Апеляція до виборців — єдина альтернатива для варіанта змов, інтриганства та військових переворотів

І чим більше ритуальних закликань виголошується на кшталт «Україна у нас одна», тим очевиднішим стає факт, що глибокий цивілізаційний розкол, який проходить через державу є об’єктивною реальністю і з нею треба рахуватися.

Напевно, дуже символічно, хоча й сумно, що святкування цьогорічного дня Європи в Україні перенесли із столиці на крайній Захід — в Закарпатський Рахів. Бо уявити собі спільних пісень та гулянь на Майдані чи Європейській площі, які б об’єднали помаранчевих і біло-блакитних на європейських цінностях дуже важко. А наскрізь демагогічна риторика комуністів, соціалістів та регоіналів з посиланням на європейські традиції, рішення ПАРЕ і верховенства права до болі нагадує радянську тріскотню, коли при повному ігноруванні прав людини телевізор розпинався про найдемократичнішу у світі Конституцію, найефективнішу економіку та неперевершену духовність.

До речі про європейський досвід. Ніби спеціально для України ним цього тижня поділилася Румунія. Країна, яка ментально дуже близька до пострадянського простору, бо у свій час пережила і націоналістичну диктатуру Антонеску і комуністичну Чаушеску і бурхливу революцію рубежу 80-90-х років ХХ століття, але зуміла потрапити в число щасливчиків, що буквально заскочили на підніжку останнього вагону потягу під назвою «Євросоюз». Тим не менше, обтяжена спадковість соціалізму в повній мірі відображається на здоров’ї нового члена спільноти. Це глибока корупція, різке розшарування населення за доходами, утвердження олігархії, які в свою чергу розроджуються перманентними політичними кризами. Остання отримала відповідь народу під час недільного референдуму, який мав підтвердити або не підтвердити імпічмент президенту Т. Басеску. І вердикт активних громадян Румунії однозначний — 75 відсотків за Президента, 25 — проти.

Передісторія нинішнього голосування тягнеться вже багато місяців. Значна частина румунської олігархічної верхівки пройшла до парламенту під гаслами, часто можливо і популістськими, але уособлюваними Т. Басеску. Однак уже досягнувши влади вона не мала жодного бажання ділитися доходами з виборцями, тобто виконувати передвиборчі обіцянки. А повністю позбавитися відповідальності заважав президент, якого й вирішено було позбутися. Так в румунському парламенті оформилася олігархічна змова, яка знайшла спосіб залучити на свій бік конституційну більшість і оголосити імпічмент президенту. І все б було тихо-мирно, якби це не відбувалося в європейській країні, де вирішальне слово має таки сказати народ. І він його сказав. А якщо хтось думає, що брехливими обіцянками можна один раз добути мандати, а потім з ними ніколи не розлучатися і забути про зобов’язання, то йому слід перебратися десь в Африку, або принаймні Росію чи Середню Азію. В справжній Європі такі номери не проходять.

Чи означає це, що криза в Румунії минула. Звичайно ні. Тим більше що в найближчі 18 місяців країну знову чекають суцільні виборчі кампанії, спочатку в Європарламент, а згодом у національний. Проте головною ознакою вирішення подібних криз в цивілізованих суспільствах є звернення до виборців як визначального джерела влади в суспільстві. Це єдина альтернатива для варіанту змов, інтриганства та військових переворотів.

Наразі українська роздвоєна свідомість поки-що цього до кінця не розуміє. Якщо права частина нашого суспільного мозку закликає вперед до виборів і хай народ вирішить нашу долю, то ліва його частина все ще хапається за апаратне крючкотворство. Бо сподівається, що кількох суддів Конституційного суду та з десяток районних купити набагато дешевше ніж мільйони виборців. А іншого способу здобуття і використання влади подібна публіка не знає. Тому «совок» який замість дати в пику пропонує «бакси» вже вважає себе великим риночником, демократом та європейцем. І це реалії наших шизофренічних перемовин. Коли одна сторона говорить про історичні цінності, відповідальність державних діячів, зв’язок поколінь, а інша кліпає очима і гарячково намагається порахувати скільки це все коштує. Якраз до теми анекдот: «Приходить до нового українця Мефістофель і пропонує тому продати душу за мільйон баксів. Наш хлопець погоджується, оборудка до обопільного задоволення завершується. А новий українець думає: «І де ж тут підвох?».

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати