Художниця народилася 1946 року в селі Білки на Іршавщині, в часі завершальної битви Другої світової війни на Далекому Сході, в якій загинув її батько.Чи не тому батьківську ласку старшого чоловіка пізнала від свого дядька Івана Фірцака-Кротона.За те й щиро любила його, тягнулася, мов до життєдайного джерела. І той, у свою чергу, дуже цінував потяг дівчинки до прекрасного, вміння помічати в житті гарне.Сам же був таким – пропагував красу людського тіла і високість взаємин між людьми.
Тому, мабуть, не випадковим був життєвий вибір Ірини на користь Ужгородського училища декоративно-прикладного мистецтва, куди успішно вступила в 1962 році. По закінченні закладу успішно працювала в Ужгороді – в рекламному комбінаті і художником-оформлювачем в колишньому кінотеатрі «Комсомолець». На фініші навчання виконувала дипломну роботу у Сумах, на місцевому підприємстві – багатьох вразив чудовий кавовий сервіз. Далі вдосконалювала творчі практичні навички на порцеляновому заводі у місті Борислав, що на Львівщині.
Давно вже нема Кротона, багатьох із родини, і проживає нині Ірина Фірцак з улюбленим сином вже у сусідній Угорщині. Та не забуваються основоположні настанови закарпатських вчителів, там спілкується з колишньою однокурсницею по училищу Ержибет Іллар (кераміком), підтримує її своєю дружбою у головному місті Угорщини і лікар Людмила Коваленко. А в Україні чекають її друзі – Емма Левадська, Катерина Семан та багато інших, які прийшли сьогодні на виставку привітати Ірину.
Насправді так мало треба для повного щастя – щоб весь світ відкрився в кожному і з кожного, як та квітка.Усвідомленню цього сприяє чиста творча натура душі Ірини Фірцак.
Вячеслав Попович, для Закарпаття онлайн. Фото автора