Свидовець. Горор у горах Карпатах

Ніхто з притомних людей у це не повірить, але на гірському масиві з древньою назвою Свидовець вирішили збудувати місто. Як каже народна приказка, побив Бог Закарпаття та й палицю на ньому лишив. Але справді, – ніхто з притомних людей не повірить, що цей "проект століття" всерйоз обговорюють громади, місцеві адміністрації, які мали би першими захищати свою місцевість від новітнього варварства. Натомість вони одміряють гектари під забудову, під вирубки лісу – а в голові клацають калькулятори. Розповідають байки про те, скільки щастя, грошей, робочих місць впаде на голови краян у віддалених селах. Тут мимоволі повіриш у конспірологію: може справді десь таки існує всесвітній центр зла, і зараз у цьому центрі на порядку денному стоїть завдання знищення Закарпаття. Ну не терпить зло, коли існує просто краса – подарована, неоподаткована, безплатна. Не може також не вражати, з якою точністю агенти зла поціляють у найгарніші, найзаповітніші місця. Перелік росте на очах. Втрачено цінні будинки, за неоковирними новобудовами і крикливими білбордами пропало історичне обличчя міст – Ужгорода насамперед. "Прикрашено" сяючою бляхою і пластиком багато дерев'яних церков, їхні охоронні зони по-рейдерському захоплює кожен, кому не лінь. Триває хаотична забудова сіл і проміжків між ними, замість традиційних хат – горе-"палаци", торжество несмаку, вежок і колонад. Великими зусиллями вдалося (чи вдалося?) зупинити божевільний план зі спорудження в Карпатах (у найгарніших місцях, звичайно) сотень міні-ГЕС, що перетворюють стрімкі потоки на жалюгідні калюжі.

Чи ще залишилися люди, які просто люблять Закарпаття, а не розглядають його як бізнес-план, полігон для наповнення власних кишень? Чи гроші затуманили очі, розум і почуття? Любов зиску не дає, але чи можна прожити без неї? Адже Свидовець і Карпати загалом – це гордість Закарпаття, це національне ландшафтне багатство, подібні місця повсюди у світі зберігаються й охороняються як найбільші цінності.

Свидовецькі полонини – це створений Господом храм природи, входячи в який, потрібно дотримуватися певних правил поведінки: поводитися тихо, не шкодити, залишати все незміненим, щоб нові паломники могли прийти в цей храм і через десятки, і через сотні років. Невже не зрозуміло, що Свидовецький хребет – це чудо природи, це самодостатня цінність, яку не можна покращити і не можна прагматично використовувати. Зрештою – це живий організм, що дивиться на нас кришталевими очима своїх озер. Ґерешаска, Ворожеска, Апшинецьке – озера не для купання після шашлика – для зазирання у вічність. Максимальне допустиме використання, гармонійне й не противне природі – це вивірений століттями випас худоби. Все інше від лукавого – джипи, квадроцикли, що роздирають землю і розривають таку дефіцитну нині тишу, відлякуючи все живе. А будівництво на полонині – це гріх, що волає до небес. Це хвороба мегаломаніїї – сотні будівель, тисячі гектарів, тисячі метрів, тисячі туристів! Подібне ми вже проходили, вже набудувалося за СРСР: стоять нині непотрібні локаторні станції на полонині Рівній, на горі Стой, газопровід перетяв полонину Красну. Або сучасна урбаністична шизофренія біля водоспаду Шипіт – багатоповерховий готель біля підніжжя гори Ґимба, десятки споруд і парковок навколо; на туристів, що підвозяться лижним підйомником під вершину, вже чатують місцеві дядьки з "Уралами" і квадроциклами, – налітай, завеземо куди завгодно, просто полониною! Шматують безжалісно своїми вантажівками тоненький шар грунту, наче обдирають шкіру. Чи гігантська бетонна піраміда санаторію в Соймах – 30-річний довгобуд – гора на горі. А ще "чанофренія" (кожному Івану по чану) у казковій місцині під назвою Лумшори. А нахабний туристичний комплекс у Невицькому, що закриває собою замок, заради якого збудований, – а сам замок поволі руйнується. Зрештою, це смішно – намагатися десь на Міжгірщині чи Рахівщині здивувати масштабами забудови сам Нью-Йорк.

Невже не зрозуміло, що Карпати треба поважати і не будувати на горах гори. Їх не можна розглядати як територію. Гори, полонини – це поняття духовні й символічні, а будь-яке нищення починається з нищення символів. Розмови про розвиток туризму – це як заманлива вечірня казка: прийдуть тисячі людей, принесуть тисячі грошей. Лижники прийдуть і навіть не запідозрять, що було знищено заради зимових розваг. А справжні туристи, ті, які люблять гори і ходять у гори, – не прийдуть, не схотять бачити "місто" в горах. Досить "планети Драгобрат", що колись була чарівною полониною. І ще справжнім туристам неприємно бувати серед дурнів, які не поважають себе, не вміють любити своє і не розуміють, що найцінніше в Карпатах – це неторкана природа (яка багато де вже заляпана й затоптана), а з рукотворного – дерев'яні церкви. В гори йдуть, щоб опинитись подалі від цивілізації, щоб зустрітися з природою й отримати нові сили. А готелі слід повчитися будувати у розумніших за нас, зокрема у скандинавських народів: це мають бути невеликі, переважно дерев'яні споруди, розпластані по рельєфу, сховані за деревами на околицях сіл, набагато нижче рівня полонин. І потреба в них виникне аж після того, як збудують дороги.

Про екологічну катастрофу годі й казати – це неуникний супровід наших безглуздих, злочинних планів. Масовий туризм із п'янками і гучними розвагами прийде будь-куди, він уже прийшов. Але коли численні закордонні туристи, які приїхали в наші Карпати, з обуренням говорять про сміття в горах і озерах, про вирубки та інші безчинства, не знаєш куди очі подіти від сорому.

Свидовець належить усім і нікому особисто, його не можна приватизувати, а вберегти його може тільки його важкодоступність і наша непоступливість новітнім загарбникам. Я не готовий проміняти храм на балаган, а Ви?

Теги: Свидовець, курорт

18 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати