Найстаріший письменник України живе в закарпатському Хусті

У долі Олександра Сливки відбита доля усього українського письменства Закарпаття. Він зазнав від життя чимало несправедливості, але вкінці воно постаралося так, що він став майже ровесником століття.

Народився у селянській родині в селі Золотарево на Закарпатті ще за часів Австро-Угорщини. Закінчив Хустську гімназію за Чехословацької республіки. Учителював у селах і містечках Закарпаття. Писати почав ще в гімназії, вигравши літературний конкурс у крайовому журналі „Наш рідний край”. Але найбільшим захопленням Олександра Сливки став театр. Був ініціатором створення театральних гуртків в гімназії та в усіх школах, де доводилося працювати.

Оскільки хотів поповнювати репертуар місцевим матеріалом, то й сам почав писати п’єси. Його драми мали успіх. Вони виходять окремим книжками, а „Бородате непорозуміння” навіть ставить Мукачівський театр та транслює Кошицьке радіо.

Здавалося б, молодого письменника чекає успішна літературна кар’єра. Та ба, як це часто буває з українською літературою -- на заваді стала політика.

У 1939 році гортистська Угорщина окуповує Карпатську Україну, яку Олександр Сливка сприймав з великою прихильністю. Він дає слово нічого не писати, висловлюючи таким чином протест мадярам. Та його розшуковують відомі письменники і видавці з Ужгорода -- Федір Потушняк та Іван Гарайда і переконують, що не друкуючись і не розвиваючи свою літературу, ми сприяємо мадяризації. Олександр Сливка знову почав писати. Під час війни виходять його оповідання і п’єси.

Нещасливо склалася доля його роману „Широке”. Василь Гренджа-Донський схвалив її до друку, але під час воєнного лихоліття рукопис загубився. Возз’єднання з Україною Олександр Сливка сприйняв з великим ентузіазмом. По гарячих слідах написав драму „Добровольці”, яку вважав одну з кращих у своїй творчості. Рукопис приніс до Ужгорода – у видавництво „Карпати”. Там на неї навіть не глянули: наказали спершу надрукувати на машинці. Згадавши, як до війни за ним ходили видавці, забираючи навіть чернетки, він вдома п’єсу знищив, вдруге зарікшись нічого не писати. Для радянського режиму став табуйованою постаттю. Не допоміг ні авторитет Івана Чендея, для якого Олександр Сливка був колись наставником, ні інших літературних авторитетів. За радянське півстоліття вийшло тільки одне оповідання хустянина, та й то в часи хрущовської відлиги.

Зате він сповна знайшов себе на сцені, ставши провідним комедійним актором Хустського народного театру. А поза тим викладав історію в середній школі.

Лише зі здобуттям української незалежності про Олександра Сливку знову згадали, як і про десятки інших викреслених імен. У 1995 році його приймають у Національну Спілку письменників України. Вийшли друком його п’єси, оповідання, спогади і навіть загублений колись роман „Широке”. Іван Губань написав документальну повість про нього. Та мало радості в очах найстарішого письменника Україні.

Будучи днями в Хусті, вирішив заглянути до нього на невеличку вулицю Лаборця. Його хатина, либонь, тут найменша. Хвіртка зачинена, тож стукаю у шибку. Ні звуку.

Питаю в сусідів, чи тут живе Олександр Сливка. „Ви сильніше стукайте”, -- радять мені.

Грюкаю наполегливіше. За вікном відхилилася фіранка, і я бачу втомлені очі 97-річного письменника. „Чекайте”, -- каже він і зникає.

Невдовзі відчиняється друге вікно.

„Доброго дня!” – вітаюся. – „Ви мене пізнаєте?”.

Пан Олександр хвильку думає, а далі пригадує нашу зустріч десятирічної давності. Тоді ми записали велике інтерв’ю, і я залишився у нього ночувати. „Не можу пустити вас до хати, бо мене замикають”, -- розводить він руками . – Бояться, що хтось чужий може зайти”.

— Чим займаєтеся? – розпитую його.

-- Кілька годин ходжу по хаті. Далі лежу і згадую. Читати вже не можу, бо очі не бачать. Та й чую погано.

Я зробив фото на пам’ять і потис його суху руку, обіцяючи зайти наступного разу.

По дорозі додому згадував його слова десятирічної давності: „Якби мені довелося ще раз прожити своє життя, то хотів би його повторити тільки до 1939 року. А далі – не варто”.

Письменник – це доля. У найстарішого письменника України вона тісно пов’язана з української історією. Бо усвідомив себе українцем у часи чужих режимів і заплатив за свої національні почуття сповна.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати