Євген Станкович: «Закарпаття – невід’ємне у моєму житті…»

На Закарпаття, де живуть мати та сестра Євгена Федоровича, він приїжджає не так вже й часто. Тому поспілкуватися з відомим композитором сучасності вдалося тільки з допомогою Інтернету. Очевидно, тому й відповіді на питання виявилися доволі лаконічними.

«Ніколи не відчував чогось містичного у виборі професії»

- Євгене Федоровичу, любов до музики відчували з дитинства? Якщо так, то в чому це проявлялося?

- Якщо б я не мав так званої «тяги» чи «нахилу» до музики, то, очевидно, не займався б цим ніколи. У той же час, я ніколи не відчував чогось містичного у виборі своєї професії. Зрозуміло, що був певний збіг обставин, сприятливих для мене. Це, пригадую, й відкриття Дитячої музичної школи в Сваляві, й те, що батьки завжди дуже схвально ставилися до мого вибору. Але пригадати якихось чітких проявів того, що коли-небудь буду серйозно займатися музикою, не можу. Музика мені просто подобалася. І вже згодом я сам прийшов до неї.

- У вашій родині були музиканти?

- Я не пригадую та й батьки ніколи не розповідали, аби в нашому роді були професійні музиканти. Та, очевидно, своїми здібностями мав би передусім завдячувати своїм батькам. Бо вони мали певні таланти у музиці, хоча проявляли їх тільки на аматорському рівні.

- Ким мріяли стати в дитинстві? Можливо, вам довелося обирати між кількома професіями? Якщо так, то між якими?

- Мені важко зараз сказати, ким я хотів стати в дитинстві. Самі розумієте, час частково стирає з пам’яті події давнини. Якби мене не затягла музика, то, можливо, я б став учителем, як і мої батьки, оскільки вони обоє були педагогами. Та, на щастя, в моєму житті не було якогось вибору, бо те, що хочу пов’язати своє життя з музикою, я зрозумів надто рано.

- А де навчалися?

- Ще під час навчання у школі паралельно опановував ази музики у Свалявській дитячій музичній школі. Закінчив клас баяну. Згодом, після отримання атестату, вступив до Ужгородського державного музичного училища імені Д. Задора. Але там покинув баян і перейшов до віолончелі, бо вже тоді бачив себе композитором. Продовжив навчання у Львівській консерваторії, але вже на першому курсі мене забрали до армії. Коли ж за три роки мобілізувався, то вже закінчував Київську консерваторію ім. П. Чайковського.

«Одразу після весілля мене забрали до армії»

- Як сталося, що доля закинула вас аж до столиці?

- Зі своєю майбутньою дружиною я познайомився, коли їй ледь минуло п'ятнадцять. Тоді вона навчалася в Мукачівському музичному училищі на першому курсі. Залицявся до неї два роки. Коли Тамарі виповнилося сімнадцять – ми розписалися. Але фактично одразу після весілля мене забрали до армії. За той час, поки я служив, дружина із батьками переїхали на Київщину. Тож, коли я повернувся з армії, переїхав до столиці за дружиною. Там водночас і навчався, і працював, бо треба було годувати родину. Тим більше, згодом у нас народилася дочка, затим – син. До речі, сьогодні вони обоє – музиканти: донька – музикознавець, а син - скрипаль. Після завершення навчання я перейшов працювати на студію ім. О. Довженка. (До речі, за життя написав музику до понад сотні фільмів). Тамара у той час також працювала в одній зі столичних музичних шкіл. Але згодом, коли почав добре заробляти, умовив дружину покинути роботу. Адже їй було важко одній займатися й дітьми, і господарством, а ще й працювати.

- За всі роки не було спокуси повернутися додому, в рідне Закарпаття?

- Специфіка моєї професії така, що реалізувати себе можу лише в містах, де є симфонічні оркестри, оперні театри і так далі. Інакше мої композиторські намагання стали б примарними і не здійсненими. Маючи давні чудові музичні традиції, Закарпаття поки що, на превеликий жаль, не має або майже не має професійних музичних колективів, бодай навіть не великих.

- Коли написали перший музичний твір?

- Дивлячись, що саме що вважати першим музичним твором. Перші дитячі спроби створити музику в мене були десь у восьми-дев’ятирічному віці. А от, так звані, opus(u) почав писати приблизно в 1966 році. Хоча, все ж таки, у дитинстві та під час шкільного життя я писав доволі багато музичних творів. Але всі вони були тільки такими собі пробами.

- У якому віці отримали першу нагороду за свою роботу?

- Знову ж таки, дивлячись, що саме вважати першою нагородою: гонорар чи щось більше. Звання та різні премії, як композитор, почав отримувати у зрілому віці. Це був, якщо не помиляюся, 1973 рік, тож мені на той час минув 31-й. А вже за кілька років, у 1976-му, була виконана третя симфонія «Я стверджуюсь» на вірші Тичини. Саме тоді я й став наймолодшим лауреатом державної Шевченківської премії.

«Все у свій час буде поставлено на своє місце»

- Яким чином до вас приходить музика?

- Музика до мене не приходить. Я її сам кожний раз намагаюсь «привести», «притягнути» до себе. Це і є завдання людини, яка називається композитором. Принаймні, так можна було б сказати про цей процес напівжартома. Один дуже швидко бігає, другий – грає в футбол, третій – у шахи, хтось кращий у математиці, фізиці, літературі і так далі. Так я розглядаю і музичну професію: вміння будувати зі звуків якусь конструкцію і вдихати в неї життя, тобто дух. Одним словом, наслідувати Творця нашого. В основному, композитор сам бігає за музикою.

- Буває, що можете прохопитися серед ночі, піднятися і писати ноти?

- Вночі, на мій погляд, треба спати. Хтось може і схоплюється, але, думаю, що досить рідко. Разом з тим, у багатьох композиторів (і не тільки композиторів) під час сну приходять якісь музичні ідеї, бачення і так далі, які потім можуть мати конкретне втілення. А в цілому, на цій темі досить часто спекулюють. Очевидно, для того, аби надати тій чи іншій відомій людині якоїсь унікальності.

- Кого із відомих композиторів вважаєте своїм наставником?

- Особисто у мене в музиці було і є дуже багато наставників. Саме вони й формували та формують зараз мою музичну свідомість і світогляд. Немає сенсу робити перелік, бо це може зайняти на шпальті багато місця. Тим більше, що я люблю і вчуся у дуже багатьох композиторів різних епох і часів.

- Розкажіть, які із власних музичних творів вважаєте шедевром? І як вони писалися?

- Кожен композитор, художник, літератор, скульптор чи інший митець, як правило, намагається кожен свій твір зробити якнайкраще. Для визначення поняття шедевру дуже слушні слова із притчі, де Господь говорить: званих багато, обраних мало… Кожен має право сподіватись на краще. Будь-який, так званий, «шедевр» пишеться по-різному. Одні даються легко, інші – надзвичайно важко. Кожен із професійних композиторів повинен вкладати у свій твір все, на що він здатний.

- Вас називають центральною фігурою сучасної української музики. Як ви ставитеся до такого серйозного визнання?

- В музиці, як і в шахах, невідомо, коли і в який час кожна фігура може стати центральною, головною. Основне завдання композитора, як і будь-якої людини, що займається тим, чи іншим мистецтвом – постійна праця у своїй галузі, експерименти, вдосконалення тощо. А хто яке місце займає (принаймні для мене), має далеко не першочергове значення. Все у свій час буде поставлено на своє місце.

- Кажуть, що ваша музика випромінює особливу енергетику. З цим це пов’язуєте?

- Що ж, таким я народився…

«Сучасна композиторська школа України – одна з кращих у світі»

- Як оцінюєте сучасну українську музику? Як, на ваш погляд, вона розвивається?

- Сучасна українська музика, маю на увазі академічну сучасну музику, багатогранна. В ній майже повністю відображені всі головні музичні процеси світової музичної культури. Я думаю, що сучасна композиторська школа України, котра включає композиторів усіх нинішніх поколінь, одна з найкращих у світі. Спитаєте, чому? По-перше, вона відзначається високим професійним рівнем різних шкіл, які представлені в сучасній українській музиці, по-друге, різноманітністю різних напрямків, обізнаністю, що відбувається у музичному світі. Усе це вигідно вирізняє композиторську професійну музику від інших. Про сучасну музику України можна говорити багато і в різних аспектах... Розвивається дуже активно, в різних регіонах країни постійно з’являються (що дуже важливо) молоді і талановиті композитори, які активно працюють в різних жанрах.

- Кого з сучасних естрадних виконавців визнаєте?

- Є дуже багато обдарованих естрадних виконавців із прекрасними вокальними даними. Однак, характеризувати когось не стану лише з тієї причини, що, якщо робити це професійно, то воно займе багато часу і місця. Крім того, це питання має багато проблемних аспектів. Більше того, я не маю можливості систематично слідкувати за тим, що відбувається в естрадній культурі. Але мушу сказати, що маючи такий прекрасний людський потенціал, цей вид української поп-культури міг би бути й на більш високому рівні. Прикро, що робляться спроби взагалі понівечити й те, що в нас зараз є. Яким чином? Ну, наприклад, тим же законом про квоти та гастролі і так далі. Як і в інших видах мистецтва, все оцінюється талантом митця, його роботами. Я знав багатьох, які мали всі можливі нагороди і були в той же час посередніми митцями і навпаки. Деякі хворіють від цього, і на це. Це теж окрема тема для обговорення. Можна говорити, що завгодно і як завгодно, та щоразу все вирішує цінність і якість того чи іншого музичного твору. Розділити людей за талантом і значимістю їхньої праці може тільки час.

- У 2008-му вас удостоїли звання «Герой України». Як сприйняли цю звістку? Чи защеміло щось у вашому серці від цього?

- Моє серце щемить, в основному, від побутових і життєвих негараздів.

- Чи часто згадуєте Закарпаття?

- Частиною свого життя я продовжую жити на Закарпатті. Закарпаття – невід’ємне у моєму житті, воно завжди зі мною.

- Маєте на Свалявщині багато родичів?

- Мав багато близьких і далеких родичів по всьому Закарпаттю. Та час невблаганно зменшує їхню кількість. У Сваляві живе моя 93-річна мати, молодша сестра Люба із родиною. Хвала Богу, на Свалявщині (і не тільки на Свалявщині) маю родичів.

- Часто буваєте на Малій Батьківщині?

- Приїжджаю, на жаль, дуже рідко, про що постійно жалкую. Але, принаймні, двічі у році стараюся бувати на Закарпатті.

- Чи є у вашому житті ще щось, окрім музики? Якщо так, то що це за захоплення?

- Музика забирає весь час у моєму житті. І, практично, я не маю часу займатися чимось ще, навіть, як хобі. Всі мої захоплення давно залишились позаду. Уже багато років «мій життєвий графік» забитий повністю. Щось постійно наздоганяю, доробляю, постійно не встигаю щось... Якщо ж казати за те, чим я займався чи займаюся попри творення музики, то у свій час я доволі довгий період був редактором видавництва «Музична Україна», паралельно з цим викладав музику в школах, співпрацював із радіо, телебаченням. До всього, близько 30 років я очолюю кафедру композиції Національної музичної академії України ім. П. Чайковського.

- Де любите відпочивати?

- Я ніколи не відпочивав, не знаю, що це таке…

- Над чим зараз працюєте?

- Працюю над оперою «Страшна помста» за повістю М. Гоголя.

Теги: Станкович, композитор, музика

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати