Як заримувати "Манчестер" і "Ліверпуль"

Уперше цей спектакль показували в Ужгороді ще в лютому 2020 р. на тоді ще не реконструйованій малій сцені театру Шерегіїв. Тепер же вистава змінилася до невпізнання. З’явився екран, який по ходу дії відіграє дуже важливу роль. У кілька разів розширився реквізит. Відчутно змінився і текст, додалися нові епізоди. Твір якимсь парадоксальним чином став і брутальнішим, і ніжнішим водночас.

На початку вистави син і мати живуть у зовсім паралельних реальностях, причому ці світи розходяться у протилежні боки з космічною швидкістю. Мати, схоже, не відчуває, що син уже виріс, а той так само не бачить, що вона вже доконечно потребує його підтримки як дорослого, хоч і сама не дуже розуміє це.

Мати (Римма Зюбіна) балансує на межі психічної норми та аномалії. Постійні істерики — це найлегші прояви такого межового стану. Щодо сина — суцільні підозри. Колег — убила би. Чоловіка би любила, але де його взяти?

Син (Олег Коркушко) — така собі чорна діра, усе притягує до себе, але жодної інформації назовні. Такий самий скажений темперамент, як у матінки. Усі комплекси загнано глибоко усередину, і поки до них докопаєшся, забудеш, навіщо туди ліз.

Вони мов дві однаково заряджені елементарні частинки, які з неймовірною силою відштовхуються одна від одної, проте вони — незважаючи ні на що... То невже так і не знайдеться якась неевклідова геометрія, де ці паралельні все-таки перетнуться? І вони врешті-решт знаходять третю реальність, де набувають спільну мову і починають нормально спілкуватися. Те, що матінка витворяє, аби порозумітися з сином, це справжній подвиг. Але ж і дається він надто дорогою ціною.

Ми спостерігаємо цілу ескападу психологічних трюків, до яких вдаються мама і син, вибудовуючи нові стосунки. З кожною хвилиною у тебе наростає тривога, а як же вони виберуться з цієї віртуальної реальності?! Розумієш, що станеться або щось вкрай трагічне, або буде якийсь фантастичний хепіенд. Сюжет об’єктивно допускає обидва фінали, але наразі нам усім так потрібна суто Шевченкова кінцівка:

...А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

М-да, так наших сучасних мам ще не показували. Для Римми цей образ багато в чому автобіографічний. Та й багато глядачок навколо явно впізнавали себе. Наші література і театр перенасичені хрестоматійними образами української матері. Цей нібито повна протилежність до них, хоча якщо вдуматися... Спектакль ідеально відповідає заявленій тематиці фестивалю. Драматургія тут не просто актуальна — вона стирає межу між сценою і залою, розповідає нам про нас самих.

Теги: вистава, Белозоренко

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати