Дорога на небо

У газеті "Чорна Гора" дах пульмонологічного відділення з'явився вперше у зв'язку із запитом депутатів фракції ЄЦ до Виноградівської райдержадміністрації, який прозвучав на останній сесії райради, що відбулася на початку квітня. Депутати цікавилися, чому почався ремонт даху, чи був попередньо узгоджений проект і проведені тендерні процедури. На запит, наскільки нам відомо, райдержадміністрація так і не відповіла. І тема, напевно, так і залишилася б у стані недомовленості і недоз'ясованості, якби не дощ. Дощ, який ми усі так чекали, який напоїв спраглу землю, майже зів'ялі городи, зняв спеку... Дощ, який полив від п'ятниці і ллє до сьогоднішнього дня, дощ який піднімає рівень води у закарпатських річках, який створив надзвичайно важку ситуацію у пульмонологічному відділенні Виноградівської райлікарні, де зараз лежать 32 хворих... Ми про це дізналися у понеділок і того ж дня тема владно керує нашими діями, як, надіємося відобразити в цьому матеріалі. 

Зізнаємося відразу – відчуття шоку не відпускає. Пройтися по палатах, переступаючи тазики; побачити постелені прямо на підлозі ковдри вбирають воду, яка  тече із стелі, по стінах;   подихати спертим, насиченим вологою і запахом зацвілих стін і стель повітрям; поговорити із хворими, із санітарами. Зрозуміти, як це можна з допомогою санітарки з четвертого поверху стягнути навантажений доверху непідйомний ящик з сміттям, бо ліфт не працює, бо електрику майже всюди відключили з метою запобігання нещасних випадків – стіни просякнуті вологою в багатьох місцях...  Як нам повідомили, така ситуація виникає практично кожного разу, як йде дощ, просто зараз дощу стало більше і проблема стала більш промовистою, а ситуація  некерованішою і жахливішою. Постало питання переселення хворих, а куди їх пересилити, якщо всюди переповнено? Вже не говоримо, що лікувати хворого на легені чи бронхи, який вдихає цю вологу, все одно, що його добивати. Лікарі це розуміють, але вдіяти нічого не можуть. Жах!  
Але ж у нас є влада, у нас є керівники різних рівнів, які беруть на себе відповідальність (за непогану зарплату) вирішувати наші проблеми. Що вони!?  Спочатку ми пішли до начальника управління охорони здоров'я п. Борисенка. Ігор Миколайович, коли нас побачив, то відразу повідомив, що дуже поспішає, бо у нього нарада десь у селі. Ми спитали, чи він знає, що відбувається в пульмонологічному відділенні, на що Ігор Миколайович відповів, що тим питанням займається головний лікар Надія Степанівна, і ще раз нам нагадав, що надзвичайно поспішає. Ми спитали, коли він буде, щоб разом піти у відділення. На що Ігор Миколайович, закриваючи двері кабінету на ключ, сказав, що не знає. Ми не стали більше затримувати начальника управління, та і як його затримати, ... якщо нарада.  
З Надією Степанівною Онисько ми зустрілися через годину, бо вона повідомила по телефону, що зайнята, та й обід наближався. В кабінеті як завжди затишно. Надія   Степанівна гортає папери, підписує, ставить печатки.
-   Можна?
-   Так, так, заходьте, Володимире Івановичу.
-    Надіє Степанівно, ми з приводу ситуації в пульмонологічному відділенні. Там хворі страждають.
-   Ви думаєте ми того не знаємо? У п'ятницю треба було прийти, щоб побачити, що там твориться.
-   Але ж там, наскільки нам відомо, шатровий дах майже збудований, чому не довели до кінця?
-   Тому що не було коштів. Кошти виділені на сесії.
-   Але ж кошти виділені у квітні місяці, а зараз майже середина літа. 
-   Після сесії було оголошено тендер, його провели і зараз розпочнуться роботи. 
-   Але на сесії через запит від ЄЦ ми дізналися, що роботи почали проводитися ще з листопада місяця минулого року невідомо за які кошти, без проекту... Тобто роботи велися і не довелися.
-    Про це спитайте в райдержадміністрації, нехай вам розкажуть, я до того не маю жодного відношення. А дах не робився, тільки благодійно затягнувся плівкою. 
-   А що це були за люди, які затягнули благодійно плівкою дах?
-   Благодійники. Підприємці, які нам допомогли. Дах протікав. У голови райдержадміністрації і голови райради було кілька заяв з цього приводу. Тому і виникла ця необхідність – ремонтувати дах. 
-   А чому ситуацію було доведено до критичної?
-   Я не працювала у 2008 і 2009 роках. У 2010 році розпочалася розмова про дах, про роботу. І тільки у 2011 році були виділені кошти. І після того, як були виділені кошти, розпочалася робота. А робота зараз проводиться по оформленню документації.
-   І хто виграв тендер?
-    "Угочо–пріор-буд". 
-    Коли був виграний?
-    Спитайте у голови тендерного  комітету, бо я дату не пам'ятаю.
-    В цьому місяці чи минулому?
-    Відразу після сесії розпочалися тендерні процедури і проходили згідно визначених термінів. Буде робитися дах, після буде робитися ремонт пульмонологічного відділення. 
-    Ви ставили до відома керівництво про те, що відбувається у пульмонологічному відділенні?
-   Про те, що відбувається в пульмонологічному відділенні, знає начальник управління Ігор Миколайович Борисенко і виконуючий обов'язки голови райдержадміністрації Василь Іванович Якоб. 
-   Прийняли вони участь у ліквідації наслідків повені у пульмонологічному відділенні?
-    Звичайно. Зараз там не тече, воду відвели трубами.
-    А чому Ігор Миколайович нам сказав, що цим питанням займаєтеся ви, а він ніби не має до нього відношення.  
-   Я не можу вам сказати, чому він так сказав, але вже в п'ятницю Ігор Миколайович знав про ситуацію, яка склалася. 
-   Ви так усміхнулися при цих словах.
-   Я не знаю чому, але і Ігор Миколайович, і Василь Іванович знали, що відбувається. І Василь Іванович сказав, що треба робити. І зараз дощ  вже не попадає, а капає тільки та вода, яка залишилася в стінах, стелі. А труби відвели наші лікарняні сантехніки. Хворих було переведено у ті палати, де не капало, і хворі знаходяться в палатах, де не капає (м'яко кажучи, це, як згодом виявилося,  не зовсім відповідало дійсності). 
-   Надіє Степанівно, але ж там лікують легені, бронхи, а сирість може тільки погіршити стан хворих.
-   Ми хворих  виведемо з відділення. Зараз якраз тим займаємося, щоб  хворих, яких можна перевести на амбулаторне  лікування, виписати, а інших перевести в терапевтичне відділення на період поки там не просохнуть стіни, не проведеться ремонт.
-    А скільки там хворих?
-    У п'ятницю було 29 чоловік. 
-   Коли будівельники приступлять до роботи?
-    Зараз вони дооформлять усі необхідні документи і відразу приступають. 
-    Кажуть, що ця фірма не з нашого району.
-    З нашого. Ніби, з Юлівців. Точніше поцікавтеся в голови тендерного комітету. 
-    Там, наскільки нам відомо, йшлося про досить велику суму – 680 тис. грн., деякі депутати з ЄЦ підозрювали чи не йдеться про відкати. 
-    Ось від ЄЦу й питайте про відкати, я про такі питання не знаю і знати не хочу. Про це можна безпідставно хоч на кого говорити. 
-   Тетяно Дмитрівно, чи...
-    Я не Тетяна Дмитрівна, я  Надія Степанівна.
-    Вибачте, ми ніби вже з майбутнім головою райдержадміністрації почали говорити. Надіє Степанівно, чи не здається вам, бо ви теж були на тій сесії, що ті депутатські запити від ЄЦ  помішали справі? Може люди б благодійно ту роботу і завершили?
-    (пауза) Я не знаю чи розглядала райдержадміністрація запит, бо я при тому не була.
-   Але чи не помішало?
-    Ми після сесії і отримання коштів відразу розпочали роботу по проведенню тендеру. 
-     Ви не підете зі мною в пульмонологічне відділення?
-    Ні, не піду, бо я туди ходжу кожен день, а в мене є багато іншої роботи. До того ж там завідуючою ваша подруга пані Рябець Мирослава Іванівна, вона вас чекає. 
-    Сьогодні ми розмовляли з одним чоловіком, який працював у райкомі при соціалізмі,  то він сказав, що при Левчукові вже давно б полетіли голови. У нас, як думаєте, чиї голови полетять, адже завдано шкоди здоров'ю хворих, персонал змушений працювати в умовах, наближених до військових? Хто несе відповідальність за цю ситуацію?
-    Я не знаю, вам май видко збоку. Якщо не було коштів, то з чого було робити?
-    Кошти були виділені 4 квітня, робота на 60%, наскільки нам відомо, вже зроблена, хто винний?
-    Можете йти в адміністрацію, в раду і питати. Вони раніше, ніж я, працюють, я тільки півтора року. 
-   Шкода?
-   Що шкода?
-   Що така  ситуація.
-   Зате матеріал будете мати гострий.
-   У вас, Надіє Степанівно, гарний манікюр: на рожевому фоні гілочки, блакитні квіточки... Дуже гарно.
-   Дякую.
-   А вже як ми дякуємо.
Головний лікар відмовилася йти з нами у відділення, тому ми вирушили туди самі. Напевно зайве говорити, що побачене в жодні рамки чи то цивілізовані, чи людські, чи лікарняні  не втиснути.  Таке враження, що ця реальність існує якби абстрактно, її від себе сором'язливо відштовхнули звичним вже: а що ми можемо зробити, продовжуючи при цьому хворіти, лікувати, прибирати ... Хворі робити вигляд, що вони лікуються, лікарі, що вони лікують і це в умовах, коли хворіти і лікувати просто неможливо, бо сирість, задуха, нервозність, приреченість... Тому розмови із хворими, санітарками, медсестрами, які ми записали на диктофон зайве передавати, бо зводилися вони до загального: ви подивіться, що з нами роблять (!!!!)... як ми живемо тут лікуватися(!!!!)... де ви були раніше (!!!!)... і обов'язкового при цьому: лиш не фотографуйте ня, не треба писати мого імені,  я лиш вам сказала обись те знали... Це вам нічого не нагадує? Чи це випадково не наша Україна тут лікується, з прямим  виходом на небо?
Однак ми не стали лягати на койку приреченості пульмонологічного відділення, а вирішили стукати у двері. Перше: зателефонували голові райради Олегу Любімову. Чому? Бо це єдина Голова, яка у нас залишилася. Олег Вікторович сказав, що зараз обідає, а після обіду терміново їде у Веряцю, бо там якісь проблеми. Ми коротко повідомили, про ситуацію в пульмонологічному відділенні. "А по телефону не можна?". "Ніяк не вийде, потрібен ваш коментар, який запише наш диктофон." "Добре. Я вам зателефоную, і ми зустрінемося перед тим, як я поїду у Веряцю."
Але Олег Вікторович не зателефонував. На наші численні спроби була відповідь: абонент знаходиться поза зоною досяжності, передзвоніть пізніше. Наступного дня, зранку, ми вирішили досягнути Голову в його кабінеті, на робочому місці. Але не вдалося, нам повідомили, що п. Любімов взяв відпустку за власний рахунок, бо в нього гості. Ми спитали чи нема на місці Зінаїди Дмитрівни – правої руки. Але Зінаїди Дмитрівна теж не виявилося на робочому місці, по причині, як нам пояснили, від'їзду  в Ужгород. Нічого не залишилося, як звернутися до заступника голови - Керечана Бориса Августиновича – "ізгоя і зрадника", як його називають наближені до голови працівники райради. І тут вийшло трошки не зручно, бо Борис Августинович якраз вирушив було пити чай з депутатом райради Токачем Емілом. "Відпустите нас на чай?". "Ми, з дорогою душею, боїмося тільки, що хворі з пульмонології вже не можуть чекати". Почувши слово "хворі" п. Борис відразу відпросився зараз вже від Еміла Еміловича і ми зайшли в кабінет заступника.  
- Борисе Августиновичу, від якого часу ви на посаді?
- З січня цього року.
- Наскільки нам стало відомо, з кінця осені почали ремонтувати дах над пуль монологічним відділенням. 
- Не ремонтувати, а будувати шатровий дах, бо до цього часу там дах був плоским. 
- Але чомусь вони вже встановивши всі стропила, коли залишилося дах накрити шифером чи іншим покрівельним матеріалом накрили його плівкою і залишили в такому стані до цього часу.
- Вони поставили гідро бар'єр, це один із чинників технологічного процесу. 
- Прекрасно, але в такому стані дах проіснував майже всю зиму, весну і аж до цього часу. Плівка  навряд чи могла витримати мороз, сніг, дощ, вітер тому склалася небезпечно-критична ситуація в пуль монологічному відділенні, а ново відремонтовані відділення "терапії" і "кардіології", що знаходяться нижче, почали відчувати згубний вплив природної стихії.  Про хворих вже навіть і не говоримо. 
- Я чув про цю ситуацію, але не був там. Ви зверніться, будь ласка, у райдержадміністрацію, вони замовники робіт. 
- Голови райдержадміністрації вже нема, заступника Якоба болить зуб мудрості і він не може говорити. Любімов пішов у відпустку. Залишилися ви.  Ви, як і ваші колеги -  слуги народу, ми вас вибрали, ви нам так багато наобіцяли, ми вам платимо зарплату – чому паде дощ на людей, до того ж хворих? При цьому з січня вже відремонтований кабінет головного лікаря. 
- Так, це проблема. 
- Ви спитайте батька, який керував при комуністах, скільки голів злетіло б, якби таке сталося? 
- Для чого нам, Володимире Івановичу, повертатися в ті часи?
- Можливо, щоб пошукати відповідальність. Чи міг би дах під плівкою зимувати над будинками Бушка, Рішка, Любімова, Резеша, Керечана, Якоба і всіх тих, хто відповідальний за життя простих людей у районі? Адже всі гарні слова і обіцянки і політична боротьба, щоб добратися до реальних важелів влади, керування бюджетними коштами, перетворюють цю ситуація просто в абсурд. Для чого тоді все це?  
- Я не можу пояснити?
- Ситуація нормальна?
- Звичайно ні. Вихід: шукати гроші і ремонтувати. Я не знаю, що вам ще сказати. Адміністрація райраді на депутатський запит по даху все ще не відповіла. Що ще робити? Йдемо відра з водою носити?
- Йдемо. Давайте разом підемо і подивимося що там є, бо ви ж не були. 
- Я собі то уявляю.
- Це мало, там можна реально дещо відчути.  
- Ми не поправимо, ви не поправите.
- Якщо будемо сидіти по кабінетах, гарну зарплату невідомо за що отримувати, то дійсно нічого не поправимо, а дійдемо до того, що і над вами потече. Що тоді буде?
Не пішов з нами Борис Августинович. З пані Григорою вони стали вирішувати якесь культурне питання. Але раптом нам зателефонував Олег Вікторович. Сказав, що у нього зіпсувався телефон, і зараз шукають до нього якусь детальку. Запропонував під'їхати і відповісти на всі наші питання. Через 5 хвилин п. Любімов бадьоро прямував від авто, залишене на узбіччі, і коли почув пропозицію їхати на місце пригоди, відповів згодою.  На жаль, на місці не виявилося головного лікаря, але заступник по лікувальній частині Євген Пірус погодився з нами оглянути відділення і дах. 
Плівку дійсно майже всю пошматував вітер, а відводи води на пласкому дахові виявилися повністю забитими. На що звертав увагу заступника голова райради. Оце вже своїми силами можна було зробити!, - з притиском вказував голова, хоча, як виявилося пізніше, ці відводи вели просто на дах, тим самим демонструючи якість роботи будівельників плоского даху. Зрозуміло, що у такому випадку, опади  роками просто нищила покрівлю, хоч персонал пристосував металічні  бочки, куди стікала вода з відводів, але вони теж з часом протікали, або переливали. І тільки після останнього дощу (через 5 років) стався технологічний прорив – воду відвели за допомогою пластмасових труб.

На даху відбулася наша розмова з головою райради.
- Олеже Вікторовичу, як могло статися, що дах на 60% відсотків, як тільки що було сказано, готовий ще в січні, роботи призупинилися і цілу зиму поряд з лікуванням хворих ведеться боротьба із стихією? Ви взагалі ситуацію контролюєте, як голова райради?
-  Як голова райради, я повинен контролювати ту ситуацію, яка мені  надана законом про місцеве самоврядування. А  питаннями ремонту, функціональності процесу – до виконавчої гілки влади. Тобто райдержадміністрації, її відділів і структур. Із свого боку можу сказати, що дійсно роботи в січні були зроблені, плівкою накрито і зупинилося.
-   Чому?
-     Я не можу сказати – чому. У квітні ми надіслали депутатський запит до райдержадміністрації. Хотіли знати, хто почав робити цей дах, чи була проектно-кошторисна документація, чому робити були призупинені і коли дах буде введено в експлуатацію? До цього часу відповіді немає, хоча районна рада 4 квітня виділила 680 тис. грн. на дах. Чому ці кошти ще не освоєні, коли, зі слів заступника по лікувальній частині, тендера проведені, забудовник визначений, чому не проводяться роботи – не маю інформації. 
-  Давайте, Олеже Вікторовичу, трошки інакше повернемо. Дивіться, пройшли вибори, є нові депутати, визначилася в районній раді одна серйозна фракція, інша серйозна фракція, всі клялися і клянуться у відданості мешканцям виноградівщини, всі активно працюють, борються між собою за звання найкращих, найчесніших, найвідданіших. І ви, і Резеш, і ваші заступники отримували непогані зарплати, головний лікар відремонтувала собі кабінет – при цьому всьому весь час робота недороблена, весь цей час заливає хворих, тих, зради кого все це і городилося. Вам не здається, що це якийсь абсурд, що ми вже аж занадто віддалилися від всякого здорового глузду, норм моралі і т. д.?
-   Я думаю, що це наслідок тих непорозумінь, які є між радою  і райдержадміністрацією, політичних протистоянь. Замість того, щоб шукати один в одному якісь вади, треба об'єднуватися і з самого початку починати працювати для людей.
-   Але ваші опоненти не відкрито, правда, кажуть, що то ЄЦ винуватий, а ви  його якраз і представляєте.
-         Яким чином?
-     Наприклад, той депутатський запит ваш у квітні трактується вашими опонентами, як такий, що помішав продовженню роботи.
-    Судячи зі слів тих людей, які так говорять,  ЄЦ винуватий, що сонце заходить, що Тиса не в той бік тече. Питання в тому, що ЄЦ задав свої запитання, ЄЦ одноголосно проголосував за виділення 680 тис. грн. на цей дах. 
-    Ви ж були тут весною з комісією і бачили це?
-  Ми не були тут на горі. Ми подивилися, що дах будується, не знали, хто будує, не знали термінів вводу в експлуатацію, бачимо, що дах ніби поставлений, але роботи ніякі не проводяться. Тому ми надіслали той депутатський запит. 
-  А хто виконав ці роботи?
-  Наскільки нам було повідомлено головним лікарем, яка не підписувала жодних документів на початок роботи, не давала згоду на їх проведення, не було проведено тендеру, не було виділено коштів на проведення робіт, що роботи виконала фірма "Угочо-Пріор-Буд". 
-  Головний лікар сказала, що ця фірма виграла і тендер.
-  Якщо виграла, то нехай працює. Питання, чому не працює. 
-  Пірус. Документи, наскільки мені відомо, знаходяться на погодженні в області. Там зараз вся документація повинна пройти експертизу. 
-  Любімов. Це виходить, що три місяці, як районна рада виділила кошти, а ні проекту ні тендеру, ще не було. Взагалі, як будівництво почалося  без проекту? Адже по закону:  виготовляється проект, проводиться експертиза, і  по наслідках експертизи вже оголошується тендер на суму, яка   зазначена в проектно-кошторисній документації. 
-  Пірус. Я не спеціаліст-будівельник, але знаю, що йде погодження.
-  Любімов. Поки йде погодження, тут вода тече. 
-  Пірус. Для того щоб витримати всі необхідні тендерні процедури проходить до двох місяців. 
-           Євгене Федоровичу, ми знову ж таки говоримо про формальні причини. І це все зрозуміло, так само, як зрозуміло, що ніколи немає коштів, що постійна криза...
-  Любімов. Справа в тому, що  кошти є: 680 тис. грн. – виділено. 
-   Пірус. Напевно тендерний процес все і затягнув.
-  Євгене Федоровичу, але чи зрозуміють це хворі, страждання яких, як лікаря, вас повинні турбувати в першу чергу. Якби це в нашому власному домі сталося, то ми би все можливе і неможливе зробили для того, щоб вийти із ситуації. Чому ми тут не відносимося так, як до власного дому. Чому нас це не болить, бо хтось інший винуватий: влада, політика, тендер...? Чому, Олеже Вікторовичу, ви, голови, не зібралися і не сказали: мусимо то закрити, вирішити найболючіше для людей, а далі будемо вирішувати свої стосунки: політичні, естетичні чи ще якісь? Бо інакше, вибачте, для чого ви потрібні? 
-   Я думаю, що силами районної ради ми проведемо розслідування, чому 3 місяці, як районна рада виділила кошти, а роботи  не проводилися. Заслухаємо або на президії районної ради, або на комісії, або сесії і приймемо відповідні рішення і рекомендації.
-   А коли відбудеться сесія?
-  У серпні місяці.
-  Але ж дощі не будуть чекати.
-    Не викручуйте мені руки, бо це питання не до мене, а до керівництва лікарнею, яким кошти були виділені і вони ці кошти не освоїли. А також питання до того, хто надав дозвіл на початок робіт, не передбачивши відповідні кошти. Я нічого не маю проти "Угочо-Пріор-Буд", але як можна давати роботу не маючи що заплатити. Однозначно, фірма зробить частину роботи, а потім скаже: давайте кошти. Адже потрібні кошти і на дерево, і на ту ж плівку і з людьми розрахуватися. Ось в чому найбільша проблема. 
-  Але ж страждають від цього люди, проплачуючи своїм здоров'ям.
-  Я не знімаю відповідальності із себе, як голови райради, дійсно потрібно було зібратися. Але зараз вже нема  з ким. Я вчора розмовляв з Якобом і виявилося, що вже менше суму потрібно платити (на 107673 грн.), думаю, що в цьому заслуга і нашої фракції. Але, що необхідним є зараз добиватися, щоб чим скоріше почалося будівництво даху, - це однозначно. 
-  Євгене Федоровичу, а як лікарі могли все це терпіти?
-  А що ви порекомендуєте лікарям в цій ситуації?
-  Принаймні не робити ремонт власних приймалень. Адже виникає питання порядності. 
-  Об'єми робіт різні, що лікар мав зробити з цим дахом? Що з плівкою бігати.
-  Любімов. Принаймні завідуюча відділенням повинна була ставити це питання постійно і бити у всі дзвони. 
-  Питання постійно ставилося, що влада не знала про цю проблему? -           Можливо не так знала. Коли угорці з Клинова два роки тому потрапили після вибуху газу у виноградівську реанімацію і їх з тих умов терміново вивезли в Угорщину лікувати, то ремонт реанімаційного відділення почали взимку.
-  Пірус. Не ми почали, а п. Поличко – тоді головний лікар. Почав робити з переляку. 
-  Переляк погане відчуття, але видно ефективне в наших умовах. 
-  Любімов. Євгене Федоровичу, не потрібно виправдовуватися, кошти виділені з квітня.
-  Як це не важко говорити, але знову, як ми вже писали: потрібно, щоб в цих умовах лікувалися чи родичі місцевих олігархів, чи родичі місцевої влади і місцевих лікарів тоді проблему легше було б відчути на смак і на дотик. Але поки що в Україні продовжує рости стіна і розмежування. 
Дах над пульмонологічним відділенням, це символ. Нехай нас звинуватять в згущенні фарб і надмірній емоційності, але інакше ми це не бачимо. Дії влади: непрофесійні, хаотичні, демонстративні чи декларативні по відношенню до свого народу і системні, нахабні, енергійні і ефективні по відношенню до себе і кучки тих, хто з іншого тіста.  Як це сприймати: дивитися на зірки крізь порвану плівку, крізь яку витікає наше життя і чекати з темного неба  погоду, чи може, дочекавшись сонця, використовуючи можливості дня,  самим братися до роботу. Тоді відразу виникне багато жорстких запитань, відповіді на які  стануть тим покрівельним матеріалом, який змінить вогкий, прохолодний неживий клімат у нашому дому, на живий, теплий і сухий.

P.S. Ще минулого четверга  зателефонував п. Любімов і повідомив, що мав зустріч із керівником "Угочо-Пріор-Буду", який обіцяв з понеділка приступити до роботи. Зупинку роботи в лютому, підприємець пояснив тим, що не були заплачені кошти, і цікавістю правоохоронних органів, які стали насідати на підприємство із-за даху ще в лютому. Це саме нам підтвердив у телефонній розмові п. Отілло – керівник "Угочо-Пріор-Буду", робітники якого, як було і обіцяно розпочали (продовжили) з понеділка роботу на даху.

Володимир Мочарник, Чорна Гора

Теги: пульмонологічний, лікарня, Любімов

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати