

Що – марґінес для випещених дам?
Туди з запізненням ідуть із міст газети.
Непристосовані за стайнями клозети
В набридливих дощах з-за сірих рам…

Там вулицями чавкає сльота.
Прадавній страх: відзи… відлітувати…
Псалтир і сливовиця серед свята.
І бесіда, як хліба дух, проста.

Що – марґінес для мрійних поетес?
Там у ціні лиш те, що пахне потом.
Там заїдає поїдом робота.
Переступаєш в себе чи через…

Ти витираєш пил з святих ікон.
Качаєш галушки, шкребеш підлогу.
І молишся так гаряче до Бога,
Свій вірш складаючи у креденці на схрон.

Що – марґінес для мрійних поетес?
Він дуже грубий, він суворо тканий.
Немов покрівець, перед Богом сланий…
Ти ж ловиш в ньому відсвіти чудес!

То лиш модерне слово – „марґінес”!
.........
Ми були у неї в лікарні. Вона тоді так хотіла жити. Останні слова:" сумую за сином.Хочу його притулити до себе.Хоч раз..."
її телефон у лікарні другого днявже не відповідав.
Марянко, світла зіронько! Ми тебе памятаємо, Любимо. Смерть - це тільки "між іншим"
Л.П.