Закарпаття онлайн » Блоги » Сергій Федака

Мандрівка у часі і просторі

83 розділи книжки Олександра Гавроша “Блукаючий народ” про руснаків Бачки, що у Сербії – це як 83 тістечка до чаю. Кожне якраз на один зуб. А починається усе так: “Я їхав за красивою легендою”. Це колись їхали за піснями до Москви. Тепер ті пісні лунають з кожного FM-радіо і, чесно кажучи, давно вже набридли. Тепер їдуть за легендами. Зрозуміло, що в яку-небудь глухомань. Олександр поїхав туди, куди колись їхали наші предки – ті, правда, не за легендою, а за ліпшою долею.

Мандрівка у часі і просторі

Закарпаття увійшло до Австрійської імперії Габсбургів у ХVII ст. Наприкінці того ж століття австрійці відвоювали від турків нинішній сербський край Воєводину. Земля була малозаселена, то ж туди влаштовували переселення. Тоді і зя’вилася так би мовити перша закарпатська діаспора.

Спершу закарпатський журналіст потрапив до фермера Влада Кочіша у село Дюрдів за 30 км від Нового Саду. Сталося то більш як через 260 років після перших наших переселенців, які з’явилися там ще 1745-1746 р. У книжці досить детально подається їхня історія. Далі – зустріч з художником Владіміром Дорокхазі, на чиїх картинах майже завжди примутній глечик, який тут звуть дуже по-закарпатськи: “кантичка”. Дискусійними були бесіди зі священиками Йоакимом Холошняєм і його сином Михайлом.

Відтак О.Гаврош відвідав Новий Сад. Мав там зустріч з єпископом Юрієм Джуджаром, що колись був владикою на Закарпатті, спілкувався з адвокатом і громадським активістом, великим приятелем України Симеоном Сакачем. Подається цікавий огляд цього міста, сусідніх Коцура (до нашого “коцура” не має відношення) і Керестура (перекладається як “Хрест Господній”). У Керестурі журналіст спілкується з професором Владіміром Бесерміні. Іншу сторону руснацького життя розкриває театральний діяч Владімір Надь

Назва одного з розділів “Вижили, бо мусили” може стати девізом бачванських русаків. Дуже цікавий розділ “Пияк, картяр і Руський Соловей” –це все про Михайла Врабеля, укладача перших наших друкованих співаників, чия доля може бути сюжетом пригодницького фільму.

Розлогі нариси подаються про таких тісно пов’язаних з Бачкою діячів значно ширшого масштабу, як фольклорист Володимир Гнатюк (шість експедицій до закарпатців, в тому числі до Бачки, шість виданих збірників з цими матеріалами), священик і “бачванський Шевченко” Гавриїл Костельник, чия загибель досі загадка, єпископ Карпатської України Діонісій Няраді. А далі – зустрічі з патріархом руснацької літератури Михайлом Ковачем, з отцем Володимиром Мудрим. Дуже проникливо про одного з найвідоміших тамтешніх письменників і журналістів Мирона Жирова.

Потім – взагалі ціла серія портретів місцевої інтелігенції: Микола і Міжо Шанти, отець-єзуїт Яків Куліч, брати-співаки Міленко,  Яков і Владімір Тамаші, художник Сильвестр  Макаї. На фоні нестерпної спеки – нарис про містечко Врбас. І знову зустрічі: Михайло Кузьма, перекладач Ярослав Ком біль, академік Юліан Тамаш, радіожурналіст Василь Дацишин, газетяр Євген Кулеба, історик Янко Рамач, молодий науковець Дюра Гарді, отець Рома Мизь, український кореспондент ВВС на Балканах Борис Варга.

Подано нарис-спогад про академіка-закарпатця Олексу Мишанича, який першим відкрив для СРСР духовний світ бачванських руснаків. Потім розмови з Михайлом Римачем і головою “Союзу русинів і українців Сербії” юристом Богданом Віславським.

Словом, на невелику етнічну спільноту (за різними підрахунками, 20 тисяч чи трохи більше) вийшла максимально насичена оповідь про оцю галузку великого дерева, що її раніше ми майже не знали. Наші родаки постають з цих сторінок у вічному пошукові. Ясно,  що знайдуть себе тільки після того, як себе знайдуть материкові українці. Отоді руснаки Бачки зможуть гордо заявити: “Нас із українцями 45 мільйонів!” Чи скільки нас тоді буде. Сподіваємось, що демографічна крива знов поверне у бік числа 50. Власне, ця  книжка – уже крок назустріч нашим далеким співплемінникам. Далеким не так територіально (до Києва трохи далі), як інформаційно. 

Книжка не просто цікаве чтиво, хоча читається, справді, дуже легко. Шкода, що Олександр не має схильності до викладання (а може, то, навпаки, його щастя) – він написав справжній посібник на тему, як жити у Бачці і хто такі тамтешні руснаки. Колись Юрій Венелін відкрив для усього слов’янського світу болгар. Нині Гаврош вчинив щось подібне із значно меншим, але ще ріднішим етносом. Легенд він знайшов таки чимало. Але ще одну започаткував. Про те, що величезний блукаючий у пітьмі народ (українці – десь 20-й по чисельності етнос на планеті) врешті-решт перестане блукати, а вийде на широкий шлях і стане притягальним духовним центром для усіх, хто колись відбрунькувався від його масиву (бо як не крути, а дружити хочуть лише з сильним). Важливо на той час вже бодай просто знати добре про усіх наших по цілому світові і бути морально готовим простягнути їм руку.

Сергій Федака, Закарпаття онлайн.Блоги
12 лютого 2013р.

Теги:

Share Ділитись Home На головну Add to favourites Додати в закладки Print version Версія для друку Send Переслати

Додати коментар

Коментарі

7777 2013-02-21 / 18:06:48
Що означає випередив? Це ж не черга до каси супермаркету, а літературний процес. Хто кого тут може випередити? Нісенітниця якась.

ГРім 2013-02-15 / 17:07:24
"З другого боку я дякую Гаврошу, бо сядемо ми з Петром, виберемо з надрукованого і розпорошеного по виданням його матеріали про сербських українців і зробимо підпірку текстів."
У чому ж справа? Дійте! Чи проблема в тому Гаврош випередив Мідянку?

еФПе 2013-02-14 / 23:51:49
Гадаю, широколужським родинам Монтеккі і Капулетті варто закрити цю тему.

Людмила 2013-02-14 / 22:02:23
Вмієте ви напустити туману, перший раз сходили6 навели мости другий - 50-річного дядю мама з татом не пустили, в таких випадках просто відмовляються. Главная причина - не хочу. Але в любому випадку людину, хоча б мене, яка вам нічого не зробила попереджають. І все. Ладно, надоїли ви мені всі. Замість того, щоб творчістю займатися змушуєте стосунки з,ясовувати. Тут в мене млинці горять.

ярослав орос 2013-02-14 / 20:01:39
Людмила 2013-02-14 / 18:57:41
Оросу окремо. Ви, шановний, безпідставно каламутити воду навкруг Петра. Знаю я цю історію, за яку він має вибачатися. Нічого в ній принизливого немає. Навіть сюжет певний можна вибудувати. Нормальна життєва історія. Це я на вас ображена. Смію вам нагадати,що цього року вас з дружиною і онучкою,як земляка,ми запросили на обід. Два перших,два других тістечка і компот я приготувала .В спеку, ще й газ кінчився. Ви не прийшли, навіть не подзвонили, не вибачились. Не можете ви йому простити не діда,а те,що ви в Києві,в столиці, де купа шансів і можливостей десь його, свій шанс, загубили, а він,в тупіку,щасливий, спокійний і нікого ні за що не докоряє. З повагою Людмила Загоруйко

вельмишановна пані людмило, якщо щиро, то нам з дружиною з онучкою порадили не іти до вас мої батьки... зрозуміло, чому...
а щодо мого шансу, про я про те ще не думав...
щиро Ваш ярослав орос...

Людмила 2013-02-14 / 18:57:41
Дозволю собі з цього приводу репліку. Не думаю, що Мідянці була б цікава книга Гавроша, бо про українців в Сербії писав,багато про них читав і сербську опанував. Читає Федака, бо взявся за рецензії, не пишуть професійні філологи, нехай пише історик. Чудово, що пополярізує.
Який би не був Мідянка, нестриманий, різкий, неумілий в побуті, Бог дав йому надзвичайний талант, а решта, про премії і піну навкруг цього- лупина. Він сидить, майже ізольований від усього, і все до нього саме приходить, без зусиль. Він навіть в Тячеві в адміністрації один раз був і то я його затягнула майже силою в рідний відділ освіти. Ви бачите Мідянку і досі в гумових чоботях і не можете йому їх пробачити. Читала я колись у цього ж автора, як у Петра по хижі пітята гуляють. Хороший акцент для професійного журналіста. І не діалектизмами, які широко вживає він цінний,є щось НАД, це хороший літератор має розуміти. Хотілося Мідянці, як всякій звичайній людині, благ цивілізації, але знав, що не може займатися цеглою, квартиру в Ужгороді йому ніхто не дасть, писав, бо література для нього сенс життя. З другого боку я дякую Гаврошу, бо сядемо ми з Петром, виберомо з надрукованого і розпорошеного по виданням його матеріали про сербських українців і зробимо підпірку текстів. Для цього я тут і існую, в цьому моя місія, бо ж ніяка русинка не наважилася опанувати Луг.
Оросу окремо. Ви, шановний, безпідставно каламутити воду навкруг Петра. Знаю я цю історію, за яку він має вибачатися. Нічого в ній принизливого немає. Навіть сюжет певний можна вибудувати. Нормальна життєва історія. Це я на вас ображена. Смію вам нагадати,що цього року вас з дружиною і онучкою,як земляка,ми запросили на обід. Два перших,два других тістечка і компот я приготувала .В спеку, ще й газ кінчився. Ви не прийшли, навіть не подзвонили, не вибачились. Не можете ви йому простити не діда,а те,що ви в Києві,в столиці, де купа шансів і можливостей десь його, свій шанс, загубили, а він,в тупіку,щасливий, спокійний і нікого ні за що не докоряє. З повагою Людмила Загоруйко

Мідянка 2013-02-13 / 15:56:52
Щоб пізнати смак яблука,не обов"язково їсти все яблуко.Це рівнозначно,що читати якусь халтуру.Коли Гаврош ходив на поклін до Бабидорича,то я віз у Закарпаття Ковачеві книжки й читав їх без Ченднєвих перекладів.А лауреатство ще перед Гаврошем: невідомо,правда, яке.Сценаристам про Шевченка може й присудять за новоспечений фільм.

Гаврош 2013-02-12 / 21:56:23
Якби Мідянка читав книжку, про яку відгукується, то дізнався би відповідь на свій закид. Бо я брав інтервю в Михайла Ковача в Ужгороді, коли він тут презентував свою книжку, перекладену Іваном і Михайлом Чендеєями. Але, видав, Шевченківські лауреати мають право критикувати навіть те, чого в очі не бачили. Нагадує добропорядні совєтські часи: "Не чітал, но осуждаю".

Що ж, язиком молоти, не міхи тягати. :)


ярослав орос 2013-02-12 / 20:10:00
О.Д. 2013-02-12 / 18:09:56
МАбуть, пора всім зібратися в нашій редакції і випити децу-другу.

я -- за... лем, маю роботи дуже багацько... україна ж у небезпеці!.. а так, хильнув би чарку-другу, олеже, за дибу (маю на оці мені до вподоби середньовічне знаряддя)...

О.Д. 2013-02-12 / 19:16:59
:-)

Людмила 2013-02-12 / 19:12:57
Дістали!!!

О.Д. 2013-02-12 / 18:09:56


Я вже втомився замирювати оте традиційне українське взаємопоїдання :( У даному випадку - ще й привселюдне.

МАбуть, пора всім зібратися в нашій редакції і випити децу-другу. Тоді довколишній світ не здаватиметься таким агресивним... ))


Кришеник 2013-02-12 / 18:01:37
Хлопці, дурне се діло, щоби отак чіплятися один до одного. Не варте то й лупини пасуляної. Робіть далі кожен своє, як то ви гарно вмієте робити.
Можна все і про все сказати, аби тільки з гумором і доброзичливістю. Тому лишіться вже згадувати, хто, де, коли і кому зробив, або ж не зробив, і хто там для себе щось отримав, або ж поки й не отримав.

ярослав орос 2013-02-12 / 14:13:28
я знав, що сашко гаврош не в милості у "луйтри в небо", але, щоб "широколужанська драбина" видримбувалася перед ерудованим і тямковатим професором сергієм федакою, сього *м не чекав...

Василь 2013-02-12 / 12:57:29
До Мідяки -платно !

Мідянка 2013-02-12 / 11:57:10
Сиґурни сом же Гаврош вельо пропущел зоз културного живота югославянских (тераз сербских) Руснацох.А цо ши тика приказу пана Федаки,то закарпатский коцур по руски ше вола мачка,а на месце нєшкайшого мишаного з мадярами валалу Коцур юж бул сербски валал Куцура.Обидвоме автори мали би тото похопйовац.Нє знам дзе би ше могол стретнуц Гаврош з Михалом Ковачом,гибаль на новосадским теметове?