24 серпня Марії Бращайко виповнилось би 115

Марія Селянська з Антоном Бращайком побралися під час проходження медичних студій в Карловому університеті, а відтак в знаменитій Сорбоні.

24 серпня Марії Бращайко виповнилось би 115

 

Одержавши диплом, молоде подружжя вирішило розпочати лікарську практику на батьківщині чоловіка – в Ужгороді. З боку родини годі було розраховувати на якусь матеріальну підтримку: батько Марії – греко-католицький священик Григорій помер в молодому віці, Антонів, вчитель, покоївся в Нанкові. Брати Юлій та Михайло, згодом відомі політичні діячі Підкарпатської України, а потім – Карпатської України, лише розпочали свою адвокатську практику. Подружжя Бращайків скріпила спільна праця терапевта і педіатра.

Тогочасний Ужгород в 30-ті роки 20-го сторіччя був звичайним провінційним містечком, де на стику різних держав процвітала торгівля, ремесло, підприємливі люди різних національностей розгортали свій бізнес. Зростало населення. Виникла велика потреба в розвиткові охорони здоров’я, тому Чехословацька влада стимулювала працю лікарів. Водночас зростали кадри медиків. З ентузіазмом Бращайки взялися до лікувальної справи. Орендували в Ужгороді на вулиці Корзо квартиру, де обладнали невеличку ординаторську, в якій приймали хворих.

Працювали тяжко, щоби стати на ноги, виплатити кредити. Вже за короткий час подружжя прекрасно зарекомендувало себе: від пацієнтів не було відбою, люди приїжджали за лікарською допомогою з різних куточків області.

Колеги-конкуренти приховано заздрили педіатру Марії та терапевту Антону. Але результати праці самі говорили за себе. З часом Бращайки міцно стали на ноги: у 1932 році вони купили модерний, комфортний будинок з терасою і басейном, обсадженим кущами троянд. В будинку, розміщеному на набережній Ужа, обладнали простору ординаторську.

Молода сім’я поповнилася двома дочками – Тамарою і Зореславою. Різниця в їх віці була неповних п’ять років. Біда в сім’ю прийшла несподівано: 22 червня 1938 року Антон, прочитавши доповідь на медичній конференції (ще й не стихли оплески), взявшись рукою за серце, впав і помер. Йому було 41 рік.

За даними тодішньої преси, віддати останній уклін шани лікарю прийшло п’ять тисяч людей. Поховали улюбленого лікаря на Кальварії, в родинному склепі, над яким височіє архітектурно-мистецька композиція, де зображено в білому мармурі схилену скорботну жінку з двома дітьми. Позолотою викарбовано напис «Бог так хотів!».

Пані Марія мужньо перенесла велику втрату і посвятила себе справі виховання дочок. На її плечі лягло утримання великого будинку, всі господарські справи. Благо, що вести господарство, виховувати двох маленьких дочок їй допомагала сестра Ірина.

Але головним для неї була робота. З ранку до пізньої ночі вела прийом хворих. В приймальній біля ординаторської вишикувалися черги і малих, і дорослих хворих. Марія Григорівна була лікарем широкого профілю: окрім педіатрії займалася амбулаторною хірургією, шкірними хворими.

За допомогою до неї зверталися різні соціальні групи населення, але докторка ставилася до всіх однаково, не робила різниці між панами і бідними циганами. Та й плату за працю брала помірну, а бідних зцілювала «за дякую».

В ті часи і пізніше можна було почути: «В коргазі не допомогли, іду до Бращайкулі вона витягне мою дитину».

Окупаційна мадярська влада зневажливо ставилася до корінного населення, місцевої інтелігенції. Вона у всьому намагалася мадяризувати «руснаків», заставляла вести всю документацію на угорській.

Марія Григорівна, як українська патріотка, знехтувала цими приписами – вона не лише продовжувала виписувати рецепти на рідній мові, але й відмовилася вивісити на своєму будинку напис на угорській.

За непокору владі Марію Григорівну було інтерновано і вона просиділа декілька тижнів у в’язниці.

Без великого ентузіазму зустріла молода вдовиця прихід на Закарпаття так званих червонозоряних визволителів. Небезпідставно відчувала, що слід чекати на біду, адже для комуністів родина Бращайків – то вороги народу, українські буржуазні націоналісти.

Але виживати треба було. Практична, мудра жінка, проявляючи неабиякий дипломатизм, зуміла порозумітися із місцевою владою, і цим самим огородила від неприємностей всю родину. В цьому їй допоміг тогочасний голова обласної Народної Ради Іван Іванович Туряниця. Цей високопорядний, авторитетний чоловік взяв під свою опіку родину Марії Григорівни Бращайко, посприяв аби їй не заважали займатися приватною лікарською практикою, звичайно, із оплатою податків.

Іван Іванович, реально оцінюючи професіоналізм та організаторські здібності Марії Григорівни, дав їй змогу продуктивно проводити лікування хворих.

Приятелювала пані Марія із дружиною Івана Туряниці Іриною.

Разом із Тамарою та Зіркою в родині виховувалася дівчинка Клара із багатодітної родини Керечанин (нині – Народна артистка України), котра мешкала у будинку Бращайків аж до одруження з Балогом. І зараз пані Клара згадує Марію Григорівну з великою вдячністю і теплотою.

Сотні дітей врятувала від смерті ця добра і чуйна жінка. Одним із її пацієнтів був автор цих рядків.

У 1945 році моя матір Стефанія, рятуючись від чергового терору з можливим переселенням до Сибіру, пішки і на різних видах транспорту разом зі мною, важко хворим на рахіт, подолавши з Покуття гірські перевали, дісталася Ужгорода. Марія Григорівна дала притулок братовій дружині і за короткий час врятувала життя своєму племіннику. Реабілітацію проводила в туберкульозному санаторії в Оноківцях, де довгий час працювала головним лікарем.

Декілька років я разом з мамою проживав у тітки і виховувався разом з кузенами Тамарою і Зіркою. Пам’ятаю події тих повоєнних літ, щасливі роки дитинства в цій інтелігентній сім’ї, дім якої став своєрідним осередком культурно-освітнього життя в місті над Ужем. Частими гостями в сім’ї були знаменитий хірург Олександр Фединець (однокурсник Антона Бращайка), письменники, художники, артисти, геніальний художник Йосип Бокшай увіковічив в своєму полотні юних Тамару та Зореславу Бращайків.

Згадує ужгородська Маргарита Немеш, яка була добре знайома з моєю тіткою. «Відгорнемо завісу часу – ще раз згадую цю виключно працьовиту жінку і чудового фахівця. Серед літньої спеки якось мій 4-місячний синок дістав харчове отруєння. За кілька днів «зтанув», як сніг на весні. Вже й плакати не міг. Над ним витав подих смерті. Серед ночі я схопила дитину на руки – і чимдуж до пані Марусі. Вона аж зойкнула: «Чому до цього допустили? Мусимо рятувати негайно, треба від вас кров переливати...». Незадовго почувся жалісний стогін – і сумні дитячі очка відкрилися».

Пані Маргарита Немеш наводить другий приклад, який характеризує Марію Григорівну, як чуйну, високо гуманну людину:

«Я свою наймолодшу п’ятирічну донечку часто залишала гуляти у дворі. А сама йшла на роботу. Якось мене надзвичайно потішила записка у дверях:

«Взяла вашу дитину в «Малятко», завтра донесіть їй одяг». Це пані Маруся, ідучи на роботу зробила мені приємну і потрібну несподіванку».

У 60-ті роки минулого століття на Україні почалася шалена кадебістсько-компартійна інквізиція проти національно-свідомих представників української інтелігенції. Під жорнова її маховика потрапляє і родина Бращайків. Для влади носії цього прізвища були українськими буржуазними націоналістами, ворогами народу.

Марію Бращайко безпідставно звільняють з посади головного лікаря дитячого туберкульозного санаторію «Малятко» в с. Оноківцях.

Це обурило весь трудовий колектив дитячої оздоровниці, який став на захист свого керівника і звернувся з листами для наведення справедливості до ЦК КПУ, редакції газети «Известия», Міністерства охорони здоров’я УРСР.

В листі йдеться про те, що М.Г. Бращайко очолила санаторій в 1951 році. Тоді це був тісний, примітивний оздоровчий дитячий заклад. Завдяки енергії, ініціативності головлікаря за неповні 10 років «Малятко» стало одним із кращих дитячих оздоровчо-лікувальних закладів на Україні.

Замість невеличкого будинку, там було збудовано 3 спальні корпуси разом з клінічним, школу, клуб, складські приміщення. В оздоровниці розбито алеї, посаджено сад, працюють дитячі майданчики. А саме головне – діти оточені постійною турботою, їм надається найнеобхідніша медична допомога. Після проходження курсу лікування вони повертаються додому практично здоровими.

Як було заведено в ті часи, всі листи для вжиття заходів переадресували тим, на кого колектив скаржився. Через дружніх зв’язків з родиною Бращайків звільняють з роботи доцента – історика Ужгородського держуніверситету Володимира Неточаєва. Аж до кінця свого життя цей талановитий вчений вимушений був працювати на мізерну зарплатню простим бібліотекарем.

Зазнали гонінь і діти Марії Григорівни. Відмінницю навчання Зореславу разом з чоловіком після закінчення медичного факультету УжДУ направляють на роботу у найвіддаленіше село на Міжгірщині. Благо що знайшлася робота в райцентрі, де лікарське подружжя пропрацювало 10 літ і залишило про себе найкращі спогади від населення.

Постійно переслідували на роботі Тамару Червінкову, яка працювала викладачем по класу фортепіано в музичному училищі. За родинні зв’язки і проживання в сім’ї тітки дісталося і мені, студенту-першокурснику університету. Після другого семестру мене виключають з філфаку з дивним формулюванням в наказі ректора п. Чепура: «За непідготовленість до навчання в університеті». І це без права перездачі екзаменів та поновлення у вузі навіть після трьохрічної служби в армії.

Багато горя, постійних придирок, гонінь, принижень з боку компартійної влади довелося пережити Марії Бращайко. Незважаючи на це, вона не корилась злій долі, дала прекрасну європейську освіту дітям.

Гордістю родини є її дочка Зореслава Шкіряк-Нижник – доктор медичних наук, завідувачка відділенням медичних та психосоціальних проблем здоров’я сім’ї ДУ «Інститут педіатрії і гінекології АМН України», відомий вчений та громадський діяч.

Моя тітка була великою українською патріоткою. Дух українства, шанобливе ставлення до національних традицій пронизували життя її родини. Хоча вона і її діти перфектно володіли німецькою, англійською, французькою, угорською, російською мовами, вдома спілкувалися лише на рідній.

Світлицею у їхньому великому домі була гуцульська кімната, де зберігалися предмети старожитностей, вироби майстрів народного мистецтва, ікони тощо.

Цю унікальну колекцію Зореслава перевезла в Київ, де одну з кращих кімнат своєї квартири обладнала під гуцульську. Подвижницька і самовіддана праця на ниві охорони здоров’я народного лікаря Марії Бращайко надовго залишиться у вдячній пам’яті закарпатців.

Пам’яттю про її добрі справи є сотні врятованих життів і дитячий санаторій «Малятко» в Оноківцях, процвітанню якого вона віддала кращі роки свого життя. На світлинах: подружжя Антон та Марія Бращайки; під час свого першого приїзду з Бразилії на Україну (1968 р.) в гості до тітки завітала її племінниця, відома українська письменниця, поетеса, драматург і науковець, лауреатка Національної премії ім. Т.Г. Шевченка Віра Вовк (Селянська), (в центрі), біля неї – кузена Тамара, М. Бращайко, Зореслава з першим чоловіком Нестором Шкіряком.

Ярема Селянський, журналіст

21 серпня 2012р.

Теги: Баращейко, лікар

Коментарі

Андрей 2012-08-28 / 17:15:32
Не виповнилось би.

Faust 2012-08-22 / 16:49:58
Дякуву файно за дуже теплі і дуже потрібні спогади про одну із найбільш видатних родин закарпаття, набільш патріотичних сімей нашого краю. Хочу нагадати, що якраз 24 серпня цього року, в День незалежності України "київські закарпатці" вітатимуть Зореславу Антонівну Шкіряк-Нижник (Бращайко) зі славним ювілеєм - 75-літтям від дня її нарордження! Кажуть, що діти, які мають спільні з мамою іменини,- щасливі діти. Дай Боже великого щастя Зореславі, яка, як і її мама-Марія, народились 24 серпня!

НОВИНИ: Соціо

21:05
/ 9
У православних і греко-католиків України розпочався Великий піст. Вперше в історії – без греко-католиків Закарпаття
19:25
/ 9
Ужгородський депутат-військовий звинуватив Ужгородську міськраду, мера Андріїва та депутата-блогера Глаголу у "дроновій" брехні
14:45
В Ужгороді за тиждень народилося 26 малюків, у Мукачеві – 24
14:34
В Ужгороді у вівторок попрощаються із полеглим захисником Сергієм Шпонтаком
23:18
На Закарпатті збирають підписи під зверненням до міністра захисту довкілля проти забудови Карпат вітряками
21:36
Відкрито продаж квитків на перший рейс потяга RegioJet Чоп – Прага на 27 березня (ДЕТАЛІ)
18:08
/ 1
В Ужгороді попрощаються з полеглим Героєм Сергієм Нестеренком
10:37
/ 15
Закарпатський "військкомат" розповів про спробу самогубства, вчинену в Хустському РТЦК затриманим на кордоні "ухилянтом"
20:05
/ 1
У Вишківській громаді зустріли та провели в останню дорогу Героя з Яблунівки Василя Канюку
13:28
У Тячеві бюджетним коштом стерилізують, вакцинують і чипують безпритульних собак
02:33
/ 4
У Білках провели в останню дорогу полеглого Героя Юрія Пітру
23:23
На Закарпатті відзначать 85-ї річницю проголошення незалежності Карпатської України та 150-річчя від дня народження Августина Волошина
19:38
/ 8
Ужгородці вимагають від міської влади зберегти Липову алею. Триває збір підписів
17:42
/ 19
Військовослужбовець ЗСУ і депутат міськради повідомив, що влада Ужгорода не закупила жодного дрона
18:32
/ 26
Щоби відкрити аеропорт в Ужгороді треба сотні мільйонів доларів, які потрібні для армії – нардеп
16:17
На Тячівщині медики "швидкої" майже годину пішки добиралися до травмованого хлопчика-велофрістайліста
15:36
/ 1
В Ужгороді на Фединця - Баконія збільшили кількість платних паркомісць
09:54
/ 2
"Титановий" Стас з РТЦК та СП: "Гидко бачити чоловіків, які ховаються, замість захистити свою країну"
18:34
/ 6
У середу в Берегові поховають ексзаступницю мера і ексдепутатку міськради, військовослужбовицю ЗСУ Ольгу Бізілю, яка загинула в ДТП
15:43
/ 1
У Поляні попрощалися з полеглим Героєм Дмитром Куцкіром
21:48
/ 1
В Ужгороді попрощалися з полеглим захисником Олексієм Хотіним
21:25
/ 3
Нересницька громада на Закарпатті блокує евакуацію людей із прифронтових територій – "Схід SOS"
10:36
/ 2
В Ужгороді відбудуться громадські слухання щодо перейменування ряду вулиць і площі
15:01
/ 1
У понеділок в Ужгороді попрощаються з полеглим захисником Олексієм Хотіним
10:52
/ 1
У лікарні в Дніпрі від важких поранень, отриманих на початку березня, помер Юрій Пітра з Білок
» Всі новини