Павло Ковач: «…у мистецтві для мене головне простір, насичений духовністю, а не формою»

Павло Ковач – ужгородський митець-філософ, талановитий педагог і наставник молоді. Один із небагатьох, хто нині має свою власну думку, має сміливість іти своїм шляхом у мистецтві. Учень і послідовник філософії Павла Бедзіра залишається вірним його поглядам. Сьогодні йому виповнилось 53 роки з цієї нагоди наше інтерв’ю з митцем.

Павло Ковач: «…у мистецтві для мене головне простір, насичений духовністю, а не формою»

– Був далекий-близький 1976 рік коли ми з тобою вступали до Ужгородського училища прикладного мистецтва. Тоді вперше я побачив твої картини. Пам’ятаю одну із них – це була копія роботи голландського художника Ганса Гальса. Я був вражений майстерністю. Уже тоді ти малював, як випускники училища. Яким було твоє навчання?

– Зважаючи на юний вік, – це були незабутні роки пізнання світу, пізнання себе у цьому світі. Уяви собі: хлопчина із села потрапляє в обласний центр, де кипить культурно-мистецьке життя. В училищі ми мали нагоду спілкуватися з представниками чи не всього тодішнього Радянського Союзу, котрі там навчалися. Мені це було дуже цікаво й допомагало зорієнтуватись у світі. Навчання в училищі для мене було сповнене суцільними відкриттями й одкровеннями. На першому курсі я був шокований і розчарований тим, куди я потрапив, адже наївно уявляв собі, що мене будуть вчити на художника, а орієнтувався я тоді на класичне образотворче мистецтво, – натомість потрібно було малювати циліндри, куби та піраміди. На другому курсі я відкрив для себе мистецтво закарпатських художників Федора Манайла,  Адальберта Ерделі, Андрія Коцки та багатьох інших. І знову був шокований, бо все це не збігалося  з моїми уявленнями про мистецтво. Згодом я зрозумів, що, крім Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаеля та інших класиків, є багато митців, які малюють інакше, не схожі на них. Я пізнав Поля Сезана, Вінсента Ван Гога, Поля Гогена,  зблизився з однокурсниками-однодумцями Володимиром Яковцем, Мар’яном Олексяком, котрих хвилювали ті самі питання життя і творчості. Училище було для мене дуже рідним і близьким за своєю атмосферою. Я з задоволенням і радістю там вчився. І коли закінчував, щиро жалкував, що все скінчилося. Мені навіть сни снилися, що я продовжую навчання в училищі. Навчання було для мене наче казка. Жалкую, що училище перенесли на нове місце. Там було настільки намолене й освячене місце… Можливо тому там легко працювалося.

– Хто з викладачів справив на тебе найбільший вплив як на митця?

– Звичайно, кожен із учителів вніс свою лепту у моє виховання. Кожен тією чи іншою мірою ділився своїми знаннями, досвідом. Особливо гарні і теплі спогади залишилися про Шандора Петкі, Івана Маснюка, які викладали у нас спецдисципліни. Маснюк – вчитель від Бога. Він умів дуже гарно і доступно роз’яснити матеріал, показати все на практиці. Але він не зреалізував на сто відсотків свій творчий потенціал. Шкодую, що Маснюк вже не працює. А ще був Йосип Пал –  прекрасний скульптор, чудова людина. Він міг просто і зрозуміло пояснювати складні речі. Вражав нас своєю майстерністю рисувальника і Василь Петрецький. Це постать, яка заряджала нас, студентів, позитивною енергією, надихала на роботу. Це були ті викладачі, на котрих тоді трималося училище. Вони дали мені віру у свої сили, знання, розуміння життя.

– Коли з’явився у Твоєму житті Павло Бедзір – твій учитель?

– Гадаю, що ця зустріч була не випадковою, а доленосною. Ще навчаючись у школі, я товаришував з Віктором Бедзіром, який був племінником Павла Бедзіра. Його батько був художником. Знайомство з мистецтвом розпочалося у мене зі знайомства з сім’єю Бедзіра. У них удома чи не вперше я побачив ікони, намальовані батьком Віті. Я пам’ятаю їх донині, вони мене дуже вразили. У них я бачив фотоальбоми з репродукціями картин Рафаеля, Тиціана, Веласкеса та багатьох інших митців зі світовим іменем. Потім Вітя подарував мені фарби, етюдник, а сам же невдовзі помер, недоживши і до 16 років… А Павло Бедзір у моєму життя з’явився ще в роки мого навчання в училищі. І тоді у мене все склалося. Знайомство з ним теж було своєрідним культурним шоком. Я зрозумів, що мої знання – це мавпування, і що я можу вчитись майстерності до безконечності, так і не досягнувши вершин і нічого путнього самостійно не створивши, не сказавши своє слово у мистецтві. Павло Бедзір дав мені зрозуміти де я, хто я, і що повинен робити. Він спрямував мене на шлях, котрим я йду вже понад 30 років. Бедзір говорив, що головне пізнати себе – і через себе ти пізнаєш увесь Всесвіт. Він ознайомив мене з філософією йоги. Казав, що важливо відчути і зрозуміти реальність своєї присутності у цьому світі. Я зрозумів: якщо хочеш бути митцем, то кожен твій рух повинен бути усвідомленим. У творі художника завжди повинна бути якась ідея, думка, зрозуміла, принаймні, йому, а краще якщо й іншим, навіть якщо небагатьом. Мене вже давно цікавлять і хвилюють такі суто філософські поняття як «простір», «форма», «час», «матерія», «Вічність» тощо. На певному етапі своєї творчості я усвідомив, що простір – це безмежне ніщо, а форма – це щось. І простір ми сприймаємо через форму. Предмети, які нас оточують, обмежують простір, що немає ні початку, ні кінця. Митець займається тим, що різними засобами чи предметами заповнює цей простір. Нині я намагаюся відтворити, заповнити цей простір, як і 25 років тому. Тобто, по суті, попри зміни, що можна бачити візуально у моїй творчості, я майже не змінився. Я вже давно працюю над формулою: «Простір є тіло часу, а час є розум простору». Тут є над чим замислитись, є де розгулятись думкам. Нині у своїй творчості я відходжу від візуального бачення і відтворення його у матеріалі, покладаючись більше на свою інтуїцію. Інтуїція – головне. Розум може помилятись, а відчуття  не підводять.

– Що для Тебе є мистецтво?

– Мистецтво – це щось як релігія, як своєрідна медитація. У якийсь період свого життя я зрозумів, що мистецтво для мене це більше, ніж конкретна професія. Навіть якби мені забороняли малювати, я би все одно малював, бо це для мене одна з форм пізнання світу, самопізнання та самовираження. Нині у мистецтві для мене головне простір, насичений духовністю, а не формою. Над цим я думаю, над цим працюю, цю ідею намагаюсь донести до глядача.

– Опиши коротко, як проходило Твоє становлення як митця?

– 80-ті роки минулого століття пройшли для мене під знаком слов’янської міфології, казок.  Я багато читав наукової літератури, зокрема й такі праці як «Морфологія казки» Проппа, «Золота гілка» Фрайзера та інші. Тоді проходило усвідомлення себе як частини слов’янського етносу, як носія слов’янської пракультури. У цей період я створи сотні робіт, в основному графічних, тому що ця техніка найбільш відповідала вирішенню поставлених завдань. На початку 90-х пройшли певні зміни, мій образний світ, котрий базувався на міфології, похитнувся. Я зрозумів, що цей світ відокремлений, дуже особистісний і мало кому зрозумілий. Я познайомився з відомими українськими митцями Олександром Животковим, Петром Бевзою, Ганною Сидоренко, добре знаними у всьому світі. Серед них і закарпатець  Тиберій Сіль ваші. Вони мали на мене великий вплив. У 90-х роках розпочалися мої зустрічі зі світовим мистецтвом у реальності. Я брав участь у міжнародних культурно-мистецьких акціях, виставках, бієнале. Але відзначу: сутність моєї творчості не змінилася, принципи залишились ті ж.

– Хто ще, крім Бедзіра, був прикладом у житті і мистецтві?

– Це Адальберт Ерделі. Він був сильною, дуже цілісною і духовною особистістю. Митець своїм життям показав, що, живучи в складний історичний період, можна залишатися гуманістом, християнином. Він був наче монах, все своє життя присвятив мистецтву.

– Яким було українське-радянське мистецтво і яким воно є нині в Україні і Закарпатті?

– Я зараз не бачу ніякої різниці між українським і китайським мистецтвом. Після соцреалізму, який був і в Україні, і в Китаї, більшість художників мавпують європейських митців, пережовуючи і переварюючи те, що вже давно було створено до них. Технології, корпорації, корупція панують нині і у мистецтві. Сьогодні художники як особистість нікого не цікавлять. Пінчук Арт-Центр та інші подібні інституції, які володіють величезними коштами, вбивають справжнє мистецтво, митця як особистість. Глянь, як змінився світ, а з ним і мистецтво за останні десятиріччя внаслідок науково-технічного прогресу. Але усі ці зміни поверхневі, не суттєві, все це тільки мішура, накип. Простір залишився незмінним і його заповнення за людиною. Усе, що говорили кілька тисячоліть до нас Христос, Будда чи Лао-дзи залишається актуальним донині. Особистість, людина – мірило всього сущого на землі.

– Що є для тебе свобода творчості в контексті нинішнього дня і минулої епохи?

– Свобода творчості й відповідальність – це для мене нероздільно пов’язані поняття. Митець відповідальний за те, що він створює і повинен робити це свідомо.

– Ти багато спілкуєшся з творчою молоддю, береш участь у культурно-мистецьких акціях разом з ними, запалюєш їх своїми новими, цікавими ідеями. У якому напрямку рухається, еволюціонує мистецтво нині?

– У правильному напрямку рухається. Останнє десятиліття творча молодь помітно активізувалася. З’явилося молоде покоління, виховане на інших цінностях. Тут, в Ужгороді, маємо кілька творчих молодіжних об’єднань, які плідно працюють, презентуючи різноманітні проекти. Назву «Ротонду», що є творцем таких проектів, як «Березневі коти» та «Екле», що вийшли вже за межі Закарпаття й об’єднують митців з України та закордону. Це проекти, участь у яких беруть самодостатні художники, музиканти, поети, для творення певного культурно-мистецького продукту. Вік Коврей, Антон Варга, Наталія Тарнай та інші добре відомі вже не тільки в Ужгороді. Мені шкода, що мої колеги зі Спілки відірвані від сучасного мистецького життя краю, не працюють із молоддю. Більше того, іноді здається, що Спілка є у певній конфронтації до молодих митців. Національна спілка художників України не виконує своїх функцій як національної. Часто, крім пусто-порожніх розмов про закарпатську школу мистецтва, вона майже нічого не робить. Хоча це стосується не всіх спілчан. Зокрема Олена Кондратюк є автором багатьох цікавих мистецьких проектів, які були вже зреалізовані і мали сильний резонанс.

Біографічна довідка: Народився Павло Ковач 9 червня 1959 року у селі Свобода Берегівського району Закарпатської області. У 1980 році закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва. Виставкову діяльність розпочав із 1984 року. З 1989 по 2002 рік працював учителем малювання в Ужгородській прогімназії. Учасник Міжнародного бієнале  «Імпреза–89» (Івано-Франківськ), молодіжного міжнародного пленеру «Кострино–89», молодіжної творчої групи «Седнів–91», бієнале «Львів–91. Відродження». Брав участь у виставці сучасного мистецтва Арт–92 у Падуї Італія. Виставлявся у відомих престижних галереях України і за кордоном. З 1993 року член Національної спілки художників України.
 

 

Володимир Мишанич для Закарпаття онлайн

12 червня 2012р.

Теги: Ковач, мистецтво, художник

Коментарі

НОВИНИ: Культура

16:09
У п'ятницю в Ужгороді благодійно покажуть "Маріупольську драму"
20:59
/ 1
100-річчя українського письменника Юрія Мейгеша в Ужгороді відзначили літературною зустріччю
16:23
Єдність у розмаїтті: Закарпатський народний хор запрошує на нову концертну програму
22:54
/ 1
В Ужгороді відкрилася виставка живопису Антона Ковача "Подорожі"
17:48
Сьогодні розпочався прийом творів на VІI Всеукраїнський конкурс малої прози імені Івана Чендея
18:32
Закарпатська філармонія запрошує на концерт The Bells of Christmas
14:21
У Закарпатській філармонії відбувся Великий Різдвяний концерт
13:28
/ 3
В ужгородському скансені відкрили виставку двох одеських художниць різних поколінь
19:31
/ 2
Ще 57 закарпатських об’єктів культурної спадщини з Закарпаття занесли до Держреєстру нерухомих пам’яток України
15:53
/ 2
Цикл різдвяно-новорічних свят Закарпатський народний хор завершить виступом на благодійному різдвяному концерті
16:28
В Ужгороді відбулася культурно-мистецька акція "Коляди у старому селі"
17:37
До Ужгорода на традиційні "Коляди у старому селі" з'їдуться колядницькі гурти й бетлегеми з усього Закарпаття
17:29
В антології "Наша Перша світова" представлено і Закарпаття
23:08
Перший український роман про Закарпаття
22:42
/ 1
В Ужгороді відбулася благодійна колядницька хода
14:31
/ 2
Василь Вовчок у Києві презентував свою виставку живопису "Пленерні етюди"
11:29
/ 3
Закарпатський народний хор повернувся із гастрольного туру Європою
01:08
/ 1
В ужгородському скансені на "Різдвяному вернісажі" представили свою творчість майстри народного мистецтва Закарпаття
00:31
У галереї "Ужгород" відкрилася традиційна "Різдвяна виставка" закарпатських художників
00:33
У четвер-п'ятницю в Ужгороді відкриються відразу 4 мистецькі виставки
17:24
В Ужгороді анонсували прем'єру нової вистави обласного театру в Хусті "MAVKA лісова"
11:21
Закарпатець Андрій Любка став переможцем премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського
00:41
В Ужгороді письменник Олександр Гаврош презентував книгу "Фортель і Мімі"
23:08
До Дня української хустки ужгородський скансен репрезентував виставку хусток з власної колекції
05:47
В ужгородському скансені відкрилася виставка-конкурс малюнків вихованців мистецьких шкіл Закарпаття "До нас іде Миколай"
» Всі новини