ПЕРЕХОДИМО ДО ІНСТИНКТІВ

І

У Києві на торжку –
За часів Аскольда –
По дорозі на Поділ
Я почув розмову:

– Скільки унцій має
Вірш, що ти вчора
Написав... –
Кпинить гучно
Золотар з
Хлопця-незнайомця.

"Скільки унцій має вірш?"
Від почутого –
Навспак –
Я зійшов з дороги
І,
На Чортовому беремищі
Десь
У розмислах
Пристав.

А в долині
На долоні
Дідо хвилі
Котить,
Рукавами-острівцями
Лінії розводить.

М-да...
Насувається біда –
Лихварі з усіх усюд
Награбують золота
На підводу-півтора...
Та й сюди його звезуть.

А відтак золотарі
Вкмітять думку
Княжу
Та й зварганять
На горі
Церкву
Суто вражу ...

II

Хозари, варяги,
Потолоч тая суне
Та й суне
На Київ!..

Зусібіч.

А ще –
Берендеї-селюки –
Репана короста
Загатили місто.

– Тьху (тричі)...

Поляни, видно,
Зіткані
З податливої
Пряжі.
(Інакше й не
Скажеш).
Тільки чурка
На поріг,
Як його –
До хати,
Та й саджають
Не де-небудь –
На пóкуті
Кляті,
Ще й берило
Йому тицька,
Щоб правив
Завзято...

Ліньки, бач,
Самому бути
Ґаздою
На cвіті,
Ліпше – Рюрик
Із хозаром
Най править
Тобою.

Гай-гай...

А ще недавно
Племенами
Слов'яни
Дружили.

Якщо, бува,
Хтось
Із них
Іншому
Насолить,
Сядуть
Відтак
Довкруж ватри
Та й потиснуть
Руки –
І наварять
Мирно,
Любо
Запашної
Каші.

ІІI

Інстинкт
Собаки і людини
Довів полян
До ручки.

На що
Не спромігся
Був ласий
Хозар –
То вдало
Доправив
Рішучий
Варяг...

ІV

Русь!..
Тримайте мене:
Бо – всерусь...
Як тільки почую, –
Що тут русини
Живуть хтозна
Відколи...

Гляди!..
На обрії видно
Човни,
Вже вкотре
З варягів у греки
Ідуть через
Київ
В о н и...

Та й з Дикого Поля
Хозари
Охоче вчащають
сюди...

Не місто,
А вдатний притон
Зайшляк
На кручах знайшов...

І онде, диви,
Над струмком –
Кінець Пасинчої бесіди –
Вже церкву
Святого Іллі
Ті бестії наспіх
Звели...

V

На Чортовому беремищі
Потиху вечір синюватий
Їжачком скрутився –
Покотився на притики,
В Почайні умився...

А я сиджу на колоді,
Чую, серце – крає...
Коли, гульк,
А десь з-під
Мене
Сичить змія
Люта...
– Ну, гаплик, –
Майнула думка.
А та раптом
Й
Каже:
– Не журися...
Ся отрута, –
Й жалом витинає, –
Не для тебе,
Старий волхве...
Для смердів
Поганих!..

Онде, старче,
Онде...
Вже не за горами,
Тебе легко
Позбудуться
У рідному краї
Ріднесенькі перевертні
Та й ще на додачу
Пришпандьорять тобі
Бирку:
"Він – олух поганий".
А на себе будуть
Тицька:
"Я єсмь –
Християнин".

То й не збагнеш
Перегодом
Хто ж ті християни...

Старий волхве,
Не барися, збирай
Свої лахи
Та прямцюй
Собі неквапом
До білих горватів.
(А мо' і до чорних).
Не важливо... Іди
В гори, –
Де радо зустрінуть,
Й нагадають, що
Тут колись,
Як хвилі потопу
На всі боки розійшлися –
Три брати з сестрою
Покинули вертеп
Темний
У пошуках
Сонця...

Там – твоя
Криївка...

Й перебудеш
Несамохіть у
Молитві лихо...

Твердесенько моли Бога
Десять сотень років...
Най прочистить
Хворим очі й
Вирівняє спину,
Най ся злущить
Злото з бані
Та поверне
Днину.

Світлу днину –
Ясний день
Без попів, рабів,
Пліток, що наш
Бог – Саваоф...

– Фу-у!.. – як почув таке
Страшне...
Сахнувся я,
Щезла махом і
Змія.

VI

Тисяча років
Пробув я у горах
І знову вернувся
На кручі Дніпра,
Немовби покинув
Київ учора,
Як оком окинув
Славутич
Здаля...

Тече, пам'ятає...

Ще б пак...
Незнищенний!

У долині
На долоні
Дідо хвилі
Котить,
Рукавами-острівцями
Лінії розводить.

А люди тут
На подобу
Якісь дуже
Дивні.
Ходять тишком
Безголові,
З флюґером
На шиї.
Блистить бляшка,
Мов та пляшка
То на схід –
На північ,
І ніяк не
Ворухнеться
Крилечком
До півдня, –
До

Берегів Інду,
Понад Гімалаї,
Де "Риґведу"
Дописали та
Й про нас
Згадали,
Що колись тут,
Понад морем,
Разом з ними,
Арійцями,
Досягали
Слави...

Чого вартий тільки
Óбід, що в окропі
Вперше –
Напрочуд скрутили,
Й колесо дістали...

А ще... Нате!..
Також, вперше,
Коня приручили
Задля тої слави...

VII

Гай-гай...

А, чи варто нині,
У в'язниці в апостолів
Провадити мову
Про Сварога всесущого,
Що в кожній клітині
Цілий світ
Тримає...

Начебто: дилема

Звісно, варто!
Не гай часу, –
Бери терпуг в руки
Та по ґратах... пиляй
Ґрати,
Доста –
Жидовіти,
Та й по церквах із
Попами
Дажьбогу
Брехати.

VIII

Хм...
Христос воскресає,
Як Сонце встає,
Його й сповивають,
Як день настає...
Так де ж тая правда,
Ошуканцю, де?!

І розум до серця
Промовив:
– Іде...

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати