Українсько-угорська безкомпромісність

Однак у середині грудня в доти ясних двосторонніх відносинах з’явилася перша хмаринка: на засіданні Змішаної угорсько-української міжурядової комісії з питань забезпечення прав національних меншин не було підписано протокол. За всю 18-річну історію існування комісії таке трапилося вперше.

Змішану угорсько-українську міжурядову комісію з питань забезпечення прав національних меншин було створено ще 1993 р. На підставі її протоколів уряди двох країн приймають рішення, котрі стосуються інтересів, відповідно, української та угорської меншин. Робота побудована таким чином, що комісії беруть за основу протокол попереднього засідання і, залежно від вирішених у ньому питань, рухаються далі. Зазвичай кожен нас­тупний протокол збігається за змістом із попереднім більш ніж наполовину.

За регламентом, комісія збирається щороку, однак останні три роки вона не засідала взагалі. Як сказав із цього приводу один із представників угорської сторони, часи видалися важкі, кризові, тому Україні й Угорщині було не до міжурядових зустрічей.

І ось 19—20 грудня минулого року, після трирічної перерви, комісія (з українського боку її співголовою був перший заступник міністра культури і туризму Юрій Богуцький, а з угорського — заступник держсекретаря у справах національних відносин Жужанна Рейпаші) зібралася в Будапешті знову. Аби закінчитися нічим.
Каменем спотикання стали два пункти, на яких наполягала угорська сторона. Перший — про створення на Закарпатті Прити­сянського адміністративного району з компактним проживанням угорців. Другий — забезпечення Україною умов для проходження до Верховної Ради представника угорської меншини. Зупинимося на обох пунктах докладніше.

Притисянський район — давня мрія угорських організацій Закарпаття. Вони прагнуть змінити адміністративні межі кількох районів Закарпаття і на їх базі утворити один (із тими ж функціями, що й будь-який інший адміністративно-територіальний район України), що охоплював би 110—120 тисяч закарпатських угорців (нагадаємо, всього на Закарпатті мешкає близько 150 тисяч угорців, або 12,1% від загальної кількості населення).

Бажання угорців зберегти свою самобутність і компактність шляхом створення «власного» району зрозуміле. Як і зрозуміле прохолодне ставлення до цієї ідеї України. По-перше, створити окремий район непросто суто з технічної точки зору. За Земельним кодексом України, це компетенція Верховної Ради, до якої має надійти подання Закар­патської обласної ради. Перед тим сільські та селищні ради повинні ініціювати й провести референдуми, результати яких затверджують районні ради. Однак це лише технічний бік питання. Головне — що Закарпаття багатонаціональний край, тому створення територіально-адміністративної одиниці лише для угорців було б невиправданим в очах інших національних меншин (які так само можуть претендувати на «власні» райони), а перекроювати межі області за національною ознакою — взагалі неприпустимо. Нарешті, не можна не брати до уваги й того нюансу, що такі утворення можуть сприяти виникненню сепаратизму. По приклади далеко ходити не треба. На Закарпатті є один адміністративний район, який з повним на те правом можна назвати «національним», — це Берегівський із 76,3% угорського населення. Скандальну історію з прийняттям Берегівською районною радою рішення про виконання гімну Угорщини, яка розбурхала всю область, і не тільки, читачі DT.UA, напевно, добре пам’я­тають (див. номери тижневика за 24.06. та 16.09.2011 р.).

Що ж до другого питання — проходження угорського представника до Верховної Ради, — то угорська сторона, як аргумент, посилалася на власне виборче законодавство, зміни до якого прий­нято минулого року. Згідно з новим законом про вибори, виз­нані на державному рівні національності (а таких усього 14, у тому числі українська й русинсь­ка) можуть обирати до парламенту своїх представників. Правда, така можливість надається тільки теоретично. Наступ­ні парламентські вибори в Угор­щині відбудуться у 2014 р. за змішаною системою. Крім обов’яз­кового мажоритарного бюлетеня, виборець отримає на вибір ще один із двох: загальнодержавний партійний або національний — для своєї нацменшини. Щоб зареєструватися кандидатом у депутати, представник нацменшини має зібрати півтори тисячі підписів, а щоб пройти в парламент, — набрати не менше 13 тисяч голосів. За таких умов реальну можливість обрати своїх депутатів мають тільки дві меншини — ромська та німецька. Про це DT.UA в телефонній розмові повідомила голова Товариства української культури Угорщини Ярослава Хортяні. Українська громада в Угорщині налічує всього п’ять тисяч чоловік, тому її кандидат не може стати депутатом навіть теоретично. Що­прав­да, лідер «національного округу», котрий не добрав необхідної кількості голосів для проходження в парламент, може стати представником своєї нацменшини у вищому законодавчому органі без права голосу.

Наводячи, як аргумент, власне виборче законодавство, угорська сторона наполягала, щоб Україна також забезпечила умови для проходження до Верховної Ради представника угорської меншини, до того ж уже на цьогорічних виборах. Українське виборче законодавство, як відомо, не передбачає такого поняття, як округ для окремих національностей, і впровадити його до найближчих парламентських виборів абсолютно нереально. Втім, як свідчить досвід попередніх років, для угорської меншини це зовсім не обов’язково. Щоразу, коли в Україні відбувалися мажоритарні вибори (в 1994, 1998 та 2002 рр.), в окрузі, який охоплює угорськомовні Берегівський та Виноградівський райони Закарпаття, завжди перемагав угорський кандидат. При цьому пункт про врахування компакт­ності проживання нацменшин при створенні округів містився лише в законодавстві про вибори 1998 року. Цього разу угорці побоюються, що все вийде інакше. І, напевно, мають для цього певні підстави. Шість закарпатських мажоритарних округів уже неофіційно поділені між Партією регіонів та «Єдиним Центром» — по три кожному (це публічно підтвердив губернатор області О.Ледида, хоча буквально днями В.Балога поділ Закарпаття на округи прокоментував так: «Я ні з ким ще ні про що не домовлявся»). Так званий «угорський» округ, куди входять Берегівський та Виноградівський райони, згідно з цим поділом, дістався представникові регіоналів — першому заступнику губернатора області Івану Бушку. Меж округів Центрвиборчком ще не встановлював, але угорці впевнені: їх буде підкориговано під провладного кандидата таким чином, що угорське населення опиниться в меншості. Ось чому наполягання угорської сторони на забезпеченні умов для проходження депутата від своєї меншини були особливо активними.

На міжурядовій комісії розглядалися й інші питання, зокрема про підтримку Угорщиною національно-культурних угорських товариств на Закарпатті. Яка більш ніж на 90 відсотків стосується тільки однієї угорської організації. Утім, це тема окремої розмови. Головні ж суперечки точилися навколо вже згаданих двох пунктів.
Як стало відомо DT.UA, першого дня засідання тривало аж до другої години ночі, при цьому українська сторона постійно відчувала на собі пресинг угорців. У якийсь момент представник України навіть попередив, що коли питання не обговорюватимуться зважено, українська делегація залишить залу засідань. До такого демаршу не дійшло, однак протокол у результаті так і не було підписано.
 — Українська делегація намагалася донести до угорської кілька принципових позицій, — розповів DT.UA заступник голови Закарпатської ОДА Іван Качур, що брав участь у міжурядовій комісії як заступник співголови. — По-перше, розмежувати питання, які дублюються іншими українсько-угорськими комісіями (є ще комісія з транскордонного співробітництва та економіки). По-друге, не виносити на обговорення питань, які не входять до компетенції комісії (зокрема про створення Притисянського району). По-третє, зняти питання, які суперечать українському законодавству (зокрема щодо проходження до Верховної Ради представника угорської меншини). Крім того, ми пояснили, що Закарпаття — багатонаціональний край, тому ставлення влади буде однаковим до всіх представлених у ньому меншин, без жодних преференцій. На жаль, цих позицій не поділяють наші угорсь­кі колеги, компромісу досягнуто не було…
 
— Питання про створення Притисянського району ініціювало наприкінці 1990-х років «То­вариство угорської культури За­карпаття» (ТУКЗ) і неодноразово обговорювало його з українсь­кою стороною, — розповів DT.UA голова ТУКЗ Міклош Ковач, що також брав участь у роботі Змі­шаної міжурядової комісії. — 2004 року цей пункт потрапив до угоди про співпрацю між ТУКЗ і кан­дидатом у президенти Украї­ни Віктором Ющен­ком. Ми зо­бо­в’язалися підтримати В.Ющен­ка під час президентської кампанії, а він у разі перемоги — підтримати питання закарпатських угорців, першим із яких було створення Притисянсь­кого району. ТУКЗ свої зобов’я­зання виконав, а що стосується В.Ющен­ка — то це ук­раїнський політик, а отже, дотримується слова лише в разі крайньої необхідності… Пункт про Прити­сянський район неодноразово фігурував у протоколах попередніх засідань міжурядової комісії, українська сторона обіцяла всебічно вивчити це питання. Чому тепер вона так категорично вис­тупила проти, — незрозуміло.

Що ж стосується мажоритарного округу, який охоплює Бере­гівський та Виноградівський райони, то Партія регіонів із «Єди­ним центром» однозначно прий­няли рішення, що угорець там не пройде. Раніше межі округу встановлювалися так, що угорці в ньому становили 52—53%. Тепер зроб­лять так, аби їх була десь третина. Це політичне рішення, прий­няте на вищому рівні, і наполягання української сторони на невключенні зазначеного пункту в протокол — ще одне цього підтвердження…

Результат роботи міжурядової комісії можна вважати прямим віддзеркаленням політики угорського прем’єра Віктора Ор­бана (2010 року його консервативна партія здобула переконливу перемогу на парламентських виборах). Він значно посилив роботу на зовнішньому напрямі й оголосив пріоритетом відстоюван­ня інтересів закордонних угор­­ців. Політика Угорщини вже викликала низку різких заяв із боку її країн-сусідів, у яких мешкає угорсь­ка меншина, насамперед Словаччини та Румунії. Ук­раїна активність своєї сусідки завжди сприймала, висловлюючись дип­ломатичною мовою, — м’яко, акажучи по суті — ніяк. Вона проігнорувала визнання Угорщи­ною на офіційному рівні русинської національності, заплющила очі на угорський закон про подвійне громадянство, дія якого поширюється на закарпатських угорців (див. DT.UA від 18.02.2011 р.: «Мовчанка — знак згоди?»), не звертає уваги на прийняття закарпатськими угорцями присяги на вірність Угорщині (DT.UA від 13.05.2011 р.: «Прися­гаю на вір­ність Угорщині»). Най­слабша ланка, як відомо, рветься першою, тому Києву слід бути готовим до подальшої активізації Будапешта на цьому напрямі.

Незабаром має відбутися офіційний візит українського прем’єра Миколи Азарова до Угорщини (який було заплановано на наступний тиждень — 26—27 січня, однак згодом перенесено). Очевидно, питання, не вирішені на міжурядовій комісії, буде порушено й цього разу.

Теги: угорський, Угорщина, Притисянський район,

14 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати