Святе і грішне

Нова книжка Василя Густі "Молитва грішника" містить шістдесят оповідань – і вже друкованих, але переважно нових. У них – все життя автора, як у стетоскопі: миттєві, але засліплюючи спалахи.

Святе і грішне

Книжка про пережите. І про війну, і про любов. Кажуть, що життя – не те, що за плечима, а те, що запам’яталося. Усе життя людське складається з окремих епізодів. Кожен з них – це роман у телеграфному стилі. Бо у кілька годин, а то і хвилин увібгано багато років передісторії – як у романсі: “В моей тоске, как и на карте, в квадратном дюйме – триста сажен ”.  Оцей масштаб, коли в якійсь дрібничці, фактично анекдотові, спресовано часто ціле життя певної людини, а то ще й біографії її предків, цей масштаб найбільше вражає. 

З усіх прозаїчних жанрів притчове оповідання найближче до вірша. Воно максимально емоційне. Кожна притча – заряд сповільненої дії. Капсула, що потрапляє усередину, а там вже вибухає і забезпечує необхідний лікувальний ефект.  Ніби усе оповідається заради якогось прикінцевого висновку, але самого висновку у фіналі не виявляється – тільки запрошення самостійно напружити власну сіру речовину.

У книжці чотири розділи. Перший “На переправі” присвячений давно минулому. В основі деяких – родинні перекази. Всі ми родом з учора, причому не тільки із свого власного, а ще з часів наших предків. Вони колись проорали борозну, в якій ми досі рухаємося. Саме тут річковий перевізник Мигаль, що гріх любить більше, ніж чесноту, молиться на Чорну гору. Молитва суто язичницька, хоча і зі згадкою про Всевишнього, зате від самого серця. Так могли молитися ще тисячі і тисячі років тому. З тієї парадоксальної молитви і народилася людина. 

Другий розділ “Хто в хаті шапку носить” охоплює вже ближче минуле. В основному – про стосунки чоловіків і жінок, їхню вічну війну. Жіноче неможливо вичерпно виразити у чоловічих категоріях (і навпаки), як неможливо здійснити квадратуру круга: завжди буде якийсь сухий залишок, в якому і таїться вся суть. Інваліди цієї війни міфологізували її до нестями. В.Густі намагається розповісти про неї звичайними словами, хоча від того історії стають ще більш ірраціональними.

Третій розділ “Патентований ковдош” – про різних диваків. Перед читачем проходять різні закарпатські типажі. Увесь спектр – від червоного до фіолетового. Такі собі гріхи, грішки і просто манії – але усі з місцевих колоритом. Це справжній закарпатський бестіарій або “Декамерон”, зібрання усіх можливих наших характерів і породжених ними комічних ситуацій.

У четвертій частині “Не випадкові епізоди” – дванадцять белетризованих спогадів про колег-журналістів радянської доби. То були унікальні посередники між людським світом і світом панівної тоді квазі-релігії. За таких розкладів неможливо було зовсім не заляпатися. Як вони примудрялися служити одночасно і святому, і грішному, зберігати людську подобу і зводити кінці з кінцями? Загадка давно минулих днів. Зрозумілішою вона не стала і після цих оповідань, та читач, принаймні, отримав доволі інформації для конкретних роздумів.

Книжка – саме отака дражнилка. Виклик нашій цікавості, альтернатива нашій звичці усе спрощувати до елементарної формули. Тут нічого до “двічі по два” звести не вдасться. Перефразовуючи армійську мудрість, життя – дурня, головне – маневри. Кожна оповідка і є викладом якогось маневру, того, що виламується зі звичного плину.

Великі романи породжуються великими пристрастями і епічними подіями. Тому доба, багата на романи, максимально тяжка для того, щоб просто жити у ній. І навпаки – комфортна для сучасника епоха не надто надається для переказу. Оповідати особливо ні про що. Замість авантюри – суцільний побут.  Але він і виявляється найбільш цікавим для нащадків. Кожне оповідання щире, як молитва грішника, котрому вже нічого втрачати, лишається тільки щось промовити за великим рахунком, з погляду вічності, бо самого себе все одно не обманеш. Це праведники мусять щомиті пильнувати, аби не оскоромитися, у них поле для експерименту максимально обмежене.  Грішник заздрить праведникові, але діє методом проб і помилок. Невдалих результатів значно більше, ніж вдалих, зате про них є що оповісти. Хто захоче і хто здатен, зробить з того правильний висновок. Кому того не треба – просто зачарується химерним поворотом долі.

03 вересня 2017р.

Теги: Густі, оповідання

Коментарі

ніка 2017-09-06 / 14:19:27
молодець . творчих тобі успіхів