ХАОС СТУКАЄ У ДВЕРІ

Перед тим як почати, хочемо повідомити, що минулого тижня робили спроби зв'язатися із Оксаною Довбак, власницею закладу "Релакс" у Королеві, де відбулися ці події. Зателефонували її матері Марті Іванівні Шевері (телефон знайшли в довіднику), яка відмовилася дати телефон дочки, але пообіцяла передати наш телефон і прохання вийти на зв'язок. Поки що Оксана Довбак на зв'язок не вийшла. Надіємося, що після виходу матеріалу, вона скористається своїм правом надати свою версію подій. 

А зараз знайомтеся – це Наталія Кіяк, мешканка міста Виноградова, розлучена, виховує дочку, працює в одному з місцевих "салонів краси". Наталія не просто розповіла про подію, але і надала необхідні формальні докази, що дало нам можливість публікувати цей матеріал.

 - Що вас привело в газету?

- Мене побили, з мене знущалися і правди тут у нас, у Виноградові, я добитися не можу. Це сталося з 2 на 3 жовтня цього року. Я з чотирма подругами відпочивали в одному з виноградівських барів. Раптом, не пам'ятаю вже кому, прийшла в голову ініціатива їхати в Королево на дискотеку. Незважаючи на те, що вже було досить пізно (24.15 к.ч.), як воно буває у веселій компанії – ініціативу підхопили. Хочу сказати, що останній раз я там була приблизно 3 роки тому. І зараз вдалося побути хіба що хвилин 15. На вході мене зустрів знайомий охоронець Михайло, який там працює. Влітку він працює на кар'єрі (озері), де ми іноді відпочиваємо з друзями. Там ми й познайомилися. Михайло зрадів нашій зустрічі, махнув працівнику на вході, і з мене не взяли плату за вхід. Ми підійшли до бар-стійки, зі мною була моя сестра, а інші подруги стали танцювати. Через хвилин 10 нас несподівано потурбувала господарка Оксана Довбак, розвертає мене і його до себе і каже: "Ти накінець виведеш звідси це чмо?" 

- Ви були знайомі з Оксаною Довбак?

- Ні. Я ніколи не була навіть у колі людей, де вона була б присутня. Знаю її чисто візуально, бо варош у нас невеликий і майже кожен один одного знає чи чув. Довбак продовжила говорити образи, а потім розвернулася і пішла. Я пішла за нею, вимагаючи, щоб вона пояснила таку свою поведінку. Почалася штовханина.

- Яка штовханина?

- Вона мене відштовхнула, а я піймала її за руку.

- У залі було багато людей?

- Того вечора небагато. До нас підійшла моя сестра. І раптом мені заломив руки охоронець, Довбак почала несамовито кричати: я тебе вб'ю, я тебе знищу, ведіть її на кухню! Мене заволочили на кухню, одягли на руки наручники і прикували до стільця. Туди за волосся затягли і мою сестру, але відразу ж і виштовхали. На кухню, як мені після розповідали, нікого не пускали, погрожували насиллям, газовими балончиками. Один охоронець – старший, років 55, стояв з дубинкою поряд. Тільки він був одягнутий в охоронну форму, інші кілька чоловік, які зібралися навколо, були в цивільному одязі. Оксана Довбак продовжувала викрикувати всякі погрози і образи. Потім мене стали бити. Від першого удару дубинкою по обличчю відразу помутніло в голові, обличчя залило кров'ю і я тільки відчувала, що на мене сиплються удари. Скільки це продовжувалося, сказати не можу, може хвилин 20-30.

- Ви якось відповідали на це все?

- Ще до нанесення ударів я говорила: яке право вони мають зі мною так поводитися, приковувати, затримувати... Далі можливостей говорити у мене, самі розумієте, не було. Через якийсь час на кухню прорвалася моя подруга. Я крізь паморок чула її вигуки: розв'яжіть її, відпустіть, що ви робите... Але охоронець (оцей у формі) на неї замахувався дубинкою, заважаючи їй до мене підійти. Але найпринизливішою була реакція оточуючих: кухарки продовжували готувати їжу, прибиральниця змивала з-під мене кров, ні в кого з присутніх на обличчі нічого особливого не відображалося, ніби нічого і не відбувалося... Вже тепер я дізнаюся, що я не перша така жертва і, напевно, далеко не остання.

- А чому з вами таке сталося?

- У мене дві версії: або вона з тим охоронцем Михайлом має якісь інтимні стосунки, або вона мене з кимось переплутала. В будь-якому випадку, це більше схоже на страшний сон, ніж на нормальну дійсність.

- Скільки це продовжувалося?

- Через 20-30 хвилин після того, як почалося, я прийшла до себе, відкрила очі і побачила, що Довбак вже стоїть в іншому кінці кухні з якимсь молодиком. Мене вже не били, але і не відпускали, охоронець весь час стояв поруч. Моя подруга почала викликати швидку і міліцію. Довбак сказала, що вже сама викликала міліцію. І дійсно, приблизно через годину прийшов мужчина у цивільному і запитав присутніх: що ся стало? Моя подруга в свою чергу стала розпитувати, хто він такий, попросила показати посвідчення. Він помахав перед обличчям моєї подруги посвідченням і сказав, що є дільничним Королева. Потім прийшло двоє міліціонерів у формі (моя подруга все-таки викликала міліцію), один із них підійшов до охоронця і щось йому пошептав на вухо. Тільки тоді мене звільнили від наручників.

- Який час ви пробули в наручниках?

- Приблизно дві години я була прикута. Потім приїхала швидка і мене повезли у Виноградів. У лікарні мене провели до травматолога. Травматолог якраз розмовляв по телефону і я почула останню фразу: так-так, вже тут суть.

- Як прізвище травматолога?

- Здається, Деяк. Маленький такий, чорнявий, з Олешника. Він мене обстежив, якщо це можна назвати обстеженням, і виписав ліки: темпалгін і немісил. Сказав: завтра, якщо будете мати час, то зайдіть у 63 кабінет до травматолога, він вас огляне.

- Які ушкодження у вас були?

- У мене була побита голова, грудна клітка, плечі і всі ноги були в синцях. Коли я пішла робити знімки, то присутні в кабінеті якось дивно переглядалися і посмішкувалися. Коли я попросила знімки, то нам (я була з подругою) сказали наступне: знімки сохнуть, а ви, дівчатка, йдіть додому, проспіться. Це була вже 4 година ранку. Після лікарні я пішла в міліцію і написала заяву. Зранку мені зателефонував королівський дільничний і сказав, що він вестиме справу.

- Як прізвище дільничного?

- Лабатій. Він сказав, щоб моя подруга і сестра, яка теж була зі мною в Королеві, дали свідчення. Близько 14 години ми зустрілися. Але мені стало зле (головний біль, нудота), і я залишила їх та пішла в лікарню. Лікар Сохацький, який мене оглянув, відразу сказав, що в мене підозра на струс і потрібно лягати в лікарню. У вівторок у палату до мене прийшов завідуючий травматологією лікар Мезев і повідомив, що мої знімки зникли по дорозі в поліклініку. Тому у вівторок їх знову прийшлося робити. Просила їх надати, і знову відповідь - сохнуть. До речі, за моєю заявою Лабатій дав мені направлення на судово-медичну експертизу. Я про це повідомила медичний персонал, а вони мені – лежіть, бо вам необхідно лежати, а експерт сам до вас прийде. В понеділок його – немає, у вівторок – немає. У середу я попросила братову дружину, яка прийшла мене навідати, щоб вона мене відвела до судмедексперта на поліклініку. Судмедексперт зняв побої, сказав, що прийде ознайомитися з історією хвороби і так дасть висновок.

- Як його прізвище?

- Я не питала. Молодий мужчина, років 30. Того ж дня приїхав мій батько і сказав, що забирає мене в Ужгород. Ми попросили знімки, виписку. Але їх надали тільки наступного дня.

- А висновки судмедексперта?

- Вони пропали. А у п'ятницю, 14 жовтня, справу закрили, позаяк у мене немає побоїв, бо немає судмедекспертизи.

- А як експертиза могла пропасти?

- Не знаю. Але ось направлення, яке мені видав слідчий, на якому я попросила його розписатися.

- Ви писала заяву в прокуратуру?

- Писала моя мама ще 3 чи 4 числа. Але поки що жодних відповідей немає. Я також звернулася в Ужгородську прокуратуру, яка запросила справу до себе, бо у Виноградові справу закрили.

- А в Ужгороді ви зверталися до судмедексперта?

- Так, але експертиза ще не готова. У вівторок я їду в Ужгород. Судмедексперт направив мене ще до нейрохірурга, бо в Ужгороді мені поставили діагноз не струс, а забій головного мозку.

- Що ви думаєте робити далі?

- Думаю давати до суду. Зі мною зараз працює адвокат – Зузак Б. М., яка підтримує мене в цьому намірі. Справа ще в тому, що поки я лежала в Ужгороді, у Виноградові, як повідомили мені мої знайомі, проти мене фабрикували кримінальну справу. Оксана Довбак написала заяву, що ніби я прийшла п'яна, мене три рази виводили, що я побила посуд, бармена, охоронця і її.

- А ви цього не робили?

- Звичайно, що ні. Я зателефонувала Богдані Миронівні, яка перевірила цю інформацію і сказала, що поки що ніякої кримінальної справи проти мене не відкрито.

- У вас колись були приводи в міліцію?

- Ніколи. І подібного, слава Богу, ніколи не ставалося. Я взагалі не конфліктна людина. Я просто хочу, щоб ті люди, які зі мною так вчинили, відповіли. Я знаю, що це небезпечні люди. Лабатій, який, як мені повідомили, знаходиться в дружніх стосунках із Оксаною Довбак, кілька разів мені телефонував і просив сказати, де я знаходжуся. Мені порадили в жодному разі цього не робити. В Ужгородській прокуратурі мені сказали, що справу тут закрили за сприянням Довбака Ю. Ю., колишнього чоловіка п. Оксани і впливового зараз депутата, підприємця, члена Партії Регіонів і т. д. На даний момент Ужгородська прокуратура відкрила справу і на мої побоювання відповіли: "у нас тут багато своїх "серйозних хлопців", біда нам до виноградівських". Хоча, з тих же неофіційних джерел мені повідомили, що робляться спроби вийти і на ужгородських прокурорів.

- Ви вже вибачте нам. Бачимо, що ви дуже схвильовані і переживаєте, але мусимо задати це запитання. Скажіть, Наталіє, наскільки принципова ваша позиція?

- Не розумію запитання.

- Чи не може так статися, що до вас через якийсь час звернуться і спитають – скільки?

- Не розумію, про що ви.

- Бувають випадки, коли непримиримі сторони раптом знаходять компроміс і миряться. І це прекрасно. Погано тільки, коли цей мир ґрунтується виключно на матеріальних компенсаторах, а ще гірше, коли це заздалегідь спланована стратегія.

- Повірте, що я не використовую газету і мета моя – це відновити свою честь і гідність. Я хочу, щоб ці люди відповіли за те, що зі мною зробили. І нехай це буде суд.

Знаємо, що дехто на нашу публікацію скаже, що, мовляв, журналіст як завжди погнався за "жареним", не чекаючи висновків слідства, суду і т.д. Але, по-перше, деякі висновки вже наявні – справу Виноградівська міліція закрила (зі слів потерпілої), прокуратура районна не реагує (поки що). По-друге, досвід журналістський щодо роботи нашої правоохоронної системи по асоціаціям об'єднує її з медициною. Звернутися зараз до правоохоронців (у деяких випадках), це як лягти на операційний стіл. Пацієнту порють живіт, а потім його власникові повідомлять, що для дотримання процедури і необхідних формальностей потрібно трошки зачекати. Біль при цьому, звичайно ж, не чекає, організм волає про допомогу і вирішувати жити чи не жити доводиться в екстремальних умовах. Власник організму поступово зрозумівши, що опинився сам на сам з добре відлагодженим і цинічним механізмом, починає хапатися то за гаманець, то за зовнішні чинники: кумів, братів, сватів... І в цій ситуації неважко сказати, що переможе. Труднощі хіба що полягають у визначенні і наявності необхідної "товщини аргументів"... При щасливому збігу обставин, хірурги повертаються і продовжують рятувальні роботи... Але при цьому інвалідної групи не уникнути вже нікому. 

Тому ця інвалідність найстрашніше, що може з усіма нами статися. Бо тоді ми - суспільство інвалідів з проломленими черепами, з вийнятим серцем і з банкоматом замість совісті. А заклад пані Довбак, можливо, є однією з операційних, де безмовно рухається вже прооперований і відмуштрований персонал в той час, як прибиральниця дбайливо витирає з-під вас кров.

Володимир Мочарник

Теги: Королево, Довбак, Релакс

11 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати