Пам'яті о. Атанасія Пекара – найвизначнішого дослідника історії церкви Закарпаття

Із США надійшла сумна вістка, що там 28 вересня ц. р. на 89 році життя помер найвизначніший історик церкви Закарпаття о. Атанасій  Пекар, ЧСВВ (світське ім'я Василь).
 
Атанасій Пекар народився 1 березня 1922 в м. Перечин Закарпатської області. Після закінчення Ужгородської гімназії 1940 року, де його вчителем були Іван Панькевич, Володимир Бірчак та інші діячі національного відродження Закарпаття, він продовжував вчитися в Українській католицькій семінарії в Римі, пізніше – там же в Папському університеті „Урбаніум", де за свою латиномовну дисертацію про історію церкви на Закарпатті здобув звання доктора теології. В 1946 році в Римі був висвячений на священика, а через рік направлений в США, де став священиком Піттсбурзького візантійсько-руського екзархату (1948-50) та професором Духовної семінарії св. Кирила і Методія (1950-56). В 1956 р. о. Атанасія було покликано в Канаду, де він до 1960 р. викладав українську мову в монастирській школі в Монтері. Від 1960 до 1967 року був вихователем новіціату в монастирі св. Йосафата в Ґлен-Кові (США). Певний час о. Атанасій був парохом церкви св. Миколая в Чікаґо. Повернувшись у Піттсбурґ він продовжував викладати історію церкви, руську (українську) мову та інші дисципліни у Візантійській католицькій семінарії св. Кирила і Методія, а в 1969 р. став професором цієї семінарії. За його книгою „Досконалий християнин" з підназвою „Чернечий ідеал св. Василія Великого" (Нью-Йорк, 1968, 224 стор.) виховувалася ціла генерація українського духовенства. Певний час він був духівником у Семінарії св. Йосафата у Вашінґтоні.

Із США він часто вилітав у Рим, де був заступником керівника українського відділу Ватиканського радіо. В 70-80-х роках його голос майже щотижня лунав на хвилях цього радіо. Зокрема улюбленими були його проповіді та цілі серії актуальних рубрик: „Справи сумління – відповіді на питання слухачів", „Правда християнської віри", „Ювілей святого Василія Великого", „Століття оновлення Василіянського чину" та інші. Деякі матеріали цих рубрик вийшли друком окремими книжками.
 
Про переслідування церкви в Закарпатській Україні та на Пряшівщині у післявоєнний період він на хвилях Ватиканського радіо оголосив 77 радіопередач, які у 1982 році появилися друком в Нью-Йорку як 60 том „Української духовної бібліотеки Отців Василіан" під назвою „Ісповідники віри нашої сучасності" (330 стор.). В ній є окремий розділ –„Геройське свідчення віри на Пряшівщині" (с. 235-307), що охоплює чотири нариси про „Христового в'язня Владику Ґойдича" та два нариси про „ісповідника віри Владику Василя Гопка". Дальші нариси – про Панкратія Гучка, Андрія Карцуба, Івана Чекана, Йосифа Каменського та інших духовних осіб.

Подібний розділ (с. 175-234) о. А. Пекар присвятив також забороненій церкві на Закарпатській Україні , яка активно діяла у підпіллі (16 статей). В ньому о. Атанасій розповів про мученицьку смерть єпископа Теодора Ромжу, Президента Карпатської України Августина Волошина, священиків – мучеників за віру Олександра Хіру, Миколу Муранія, Петра Ороса, Кирила Феделеша, Дмитра Поповича, Віктора Дулишковича, Івана Чейпаша та інших. Про кожного з них, він роздобув відомості (часто таємним способом) від свої друзів на Закарпатті, але й із Сибіру, Казахстану та інших „віддалених місць".

Всі ці духовні особи за свої релігійні переконання були в'язнями комуністичних тюрем і будь- яка інформація про них в комуністичних країнах підлягала суворій забороні. Радіопередачі Атанасія Пекаря із Ватикану були майже єдиним джерелом, яке доносило світові, головним чином, населенню України та Пряшівщини, правду про цих мучеників за віру.

З вересня 1993 року о. Атанасій був протоархімандритом Чину Отців Василіан в Римі. Чималі заслуги він має і в справі відновлення неперіодичного збірника „Записки Чина св. Василія Великого" (Analecta Ordinis S. Basilii Magni), що в 1924-1941 роках виходив в Ужгороді. На його сторінках він опублікував цілий ряд наукових праць.
 
А. Пекар – автор сотень наукових статей та десятків книжкових монографій. Найвизнашнушою з них є двотомник „Нарис історії церкви Закарпаття" (Рим, 1967-1997; 734 с.). Оба томи було перевидано в Україні, а перший перекладено англійською мовою. Англійською мовою появилися і його вичерпні монографії про єпископів Пряшівської єпархії (1968) та Мукачівської єпархії (1979), про ліквідацію Греко-католицької церкви на Закарпатті і Словаччині (1985), про єпископа Петра Ґебея (1965), Анатолія Кралицького  як історика (1974), мукачівських єпископів Йосифа Декамеліса (1978) та Івана Брадача (1983). Англійською мовою появилася й праця А. Пекаря „Історичне тло Пряшівської єпархії"(1968), „Наше минуле та теперішнє" ( 1968) та „Єпископи Мукачівської єпархії" (1979). З латинської на англійську мову о. А. Пекар переклав і найвизначніший твір Олександра Духновича „Історія Пряшівської єпархії", що вийшов у двох томах (Рим, 1971, 1972). Найбільше англомовних статей А. Пекар опублікував в журналах „Bizantine Catholic World" та „Eastern Catolic Life".
 
Ґрунтовні розвідки та окремі брошурки українською мовою він присвятив Петру Павлу Ґойдичу (1961, 1980), Теодору Ромжі (1961), Петру Ґебею (1936), Йосифу Ґаґанцю (1979), Івану Брадачу (1983), Олександру Хірові (1988), Юрію Жатковичу (1991), Олександру Стойці (1996), Василю Поповичу (1996) та іншим церковним діячам Закарпаття. Кілька праць написав про монаший Чин Отців Василіянів, членом якого був від 1956 року, а в 1960 року склав „вічні обіти". Від 1990 по 1996 рік о. Атанасій займав посаду Протоконсультатора цього чину при Головній Управі в Римі.

Від 1996 року постійним місцем перебування о. Атанасія був Монастир св. Йосафата в Ґлен-Кові, з якого він через болі в ногах виходив дуже рідко. В грудні 2008 року перевели його до недалекого від монастиря геріатричного дому з підвищеною опікою. Умер в лікарні м. Ґлен-Кові від зараження крові, що настало після омертвлення нирок. Похоронено його 3 жовтня на українському католицькому цвинтарі  Святого Духа у Кампбелл-Голл (Гемптон), штат Нью-Йорк.
 
О. Атанасій до останніх днів інтенсивно працював. Кожна його праця побудована на глибокому вивченні першоджерел, головним чином архівних матеріалів. В національному питанні він беззастережно стояв на українських позиціях, вважаючи закарпатських русинів складовою частиною українського народу. До останніх місяців утримував контакти із Закарпатською Україною та Пряшівщиною. 

Зі мною листувався від 1967 року і надсилав мені майже кожну свою книгу, а я взамін вислав йому свої праці та іншу українську літературу видавану в Пряшеві. В 1991 році на моє запрошення він приїхав у Пряшів на міжнародну наукову конференцію „Від наукового товариства ім. Шевченка до Українського вільного університету", на якій виголосив блискучу доповідь про зв'язки Володимира Гнатюка з Юрієм Жатковичем, опубліковану в збірнику матеріалів конференції (с. 58-70). Ще в липні ц.р. він дякував мені за книжку „Національна меншина під загрозою?" яка йому дуже сподобалася.
          
Вічна йому пам'ять!

7.10.2011.

Проф. Микола Мушинка, д-р філол. наук, академік НАН України

Теги: Пекар, василіяни

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати