Валерія Новодворська: “З Москвою нічого робити разом не можна, тим більше - молитися Богу”

Ще захотілося слова: притомного, дужого, як батіг. Захотілося поговорити, наприклад, з Валерією Новодворською. Але вона далеко – у Москві. А ми тут, на межі української землі. Та якщо відкрити широко вікно і крикнути туди, за Чорну гору – то є шанс. А ще для підстраховки зателефонувати друзям у Москві та попросити телефон і протекції.

 

Валерії Іллівні, як людині неформатній, єдиній у своєму роді, дуже сподобалося, що єпископ не Московської Патріархії, та ще й з газетою. ("Я таких случаев не припомню"). Про Закарпаття вона чула, що це Ужгород. А коли ми сказали, що Виноградів, то: "але ж це недалеко від Ужгорода". Так, відповіли ми, трохи далі, ніж угорський кордон, але в цілому близько. І розпочалася розмова.

 

 

- Я не знаю, чи варто, говорячи про християнство, кудись преломлятися. Ісус, який заповідав індивідуалізм, менше за все думав про те, що всі розіб'ються на окремі тусовки. Якщо Росії і потрібно кудись преломлятися чи переходити, то Україні нікуди не потрібно. Не впевнена, що потрібно переходити в католицтво, бо католицтво сьогоднішнє викликає у мене ряд запитань. Але загалом, ці хлопці далеко попереду нашої вбогої РПЦ – вбогого і жалюгідного інституту, - але все-таки не на рівні сучасних вимог. Вони досі складають перелік заборонених книжок, борються з абортами. Тобто займаються абсолютно не тим, чим варто було б займатися сьогодні для християн.

 

 

- Сьогодні взагалі-то ХХІ століття на дворі. І я не думаю, що Бог буде задоволений, якщо в ХХІ столітті християни, як 20 століть тому... Хоча 20 століть тому християни хоча б на арену йшли до ведмедів, левів, тигрів, а сьогодні цього не вимагається. Не всюди є тигри. У нас, у Росії, можна знайти можливість. Але наші тигри більше схожі на гієн, але все ж щось. А так, замість того, щоб слідувати духовним, філософським, особистісним, громадським заповідям, моральним заповідям християнства, якщо ми всі будемо стояти і бубнити молитви, то це мало кому допоможе і перш за все мало допоможе нам самим. Я не думаю, що Богу буде весело в компанії тих злобних бабусь, які у нас заповнюють храми і тих у рясах з дубинами, які трощать художні виставки, не розуміючи, що там власне зображено. Ходять бити геїв на гей-паради і взагалі шукають, кого би влупити дубинкою. Я не думаю, що від цього Богу дуже весело. Протестантизм – це природній стан людини. Сучасна іпостась християнства, коли людина не божиться, не клянеться, а слідує тому головному, що є в Євангелії – пізнайте істину і істина зробить вас вільними. Проти страху, брехні, фарисейства всюди в Євангелії є чудесні рецепти, залишається тільки прочитати і вжити у справи.

 

 

- Якраз того самого Якова Кротова, який так само як ви - журналіст, веде сайт, працює на радіо, але не має газети. Ми глибокі неформали, колись були катакомбниками, потім, здається мені, карловарська Церква нарешті помирилася з путінською РПЦ і один час ми були греко-католиками, а потім ми стали українськими автокефальниками. Одним словом –патріарх у нас Варфоломій, найближчий начальник – владика Ігор у Харкові викладає історію в університеті, а єпископ Костянтин у Канаді. Як говорить отець Яків – начальство далеко, а до Бога близько. Власне, я християнка широкого профілю, хоча хрещена в православ'ї, але в принципі я типова протестантка, і, як мені здається, о. Яків – теж.

 

 

- Мені здається, що це дуже здорова ідея. З Москвою нічого робити разом не можна, тим більше молитися Богу. Позаяк у нас в Москві доволі своєрідний різновид християнства, як у Войновичу із "Москви – 2040" - не перехрестився, а перезвіздився. А так як патріарх переймається зовсім не релігійними справами, а є ідеологічним відділом партії "Єдина Росія", і коли вони приїздять на Україну їм менше за все потрібні душі: пасомі і спасаємі. Вони просто хочуть ці душі перетягти по списку і включити ще когось в Московську Патріархію. Не для того, що вони їм потрібні, а просто для того, щоб вони Україні не дісталися. Щоб перевершити кількістю. Кількістю підданих. Так само, як кількістю ядерних боєголовок. Це абсолютно та ж система. Просто не можна Кирила до вас пускати, нічого не можна роботи разом, тому що замість християнства вийде суцільний скандал, бедлам, кошачий концерт і бійка.

 

 

- Україна висить як білизна на мотузці, а Росія намагається викрутити цю білизну до сухого. Янукович, правда, трошки опирається, на щастя обіцянки не виконує: все віддати, все перерахувати... Він, напевно, зрозумів, що йому самому нічого не залишиться і його улюбленим олігархам теж. А от Юлію Тимошенко він намагається засудити явно по московському наказу. Так нахабно він не діяв би, якщо б за спиною у нього не було Москви. А потім, які можуть бути відношення, якщо у Львів їдуть емісари із Криму з сталінськими портретами і влаштовують провокацію 9 травня, щоб нещасних стариків затоптали в тисняві і можна було б сказати, що у Львові вбивають ветеранів війни. Добре, що всі живі залишилися.

 

 

- Зараз, я так розумію, питання про реформи не стоїть. Юлія Тимошенко нічого потратити вже не може, як вона робила раніше, і нікому нічого не роздасть. Тому все це тепер неважливо – потрібно Україну рятувати від Москви і від Януковича. Звичайно, на виборах треба було домовитися. Не можна собі дозволяти таку розкіш - пускати Януковича до влади, позаяк це агент Москви і це прив'язка, такий собі нашийничок. Зараз я чомусь не чую Віктора Ющенка, а чую Юлію Тимошенко, яка, видно, одна бореться разом з Яценюком і цією чарівною партією, по моєму, "Свободою".

 

 

- Я не зовсім впевнена в тому, що вони націоналісти. Слово "націоналізм" може бути вжито тільки по відношенню до імперії. В імперії націоналізм – це біда. А коли мова йде про збереження національної ідентичності країни, яка довгий час була колонією, і психологічно до цих пір залишається колонією, тому що людей так виховали, що вони й мови своєї знати не хочуть, а не тільки своєї власної держави, то це не націоналісти, а нормальні патріоти.

 

 

- Але ж це не зрада, ми через це теж проходили у 1996 році. Це просто відсутність політичного досвіду. Це дурість і розбазарювання ресурсу демократії. Видно, у нього не було такого поганого життя, як зараз, і він не уявляв собі, що це може статися. У нас теж була абсолютно ідентична ситуація, коли Єльцин йшов проти Зюганова. Знайшлися розумники, які радили зовсім не ходити на вибори, голосувати проти всіх. На щастя, ми їх не послухали і не дали послухати народу. А багато було таких, в тому числі і Явлінський. Це дурість, це не зрада, це відсутність партизанської кваліфікації.

 

 

- Це, в дійсності, її стихія. Во-на народжена для боротьби. Ось зараз вона на своєму місці. В якості прем'єр-міністра, вона всім вагітним по 2000 дол. роздавала і обіцяла Бог знає які пільги. Доброта – це, звичайно, гарна чеснота, але гроші з якої тумбочки взяти? Вона ж реформи зірвала. Від рефо-рм, зрозуміло, нікому не легко, але їх же не провели. Добре, що на Україні щось росте і щось хрюкає, мукає, тому що на газові доходи розраховувати не доводиться. Зараз вона на своєму місці, це вона вміє робити. А що стосується підтримки, то зараз кожна порядна людина повинна її підтримати. Вона зараз платить за всіх помаранчевих. Кажуть, що вона ціни на газ такі прийняла. А що було робити? Це Путін вирішував, а не вона. Вона за це відкат в кишеню не положила. Путін хотів поставити Україну на коліна. Це було те саме вижимання простирадла.

 

 

- Вам краще знати, який це народ – український чи радянський. Ми з Костянтином   Боровим давно закликаємо на Майдан. Ще з того моменту, коли Янукович опинився в президентському кріслі. І Чорноморський флот, і всі ці ігри з Росією, нищення по суті Конституції, зміна виборчого законодавства... Це і є реальні причини із-за яких потрібно йти на Майдан. Не заради ж сала туди йти, а заради свободи. Заради того, щоб зберегти свою державу з своєю мовою. Розумієте, якщо громадян Сходу силою необхідно примушувати говорити українською мовою, а вони з Криму будуть жалітися Москві і вимагати, щоб їм зробили другу державну мову російську, це пропаща справа. Я щось не пам'ятаю, щоб з Грузії доносилися такі зойки, що вони не хочуть вчити грузинську мову і в Москву жалілися. Так само не чути зі сторони Латвії, Естонії і Литви подібного ґвалту. У естонських росіян, яких туди насаджали, як редиску, були такі настрої. Але в Україні що погано, – що не тільки росіяни виступають з такими вимогами, але й етнічні українці.

 

- Перед тим, як перейти до Росії, ми б ось яке питання хотіли задати. В одному з інтерв'ю ви висловилися, що саме Нємцом був духовним наступником Єльцина. Ви були близькі до Єльцина, колись його сильно підтримували і добре до нього ставитеся, наскільки нам відомо. Як так сталося, що на престол зійшла зовсім інша людина?

 

- Близькою людиною до Єльцина я ніколи не була. Бачила його тричі в житті. Особисто ми ніколи не розмовляли. Порад ми йому давали багато, але, як правило, він їх не слухав. Борис Нємцов був би розкішним наступником Єльцина. Він хороша, добра, чесна людина. А те, чого він не знає, можна було дізнатися від спеціалістів. Тут Росія би не прогадала.

 

 

- Єльцин був не ідеальним, і його демократи зіпсували безмірним поклонінням. "Ельцын, Ельцин, ты могуч, ты разгониш стаи туч" - це йому на користь не пішло. А також народні настрої, коли реформи у 1993 році вилилися у відкриту громадянську війну, і те, що Єльцин був не здатен робити те, що робили Франко і Піночет. Можливо, це його і добре характеризує, що він був не здатен, але він був не тільки морально не здатен – не було військової сили, на яку можна було б обіпертися. Коли немає народного мандату, коли немає ніякої військової сили, як ви думаєте, чим закінчуються реформи? Ось тим, чим вони у нас закінчилися. Борис Нємцов - хлопець відкритий, він Єльцину теж весь час робив зауваження, вчив його уму-розуму, але Єльцин не зміг це оцінити, хоча треба було. А позаяк вже була достатня кількість лизозадів, він почав шукати собі наступника і, звичайно, вибрав найбільш невідповідного. Путін професіонал, він не таких обводив навколо пальця. Він і Березовського обвів навколо пальця. Їх тому вчать у вищій школі КДБ. Єльцин дуже пізно зрозумів, кого він вибрав.

 

 

- Так, зрозумів. Але був у них вже в руках. Він вже розумів, що ті, у кого він у руках, вже не захлинуться ні його дітьми, ні його внуками. Але він був дуже поганим дисидентом і ніколи ним не був, тому не знав, як від цього захищатися. А дисидентів він до себе не допускав. Звичайно, якби він зібрав масову прес-конференцію і розповів, що йому ось так і так погрожують, то він би їх знешкодив. Єльцин не взяв ані нитки. Можливо, він не був впевнений у деяких своїх зятях, можливо, ще й це його зупиняло? Ми цього не знаємо, ми не хотіли в цьому порпатися. Словом, його залякали і він мовчав до самого кінця. Це поганий кінець Єльцина-реформатора. Але, якби не він, ми б не отримали навіть того, що отримали, тому не нам його судити, ми у нього дещо взяли.

 

 

- Нічого не вийде. Настрої найпесимістичніші. ПАРНАС не зареєстрували, а це була єдина партія, яка могла хоч щось зробити. Є серія фальшивок. Права фальшивка – "Правоє дєло", ліва фальшивка – "Справедлива Росія". І по центру - заумний путінський "Фронт" на чолі з "Єдиною Росією". А народ мовчить.

 

 

- Так, ми чекали. Ми розраховували на те, що Україна рване вперед, зробить ті реформи, які провела Грузія. Позаяк Україна усе-таки більш багата, то російські гастарбайтери будуть працювати в Україні (особливо Нємцов на це розраховував), і всі тоді побачать, коли Україна випередить по всім показникам Росію, наскільки корисна демократія. Але ви наших очікувань не виправдали.

 

 

- Тут навіть можна підсилити відтінки і сказати, що Бог здав Україну і взагалі їй не допомагає. А на це можна апелювати словами Жанни Дарк із "Жайворонка" Ануя: "Бог не любить ледарів, потрібно хоробро битися, а Бог дарує перемогу". Одним словом: на Аллаха надійся, а верблюда прив'язуй. Так само і Захід – нема ніякої змови. Є тільки холодна аналітика і холодний розрахунок. А з-за чого, власне, городити город? Вони вже одного разу допомогли на Майдані всіма силами. Але якщо Україна на виборах обирає того самого Януковича, проти якого вона боролася на Майдані, то цілком можна поставити хрест – кінчена країна. Так само, як у свій час поставили хрест на Росії і сказали Костянтину Боровому цереушники із російсько-американської торгової палати: ми нікого не примушуємо бути демократами, це ваша справа – не хочете, не треба. Ми вас за вуха туди тягнути не будемо, а все що треба ми від вас і так отримаємо. Хочете жити при тиранії – живіть. Якщо хтось не хоче – дамо політичний притулок. А тягнути 130 мільйонів совків кудись – нам не вистане цілого бюджету. Так у нас полетить і Конгрес, і Сенат – вся політична система, якщо ми почнемо на це витрачати кошти. Те ж саме і тут – вам допомогли, потрібно було далі "вище стропила теслі" будувати українську демократію. Ну а після того, як Україна знову плюхнулася в цю брудну калюжу, то, вибачте, без всякої змови у Заходу опустилися руки. Що вони повинні робити? Ви Чорноморський флот пригодовуєте? Та він ці двадцять років не проживе, він раніше потоне. І тим не менше – ніхто не йде на Майдан, ніхто не протестує. Там по Криму бігають якісь божевільні і борються з НАТО (технічними службами) позаяк це у них викликає істерику. Там до цих пір бігають з червоними прапорами і сталінськими портретами – то що ви хочете? Якщо ви самі собі не допомагаєте, то ніхто вам не допоможе. Чому вони в Лівії втрутилися? Тому, що там повстання виникло, хтось зброю взяв у руки, хтось на Каддафі пішов. А Білорусії як вони можуть допомогти? Ну не пускати когось, гроші не давати. Вони що, повинні війну оголошувати і переходити через кордон, а білоруси будуть сидіти біля валютних обмінників? Україна має дуже гарне минуле: УПА, Бендера, Шухевич. Ось все це потрібно згадати. Люди чинили опір до 1956 року. І між іншим, життям ризикували. Зараз і життям не потрібно ризикувати. Вам Стуса потрібно читати, він все детально описав. У вас криївки залишилися? 

 

 

- Скажіть йому, що ідея і базар - речі не поєднувані. На базарі свободи не знайдеш, хіба що економічної, але це зовсім інше.

 

 

- Ну, дай Вам Бог. Нам, видно, вже не дасть. Я думаю, що Богу набридло рятувати Росію, він нам підкинув пару чудес, і що ми з ними зробили? Я думаю, що більше чудес на халяву не буде, самим прийдеться видиратися з томату в кисіль. І якщо видиремося, то тільки до нового Жовтневого перевороту. 

 

На цьому ми закінчили нашу розмову, подякували Валерії Іллівні і повідомили, що в газеті говоритиме на українській мові. Чому вона дуже зраділа і додала: взагалі-то вам краще було б триматися від нас подалі.

Вам видніше, пані Валеріє...

 

Володимир Мочарник

 

 

Валерія Іллівна Новодворська - народилася в місті Барановичі (БССР) у 1950 році. Прадід Валерії Новодворський був професійним революціонером, організував першу соціал-демократичну друкарню в Смоленську. Дід народився в сибірському острозі, воював у Першій Кінній армії Семена Будьонного.

 

У 1968 році закінчила середню школу. Потім навчалася в інституті іноземних мов ім. Моріса Тореза (французьке відділення) за фахом "перекладач і педагог". Роком пізніше організувала підпільну студентську групу, у якій обговорювалася необхідність скинення комуністичного режиму шляхом збройного повстання.

 

У грудні 1969 року арештована КДБ за обвинуваченням в антирадянській агітації і пропаганді (ст. 70 КК РСФСР) за поширення листівок із критикою уведення радянських військ у Чехословаччину (засуджена не була).

 

Із червня 1970 по лютий 1972 перебувала на примусовому лікуванні в спеціальній психіатричній лікарні в м. Казані з діагнозом "повільнопротікаюча шизофренія, параноідальний розвиток особистості".

 

Брала участь у тиражуванні й поширенні самвидаву, працювала педагогом у дитячому санаторії, працювала перекладачкою медичної літератури 2-го Московського медичного інституту, робила спроби створити підпільну політичну партію для боротьби із КПРС. У 1977 році закінчила вечірній факультет іноземних мов Московського обласного педагогічного інституту ім. Крупської. 28 жовтня 1978 року - одна із засновників "Вільного міжпрофесійного об'єднання трудящих" (СМОТ). Піддавалася кількаразовим і систематичним переслідуванням влади: поміщалася в психіатричні лікарні, систематично викликалася на допити по справах членів СМОТ, у неї на квартирі проводилися обшуки.

 

У 1978, 1985, 1986 роках - Новодворську судили за дисидентську діяльність.

 

З 1987 по травень 1991 була організатором несанкціонованих владою антирадянських мітингів і демонстрацій у Москві, за що затримувалася міліцією й піддавалася адміністративним арештам у цілому 17 разів. 1988 рік - одна з учасниць створення партії "Демократичний Союз". У вересні 1990 року - після публікації в партійній газеті "Вільне слово" статті під епатажним заголовком "Хайль, Горбачов!" і виступів на мітингах, де вона розривала портрети М. С. Горбачова, обвинувачувалася в публічній образі честі й гідності Президента СРСР і в образі державного прапора.

 

Влітку 1992 року - президент Грузії Звіад Гамсахурдіа надав Новодворській грузинське громадянство (одночасно призначивши її своїм радником по правах людини)

 

У вересні 1993 року - після указу Президента Бориса Єльцина про розпуск Верховної Ради РФ була однією з перших, хто підтримав цей указ. Організовувала мітинги в підтримку Президента. Проти Валерії Новодворської робилися багаторазові переслідування прокуратурою, іншими слідчими органами.

 

10 квітня 1996 року - Валерії Новодворской було пред'явлене обвинувачення по статті 74-й, частині 1-й (навмисні дії, спрямовані на розпалення національної ворожнечі). Перед виборами президента РФ підтримувала кандидатуру Григорія Явлінського . Після першого тура виборів, разом з "Демократичним Союзом Росії", запропонувала лідерові "Яблука" "негайно й без усяких умов віддати голоси своїх прихильників Борисові Єльцину".

 

Помічник депутата Костянтина Борового в Державній Думі 2-го скликання (1995-1999).

 

16 лютого 2008 року за захист інтересів Литви нагороджена Лицарським хрестом ордена Великого князя Литовського Гядиминаса.

 

У березні 2010 року підписала звернення російської опозиції "Путін повинен піти".

 

У цей час займається журналістською й просвітительською діяльністю. Автор книг "Над прірвою во лжи", "Мій Карфаген зобов'язаний бути зруйнований" (курс лекцій, прочитаний кілька разів у РГГУ у Юрія Афанасьєва), "По ту сторону розпачу", "Прощання слов'янки", "Поети й царі".

 

Вільно володіє англійською, французькою, німецькою, італійською мовами. Розуміє білоруську мову. Любить Україну, над робочим столом висить портрет Бандери. Зараз проживає в Москві.