Із щоденника Сергія Федаки. Косарі

Здавалося би, від кожного письменника мають лишитися якісь мемуари. Переважно так воно і є, але багато хто пише все-таки не від першої особи, а ховаючись за вигаданих персонажів, за котрими автора не дуже й то видно. Особливо якщо автор жанровик і пише не про власне середовище, а історичну, чи фантастичну, чи детективну прозу. Писати від себе наважуються половина, а то й менше того. Останній такий приклад – повість-есе Петра Ходанича “Косіння трави”.

Із щоденника Сергія Федаки. Косарі

Це белетризовані спогади про чотири десятиліття: 1951 – 1991 р. Точніше – про те, як автор плив рікою часу. Згадуються його же слова із однієї з попередніх книжок “Міст через Тису”: “Час тече поза нашим бажанням. Але яке щастя – черпнути хоч частку його тіні, що впала з Божого возу. Я намагався це зробити”.

Заголовок повісті дуже характерний, бо образ косіння дуже характерний для автора, він присутній у багатьох творах. Наприклад, в оповіданні “Отто, син Петера” – про чеха, що приїхав до закарпатського села, де колись жив його батько і заново пізнає всю нашу екзотику: “А я дивлюся на косарів, що під лісом кладуть у валки густі трави. Спітнілі і жилаві руки немов граються із косами, але я знаю, яких неймовірних зусиль вимагає гірська косовиця”.

У когось назва асоціюватиметься з пісенькою із “Бриллиантовой руки”: “Косят зайцы траву, трын-траву на поляне…” Але у більшості закарпатців – таки з тим, із чого почав автор: “Трави косять, коли визріли – вони ще буяють різнотрав’ям квітів, бджоли важчають від п’янких нектарів, над буйним різнотрав’ям пурхають грайливі метелики, стебла трави міцні, тішаться соками землі…

Скошена трава незбагненно пахне, у тих пахощах весна і літо, дощі й спека, свіжість снігів і радість сонця, у ній детонує сам час”. І далі – про дитинство у перечинському селі Раково, про усіх родичів, кожен з яких є цікавою особистістю, про шкільні пригоди, заняття в ужгородській студії юних художників З.Баконія, змагання юних кукурудзоводів і поїздку до столиці, училище декоративно-прикладного мистецтва, військову службу у Мукачеві і перший журналістський досвід, навчання у московському літінституті, повернення додому, викладання літератури, роботу в апараті місцевої спілки художників, знайомство із дружиною, про Василя Свиду, Андрій Коцку, десятки інших митців і письменників, про депутатство у міськраді.

Все це із великою іронією щодо себе любимого, із великою кількістю сонця і тих же джмелів. З тексту можна подумати, що автора завжди оточували виключно гарні люди. Читати не нудно, бо текст постійно підзаряджає позитивними емоціями. Відчутно, що автор бодай у дитинстві віршував, бо мова насичена усіма отими блискітками, до яких звикли у поезії. Повість склюється із майже півсотні новелок-есе, і кожна попри несподівану фабулу, на якій все тримається, сповнена ще й умінням надати тій фабулі максимально закрученого викладу, перетворивши шматочок життя на літературний сюжет.

Але у чому специфіка переважної більшості мемуарів? Надзвичайно детальні на початку, вони потім перестрибують через цілі роки і десятиліття. Як у кіно: тільки-но він і вона потяглися губами одне до одного, зразу показують небо і берізку, хмарки десь у високості, а найцікавіше лишається за кадром.

Чому так розчарували багатьох “Записки українського самашедшого” Л.Костенко? Бо авторка обмежилася там тільки 2004-2004 роками, всіх же боліла злоба дня, чекали продовження бенкету і доливання пива після відстою піни. Нібито Ліна Василівна і збирається доливати, продовживши свою книжку до цілої трилогії. Так і тут. Повість закінчується серпневими днями 1991-го.

Певним поясненням цього є її найостанніші слова (місце і час написання): Ужгород, Раково, 1995-2001, 2011 р. Тобто писалося давно, потім настоювалося, як коньяк, а напередодні видання трохи пошліфувалося. Пишуча братія знає, як неймовірно тяжко повертатися до колись залишених текстів, як доводиться себе умовляти, примушувати, збавлювати, обманювати.

Це набагато тяжче, ніж на одному диханні. Але часто і жити доводиться саме отак – не на одному диханні, а час від часу. І все ж – відзначене цього літа 60-річчя вимагає продовження спогадів останніми двома, в принципі найбільш насиченими у житті автора подіями. Шоу має тривати незважаючи ні на що. Як і косіння трави, котра росте як дурна, хочемо ми того, чи ні.

Сергій Федака, НЕДІЛЯ

24 грудня 2011р.

Теги: Ходанич, письменник, повість

Коментарі

Іван 2011-12-26 / 15:24:02
петро ходанич, хоч як би це кому поперек горла, один з найцікавіших письменників сучасного Закарпаття. А публікація в журналі "київ" відкрила духовно своєрідне наше середовище, здивувала європейськістю. Так тримати, Метре! по ваших творах знають наш край.

Faust 2011-12-26 / 12:37:14
О, Господи, закарпатці, чого ви так любите обсирати один одного? Невже не маєте чим зайнятись?

Іванна 2011-12-25 / 11:00:30
втомився, точно, перепахався Ходанич, на благо власне і Лідусине - то факт... Що конкретно ним було зроблене для утвердження крайової (не власної!) літератури на посаді керівн ика? НІЧОГО ! Косив бабло косар))

Словянин 2011-12-25 / 04:18:41
Розумна, часом конюнктурна, людина Сергій Федака подеколи піарить не гідних за духом руйнівних авторів, часом - конструктивних. Нині він пропіарив нормальну гідну людину - Ходанича, який вже мабуть втомився виконувати обовязки керівника обласної спілки письменників. Нехай останній набереться мужності і продовжує виконувати свої організаційно-творчі обовязки, аби його нішу не зайняв хтось з руйників-модерністів. Інакше - смерть закарпатській літературі. Інтелект Сергія Федаки може стати у пригоді задля - піднесення нормальної здорової літератури.

НОВИНИ: Культура

16:09
У п'ятницю в Ужгороді благодійно покажуть "Маріупольську драму"
20:59
/ 1
100-річчя українського письменника Юрія Мейгеша в Ужгороді відзначили літературною зустріччю
16:23
Єдність у розмаїтті: Закарпатський народний хор запрошує на нову концертну програму
22:54
/ 1
В Ужгороді відкрилася виставка живопису Антона Ковача "Подорожі"
17:48
Сьогодні розпочався прийом творів на VІI Всеукраїнський конкурс малої прози імені Івана Чендея
18:32
Закарпатська філармонія запрошує на концерт The Bells of Christmas
14:21
У Закарпатській філармонії відбувся Великий Різдвяний концерт
13:28
/ 3
В ужгородському скансені відкрили виставку двох одеських художниць різних поколінь
19:31
/ 2
Ще 57 закарпатських об’єктів культурної спадщини з Закарпаття занесли до Держреєстру нерухомих пам’яток України
15:53
/ 2
Цикл різдвяно-новорічних свят Закарпатський народний хор завершить виступом на благодійному різдвяному концерті
16:28
В Ужгороді відбулася культурно-мистецька акція "Коляди у старому селі"
17:37
До Ужгорода на традиційні "Коляди у старому селі" з'їдуться колядницькі гурти й бетлегеми з усього Закарпаття
17:29
В антології "Наша Перша світова" представлено і Закарпаття
23:08
Перший український роман про Закарпаття
22:42
/ 1
В Ужгороді відбулася благодійна колядницька хода
14:31
/ 2
Василь Вовчок у Києві презентував свою виставку живопису "Пленерні етюди"
11:29
/ 3
Закарпатський народний хор повернувся із гастрольного туру Європою
01:08
/ 1
В ужгородському скансені на "Різдвяному вернісажі" представили свою творчість майстри народного мистецтва Закарпаття
00:31
У галереї "Ужгород" відкрилася традиційна "Різдвяна виставка" закарпатських художників
00:33
У четвер-п'ятницю в Ужгороді відкриються відразу 4 мистецькі виставки
17:24
В Ужгороді анонсували прем'єру нової вистави обласного театру в Хусті "MAVKA лісова"
11:21
Закарпатець Андрій Любка став переможцем премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського
00:41
В Ужгороді письменник Олександр Гаврош презентував книгу "Фортель і Мімі"
23:08
До Дня української хустки ужгородський скансен репрезентував виставку хусток з власної колекції
05:47
В ужгородському скансені відкрилася виставка-конкурс малюнків вихованців мистецьких шкіл Закарпаття "До нас іде Миколай"
» Всі новини