"WarWar" із "Карпатської Січі"

Батьки Анатолія Тегзи родом із села Березово на Хустщині. Це прізвище там настільки поширене, що Ярослав Тегза одружився в 1981 році з Марією Тегзою (були однофамільцями). Чимало закарпатських родин у радянські часи виживали заробітками на неозорих просторах СРСР. Після закінчення аграрного технікуму молодому агроному вдома роботи не знайшлося, тож після народження другого сина Тегзи перебралися до Росії, де прожили три роки. Однак в 1987 році дружині обридла російська необлаштованість і, хоча спромоглися вже на власний будинок, вона категорично наполягла повертатися додому.

Рідний вуйко з-під Ужгорода закликав молоду сім’ю до села Розівки, де  розпочав роботу новозведений Ужгородський комбінат хлібопродуктів, який був один із найбільших в Україні. Товарами звідси забезпечували не тільки Закарпаття, але й угрупування радянських військ, розташованих в Центральній Європі. Тож робочих рук бракувало, адже робота велася цілодобово.

Так Тегзи опинилися у Розівці, де пропрацювали аж до занепаду колись одного з найвідоміших агропідприємств Закарпаття, доробившись до посад старшого майстра з виробництва і головного бухгалтера.

^{Батько Ярослав Тегза із чотирма синами}

Тож їхній первісток Анатолій народився 5 вересня 1982 року на Хустщині, у садочок ходив у російській глибинці, а шкільні роки провів вже в Ужгородській середній школі № 15. А тим часом у родині з’явилося нове поповнення. Батьки дуже хотіли дівчинку, а в 1989 році прибуло ще двоє хлопців-двійнят -- Віталій і Ярослав.

Старші Анатолій і Богдан мусили доглядати за молодшими, що виховало в них чимало позитивних якостей: самостійність, відповідальність, зичливість, турботу про інших. (Свого часу довелося вшістьох жити у двокімнатній квартирі). Мабуть, тому Тегзи вирізнялися кмітливістю і вмінням давати собі раду.

Полишений більше на себе, бо ж батьки дбали про менших, старший Анатолій не любив одноманіття. І хоча закінчив Міжрегіональну Академію управління персоналом, його завжди цікавило реальне життя, неформальні стосунки, гострота вражень, а не правильні істини чи діловий костюм менеджера. Недарма його називали в юності схильним до авантюризму, бо його постійно вабило щось нове, ще незвідане.

^{Призовник Анатолій Тегза складає присягу}

Тому в житті йому довелося багато що спробувати. Працював ще в студентські роки на згаданому Ужгородському комбінаті хлібопродуктів, далі з батьком -- на приватній фірмі, займався виробництвом вікон, переганяв машини з Європи.

В останній рік перед війною захопився дронами. Коли з’являвся вільний час, закривався в гаражі, де чаклував над збиранням власного безпілотника. Анатолій з дитинства тяжів до техніки. А оскільки мав завжди оригінальні ідеї, то прагнув їх втілити і технічно, хоча надовго його не вистачало.  

^{Весільне фото з 2007 року}

Дружина Дар’я давали йому свободу дій, бо, маючи розумну голову на плечах, чоловік її забезпечував усім необхідним, окрім того, ділив з нею хатні клопоти, зокрема, чудово готував. Сніданки і страви з тіста, зокрема, піца – були його прерогативою. «Я навіть не вмію тісто вимісити» -- зізнається митна інспекторка.

Життя в постійному русі, вирішення багатьох справ одночасно часом призводило і до халеп. Так, Анатолій побував у кількох аваріях, а в останній переніс серйозне ушкодження спини. (До слова, практично не вживав алкоголю і тютюну). Під час операції йому встановили титанову пластину, яка відтепер підтримувала хребет.  Відновившись, він забув про інвалідність, і знову включився до звичного активного способу життя, хоча спина час від часу давала про себе знати.

^{Сім'я Анатолія та Дар'ї Тегз}

Війна застала подружжя Тегзів у Буковелі, куди вони напередодні приїхали покататися із двома дітьми-школярами. Зранку вони були заскочені тим, що всі поголовно виїжджають із курорту, а лижні витяги припинили роботу. Так і не одягнувши лиж, вони подалися додому, спостерігаючи по дорозі величезні черги на автозаправках та корки автомобілів, які рухалися на Захід.

І хоча Анатолій ніколи політично не проявлявся, однак одразу прийняв для себе рішення: він не буде втікати чи ховатися. Разом зі своїм близьким приятелем і сусідом Русланом Пишкою накупили в спеціалізованих магазинах зброї і почали готуватися до оборони. Тренуватися ходили на полігон, де Анатолій проходив вишкіл разом із хлопцями із тероборони. Однак записався до їхнього складу лише тоді, коли вже точно було відомо про від’їзд. Боявся, що через блатників роту залишать на Закарпатті, а він був налаштований лише на бойові дії. На докір дружини, що він може не служити через проблеми з хребтом, відповідав, що не хоче, аби росіяни прийшли до його домівки.

^{Анатолій Тегза Варвар}

Перше хрещення у складі 101-ї бригади ТРО прийняв під Попасною на Луганщині, де Тегза одразу проявив бійцівські якості. Там, де інші боялися, Анатолій сміливо йшов уперед. Недарма ж його ще в юності прозвали «безбашенним». Він любив швидкість, ризик, адреналін. І ніколи не шкодував про втрачене, бо, поки триває життя, будуть наступні шанси.

Маючи вроджену хоробрість, природний розум і наполегливий характер, він одразу проявився у своєму підрозділі. І хоча після строкової служби мав лише звання солдата, авторитет Тегзи швидко зростав. У територіальній обороні йому ставало затісно. Хотілося чогось більшого, гострішого, принаднішого. Здружившись із хлопцями з «Карпатської Січі», з якою разом проходили перші бойові хрещення, перейшов до них. Згодом, з ініціативи, в тому числі й Анатолія Тегзи,  «січовики» стали окремим підрозділом Сил спеціальних операцій.  Ужгородець нарешті себе знайшов.

^{Запуск дрону}

Набуті до війни знання про дрони виявилися вкрай доречними. Анатолій став відповідальним у підрозділі за безпілотні літальні апарати, якими не тільки вели розвідку чи спостерігали за полем болем, але й завдавали удари.   Він демонстрував таке вміння, що його хотіли переманити до себе фахівці, які професійно займаються розробкою дронів. Адже самоук демонстрував те, що в них не виходило. Зокрема, його дрон після падіння не розлітався на деталі.

Ужгородець навіть придумав нове кріплення для бойового заряду, яке було ефективнішим за існуюче, а бомбочку власного виробництва назвали на його честь «Тегзою».  Вдома, до речі, всі були переконані, що він займається саме безпілотними апаратами і воює за лінією фронту.

^{Анатолій Тегза з побратимами, посередині – Тарас Деяк}

Однак це було далеко не так:  Анатолій був командиром штурмового загону «Карпатської Січі» і безпосередньо ходив на бойові операції.  Дружина досі дивується, як за півтора роки війни у спілкуванні з нею він жодного разу не видав себе хвилюванням чи інтонацією в голосі. Завжди підкреслено спокійний, оптимістичний, до дрібниць перейнятий їхніми домашніми справами. Навіть із Бахмута допомагав їй вирішувати родинні клопоти в Ужгороді. Наголошував, що він «фартовий», адже завжди виривався з найризикованіших ситуацій. Зрештою, за півтора роки не отримав жодної подряпини. Як йому було не вірити?

Тарас Деяк, командир «Карпатської Січі»,  розповідає про чимало бойових операцій, в яких Анатолій Тегза дивував своєю мужністю. Зокрема, як він із кількома бійцями зумів вибити ворогів із щойно захопленої вулиці у Бахмуті. У цьому місті «Карпатська Січ» провоювала із січня по травень 2023 року, доки його не зайняли росіяни. Як спецпідрозділ, «січовики» часто проводили на позиції свіжі сили і відводили старі. Один Анатолій евакуював із Бахмута півсотню поранених, яких особисто відвозив на автівці.

Коли місто вже було напівоточене і остання дорога прострілювалася, Тегза облазив усі околиці, вишуковуючи нові шляхи сполучення зі своїми. І потім його стежками приїжджало підкріплення та відходили поранені. Замкнути наші сили у котел у Бахмуті ворогу так і не вдалося.

^{Під час навчань}

У червні 2023 року «Карпатська Січ» вибралася на ротацію, і цей місяць Анатолій провів вдома, хоча зранку і до вечора займався комплектацією та навчанням свого підрозділу. У вільний час вчив сина-школяра водити машину, а доньку – стріляти зі снайперської гвинтівки на полігоні.

Належав до людей, які не любили публічність, тому навіть на фото з побратимами завжди просив замалювати його лице. «Я воюю не для слави», – відказував  здивованим. Не розумів тих, які жили на виду у всіх, демонструючи кожен свій день у соціальних мережах. «Для чого вітати свого чоловіка з днем народження у фейсбуці? Вони що – разом не живуть?» – сміявся.

Діти відзначають його легкий характер, вміння конфлікт переводити у жарт. Завжди був простий і конкретний у спілкуванні, нікого із себе не корчив. Мабуть тому і мав стільки друзів та знайомих у різних сферах. Через це легко вирішував будь-яку проблему. Адже до прохань своїх приятелів також був безвідмовним.

^{Анатолій Тегза – командир тактичної групи "Карпатської Січі"}

14 липня загін Анатолія Тегзи розпочав штурмові дії під Бахмутом. Вони щойно повернулися з дому і не мали достатньо часу, аби самим промацати ворожі позиції з неба та з землі. Під обстрілом кілька чоловік зазнали поранень. Анатолій, наклавши турнікет своєму бійцю, кинувся на допомогу пораненим із сусіднього підрозділу. Тут його і накрив ворожий снаряд. Осколок поцілив просто у скроню. Наші змушені були відступати, забираючи із собою поранених. Загиблий ужгородець залишився на ворожих позиціях.

Однак «Карпатська Січ» не думала віддавати на поталу ворогам тіло одного зі своїх командирів, тому невдовзі вирушила за своїм побратимом. Але вдалося це їй здійснити через кілька днів. Оскільки фронт пересунувся, треба було йти сім кілометрів углиб ворожої території. Росіяни гадали, що розпочався наступ і відкрили шквальний вогонь. У таких умовах Анатолія Тегзу буквально метрами тягнули додому, припадаючи до землі і даючи ворогові відсіч. Операція тривала зранку і аж до ночі, поки «січовики» перенесли товариша за лінію фронту.

У липні його поховали на Алеї Героїв в Ужгороді. На велелюдний похорон зійшлися ті, хто особисто знав Анатолія. Приїхали і його побратими з різних бойових підрозділів, зокрема, і «Мадяр», відомий керівник підрозділу безпілотників, який тісно контактував із земляком по «пташках».

^{Під час прощання з Анатолієм Тегзою в Ужгороді}

Дар’я Тегза зауважує, що її чоловік загинув у день шістнадцятої річниці їхнього весілля. (Розписалися за бажанням Анатолія 7.07.2007 року, а святкування через піст перенесли на тиждень). Зізнається, що Толік був єдиним її коханням. Почала зустрічатися з ним у п’ятнадцять років, ще школяркою, а у вісімнадцять вже вийшла заміж. У дев’ятнадцять народився син Костянтин, у двадцять – донька Каріна. В Анатолія все відбувалося швидко, він не мав часу на простої.

Брат Богдан, співробітник Державного бюро розслідувань, розповідає, що Анатолій був природженим воїном. Він горів збройним опором, знайшов у боротьбі з ворогом свою професійну та особисту реалізацію, проявив найкращі чоловічі якості. Весь час прагнув вчитися і вдосконалюватися. Незадовго до загибелі мав поїхати на стажування до Литви, однак, оскільки не всіх його побратимів відправили, то і він відмовився. Навіть псевдо обрав собі оригінальне «Варвар», але писав його по-англійськи «WarWar» («ВійнаВійна»). Зокрема, на боєприпасах. Креативність Анатолія Тегзи часто ставала в нагоді «карпатським січовикам». До речі, він володів англійською, чеською і словацькою мовами.

На жаль, сержантського звання вже не дочекався, хоча планував навіть стати офіцером, адже мав дві вищі освіти і необхідний бойовий досвід.

^{"Карпатська Січ" вшановує побратима в Ужгороді}

 «У нас півкімнати було завалено зброєю, бронежилетами, військовою формою, – розповідає дружина. – Перед від’їздом замовив ще одну. Запитую: «Для чого? В тебе вже їх з десять! Он у мішках стоять». «Ця з наколінниками». Розумієте, він жив цим. Його хлопчачість, невгамовність нарешті знайшла своє застосування. Він любив рух, неспокій, екстрим. Коли йому в житті ставало нецікаво, він перемикався на щось інше».   

Дар’я додає, що навіть вдома Анатолій весь час думав про своїх «на нулі». Казав, що без нього побратими почуваються гірше. Тепер вона розуміє, що там у нього була наче друга родина, фронтова, хрещена кров’ю та металом. Міг половину зарплати викинути на військове обладнання, закупівлю дронів, в той час як їхній будинок стоїть недобудований.

Улітку 2023 року командир тактичної групи, старший солдат Анатолій Тегза за бойові заслуги був нагороджений «Золотим хрестом командувача Збройних сил України» Валерія Залужного.  У «Карпатській Січі» такої нагороди удостоєні лише двоє: він і його командир Тарас Деяк.

Олександр Гаврош,

спецпроєкт «Герої Закарпаття»

Герої Закарпаття

Спецпроєкт "Герої Закарпаття" розповідає про закарпатців, що воюють із російськими окупантами. Тут подаємо інформацію з перших уст про живих і полеглих наших героїв.

Тих, хто хоче поділитися інформацією для майбутньої обласної «Книги пам’яті», просимо надсилати матеріали (тексти, фото, відео) на електронну адресу heroji@ukr.net 

Теги: війна, загибель, Тегза, Варвар, Карпатська Січ

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати