Сучасні можливості Інтернету в силу природних причин породжують неймовірно велику кількість платформ. Це – як виникнення життя, коли є вода. Але якщо конкретний Інтернет-майданчик претендує на звання ЗМІ у контексті «електронної газети» і рутинної журналістської діяльності, то, відповідно, споживачеві інформації треба показати, хто робить йому контент. Вказати, хто на сайті координує роботу журналістів, хто з них пише аналітику, бере коментарі у спікерів, ходить із записником на прес-конференції.
На Закарпатті є щонайменше двадцять (а може й більше, але 20 – точно) всіляких сайтів, які нібито й електронні газети, але де нема жодних вихідних даних про склад редакцій. Тож чи можна їм довіряти, навіть якщо вони пишуть, що день то світло, а ніч – темрява?
Є такі сайти, які своїм контентом одразу демонструють – їм не те що вірити не можна, на них шкода свого робочого, і тим більше, особистого часу. Це – так звані зливні бачки, створені навмисне для дискредитації місцевих громадських діячів, депутатів місцевих рад. Саме на них й з’являється усіляка сумнівна інфо.
Водночас функціонують на теренах закарпатського Інтернет-простору й цілком повноцінні інформаційні платформи. Де, як уже згадано, є все, крім інформації – хто є хто. Які це породжує ризики?
Ім’я редактора, прізвища журналістів в аналітичних матеріалах викликають довіру до контенту. Принаймні, якщо щось не те, знатимемо у кого спитати. Відповідно, якщо імен нема, породжується зворотній ефект. А ви б довіряли людині, яка звертається до вас у масці чи телефонувала б із зміненим голосом?
Журналісти таких видань також не викликають довіри у потенційних спікерів для отримання актуальних коментарів. Потенційний спікер запросто може відмовити в інформації журналістові якогось там «хтозна-онлайн», натомість без проблем надасть вичерпні коментарі кореспонденту із відомого усім Інтернет-ресурсу.
Нещодавно у тематичній групі для журналістів Закарпаття спалахнуло жваве обговорення-дискусія – які творчі працівники займаються конкретними новоствореними Інтернет-платформами в області? Тобто, ситуація така, що навіть самі колеги між собою не знають про авторів і працівників новостворених онлайн-медіа. То що вже говорити тоді про рядового споживача інформації?
Рано чи пізно, але в Україні затвердять Закон, згідно з яким юридична реєстрація Інтернет-ЗМІ стане обов’язковою. Тоді згадана проблема вирішиться сама по собі. Але сьогодні це не на часі. Хоча онлайн-редакціям й можна реєструватися саме як ЗМІ добровільно, на Закарпатті мало хто це зробив.
Тож поки що так званим «анонімним» редакціям варто робити висновки і, що називається, виходити з тіні в люди. Якщо, звісно, вони претендують на звання достовірного ЗМІ, яке варте нашої довіри, а не зливного бачка, де виливаються купи сумнівного компромату.
Ярослав Гулан,
регіональний представник
Інституту масової інформації
в Закарпатській області