Червонохресному руху на Закарпатті виповнилося 130 років

Осередки Товариства переймалися оснащенням лікарень, закупівлею медикаментів, навчанням медичного персоналу, організацією добровільних допоміжних медичних загонів, доправленням хворих до місця лікування. За необхідності вони організовували збір крові, а також проповідували культуру охорони здоров'я.

Попередниками  Закарпатського Товариства Червоного Хреста можна вважати жіночі спільноти, які почали діяти кількома роками раніше. Саме з такого об'єднання жінок утворилося наймасовіше тоді  Червонохресне Товариство на Закарпатті – у місті Берегово. 14 серпня 1881 р. його членкині обрали комітет жупи (області), початковим завданням якого постановили популяризацію ідей Червоного Хреста серед населення та залучення нових членів.

Внаслідок активної агітаційної роботи червонохресні  осередки поступово виникали по всій Австро-Угорщині, у тому числі й в інших населених пунктах Закарпаття – Ужгороді, Мукачеві, Сваляві, Воловці.  Це були жупні, районні та міські філії Товариства.

Прикметно, що вступні річні внески на той час становили 20 крон. Пожертвувати такою сумою могли лише заможні люди.  Власне, значна кількість зібраних внесків і дарунків у часі становлення організації надходила саме від жупних (обласних) урядовців, а також багатих мешканців Закарпаття.

Товариство дбало, аби справами Червоного Хреста керували  високоморальні, політично зрілі, поважані у суспільстві особи, здатні співпрацювати з місцевою владою.  Так, головою Товариства з центром у Будапешті був граф Дюла Каролі, а низову організацію у Сваляві очолювали граф Ервін Шерборн та дружина Кароля Бізат. Нотарем призначили Дердя Бозана, скарбником – Калмана Югаса, лікарем – Емеріха Титтеха. До складу комітету входило 12 осіб, до складу низового товариства – 36. Майно становило 140 форинтів.

Воловецькою філією Товариства Червоного Хреста також керував Ервін Шенборн, нотарем був обраний Петер Рац, скарбником – Б.Лайош. До складу комітету обрали 5 осіб, у низовому товаристві перебувало 52 члени. Майно становило 56 форинтів.
У 1881 р. з Товариством Червоного Хреста злилося Кіральгазське (Королівське) жіноче товариство.

До складу комітету низової організації увійшло11 осіб, членів було 68. Майно становило 180 форинтів.

Між головою центрального (державного)  Товариства Червоного Хреста та жупними представниками велося постійне листування. До прикладу, у листі від 6 квітня 1881 р., адресованому наджупану Березької жупи, граф Дюла Каролі ознайомлює жупне представництво з цілями та основними принципами організації, переконує у необхідності розповсюдження червонохресних ідей на території жупи. Каролі вказує на те, що медична служба на фронті не в змозі надавати допомогу всім потребуючим, отже, Червоний Хрест повинен зробити все можливе для врятування життя людей. Окрім того, Товариство повинне організувати збір пожертвувань для вищеназваних цілей.

Наприкінці 1881 р. муніципалітет Бережської жупи створив організаційний комітет Червоного Хреста із очільників місцевого управління. Членами організаційної комісії стали: наджупан Іштван Горват, Бейла Гуняді, Янош Форган та інші чиновники. У березні 1882 р. членам товариства роздали 60 статутів та 40 листівок для ознайомлення з цілями організації.

На загальних зборах Товариства  розподілялися кошти, пожертвувані на його діяльність. Так, третина йшла на потреби жупного комітету, третина – для центру, ще третина – залишалася на місцях. Наприклад, з грошового фонду Берегівської філії була надана допомога у розмірі 12 форинтів та 39 крайц. вдові Ференца Семан, яка виховувала п'ятеро дітей. Також були виділені гроші для потерпілих від поводі у сумі 14 форинтів 70 крайц.

У серпні 1889 р. під час приїзду до Мукачева та Берегова головного герцога Австро-Угорщини Кароля Лайоша, йому були представлені всі філії Товариства Червоного Хреста. Герцог особисто перевірив їхню діяльність, стан лікарень та благодійних товариств на місцях.
Наприкінці XIX ст. угорське  міністерство внутрішніх справ видало закон на захист емблеми Товариства Червоного Хреста .

Під час Першої світової війни члени Товариства насамперед опікувалися лікуванням поранених солдатів у тилу, за потреби переобладнуючи громадські споруди у лікарні (в одній з таких лікарень за 4 воєнні роки вилікували понад 3800 поранених). Наджупан Берегового мобілізував усіх,  хто мав можливість жертвувати для порятунку вояків та допомоги їхнім нужденним родичам. Загальні збори товариства у Берегово також вирішили, що необхідно допомагати сім'ям, які голодують через неврожаї, для чого було створено окрему допоміжну комісію. Першим відгукнувся директор залізниці Боржавської долини Міклош Банфі, який передав на рахунок товариства 200 корон та ще 100 корон на допомогу бідним родинам міста.

Місцеві філії Товариства відправляли на фронт подарунки, переважно до релігійних свят, організовували і підтримували зв'язок між солдатами та їхніми родичами у тилу. В Ужгороді на спеціально створеній кухні харчувалися діти та вдови військовослужбовців.
Чехословацький період

Після Першої світової війни Закарпаття (Підкарпатська Русь) увійшло до складу Чехословаччини.  Першочерговим завданням, яке необхідно було вирішувати службі охорони здоров'я у повоєнні роки, стало подолання епідемій інфекційних захворювань (черевного і висипного тифу, дизентерії, скарлатини, віспи), які серйозно загрожували поширенням по всій Європі.

Критичність ситуації на Підкарпатській Русі першими помітили представники іноземних місій Червоного Хреста – англійка Мерієль Пєджеть та американець Гувер, які вже восени 1919 р. організували постачання теплого одягу та розгортання  кухонь на теренах Закарпаття. На вимогу громадськості Чехословаччини для боротьби з інфекціями та наслідками війни  6 лютого 1919 р. президент Республіки підписав розпорядження про утворення Чехословацького Червоного Хреста. Очолити організацію запропонували дружині президента Алісі Масариковій, яка вже давно вивчала досвід роботи Червоного Хреста в інших державах – Австралії, Швейцарії, Америці, Франції. Державне санітарне управління Чехословаччини з вдячністю прийняло добровільну допомогу Червоного Хреста на території Підкарпатської Русі, де епідеміологічний стан був найбільш небезпечним.

Перші відділення Червоного Хреста Чехословаччини було утворено в Ужгороді та Мукачеві у вигляді організованих кухонь, пунктів розподілу одежі й пожертвувань, а також медичних пунктів. Згодом сформувався координаційний центр Червоного Хреста, який, як спеціалізована дивізія, облаштувався у Мукачеві. Ним керував доктор Богуслав Альберт, який сконцентрував там всю соціальну і медичну допомогу постраждалому населенню Закарпаття.

Для якомога швидшої локалізації епідемій, які часто спалахували у багатьох місцях одночасно, до роботи активно долучилися організації Червоного Хреста Америки, Франції та інших держав. Для зручності пересування медиків американці передали  санітарний поїзд, обладнаний необхідним устаткуванням та інструментарієм, забезпечений перев'язувальним матеріалом й запасом медикаментів. Санітарний поїзд безперервно курсував між центрами, ураженими епідеміями. Коли потяг прибував, з цілого округу на станцію звозили хворих, яким при огляді надавали потрібну допомогу. Більш-менш стабілізувавши ситуацію, поїзд вирушав далі.

Зазвичай біля санітарного поїзда недужих селян збиралося надзвичайно багато, проте нікому в допомозі не відмовляли. Медичні працівники видавали ліки, робили щеплення проти інфекційних захворювань, організовували перевезення важких хворих до лікарень. У той час усім лікарням від Червоного Хреста було передано постільної білизни, перев'язувального матеріалу і ліків на суму 250 тис. крон. Допомогу санітарними матеріалами отримували і дільничні лікарі. Пізніше для кращої доступності медичної допомоги було створено санітарну автоколону.

Наприкінці 1920 р. чехословацький Червоний Хрест  відіслав у Підкарпатську Русь інфекційну лікарню на 60 ліжок,  яку розгорнув у Хусті.  Після активного року співпраці з державною санітарною службою та поліпшенням епідеміологічного стану, лікарню передали місцевій владі. Медичний заклад проіснував до 1934 р.

У 1924 р. в Сваляві було організовано санітарну дезінфекційну станцію, до складу якої входили також жіноча консультація і диспансер загального характеру. За необхідності станція могла перетворюватись у модерну лікарню, а в інший час виконувала функції служби соціальної охорони здоров'я.

Все можливе для збереження життя людей

Подолавши епідемії інфекційних недуг, Міністерство охорони здоров'я розпочало на Підкарпатській Русі роботу з ліквідації найбільш поширених соціальних захворювань. Для цього формувалися амбулаторії (порадни) у складі лікаря, медичної сестри і соціального працівника у найбільш віддалених населених пунктах. У Сваляві, Хусті, Воловому, Терновім було створено диспансери загального характеру. 18 амбулаторій, які утримувалися "Масариковою Лігою боротьби з туберкульозом", працювали над подоланням цієї хвороби.  Разом з тим, лабораторії долучалися до виявлення і лікування венеричних недуг – сифілісу, трахоми.
З метою подолання високої дитячої смертності Червоний Хрест організував близько 15 амбулаторій для надання медичної допомоги вагітним жінкам і матерям з дітьми – "Порадна нашим дєтям". Тут майбутні матері могли одержати елементарні знання про грудне вигодовування і дитячу гігієну, профілактику дитячих хвороб, ліки, а іноді й матеріальну допомогу. Жінок з дітьми за необхідності влаштовували на ніч в інтернат-притулок. А "Товариство захисту матерів і дітей" організувало дитячі ясла.

Оскільки ліжковий фонд лікарень центральних міст Підкарпатської Русі, які перейшли у спадок від попереднього режиму, не відповідав величезному напливу хворих, їх належало розширювати. Відтак, впродовж 20-30-х років на Закарпатті з'являється низка лікувальних новобудов. До прикладу, нове приміщення за останніми вимогами акушерської науки отримала акушерська школа – Інститут для навчання і виховання акушерок. До його складу входили інтернат для учениць, лекційні аудиторії, дві операційні, лабораторії та три стаціонарні відділення на 75 ліжок: для породіль, гінекологічних і септичних хворих. У розпорядженні лікарів були рентгенапарат та діатермія. У жовтні 1930 р. відкрилися перші 10-місячні курси для акушерок. Цього ж року в Ужгороді було зведено нову міську страхову поліклініку (нині міська дитяча лікарня).

За рішенням Міністерства охорони здоров'я та на кошти Міністерства фінансів, крайового уряду й добровільні пожертви громадян в Ужгороді в 1933 р. звели Будинок Народного Здоров'я (нині міська дитяча поліклініка). До його складу входили епідеміологічний підрозділ, бактеріологічна лабораторія, три амбулаторії для боротьби з туберкульозом, венеричними і дитячими хворобами та загін з числа добровольців для боротьби з інфекціями.

Медичні і соціальні працівники, патронажні сестри систематично проводили санітарно-виховну роботу серед населення – читали лекції, демонстрували фільми. Одним з дієвих методів пропаганди гігієнічних знань була виставка плакатів з гігієни, виконаних місцевими художниками.
Не були обділені турботою Червоного Хреста і діти-каліки. Вони забезпечувалися протезами і ортопедичними пристосуваннями, скеровувалися на навчання в інститут Єдлички до Праги або Славнице у Словаччині. Представники Червоного Хреста разом з чехословацьким Попечительством Молоді передавали дітей-сиріт і безпритульних у державний дитячий притулок в Мукачеві. Для таких діток діяли Сирітський Дім у Сваляві та Сімейна Колонія у с. Неліпино.
З часом санітарно-освітня програма Червоного Хреста для дорослого населення Підкарпатської Русі перетворилася на народний сан-просвітний рух. Організовувалися курси добровільних сестер Червоного Хреста на випадок мобілізації і війни, загони першої невідкладної допомоги рятувальної служби в час стихійного лиха.

Лікарі-ентузіасти (Зінгер, Одарченко, Літов, Гітюр, Шимановський, Ульман, Габріель та ін.), освітяни, патріоти краю здійснювали величезну просвітницьку роботу для попередження інфекційних хвороб, організовували санітарно-гігієнічні секції при народних домах "Просвіти", друкували свої наукові повідомлення в збірниках і журналах "Санітарія", "Терапія", "Врачебный Союз", "Народне здоровля", виступали на сторінках газет. Через пресу лікарі, які вболівали за здоров'я людей, поширювали серед населення Закарпаття гігієнічні знання і рекомендації, як зберегти своє здоров'я і життя, пропагували основи правильного харчування і здорового способу життя.

Після того, як у 1938-1939 р. територія Закарпатської області знову відійшла до Угорщини, влада розпустила існуючі осередки і створила відділення Угорського Червоного Хреста, які діяли до 1944 р.

                                                                                                                                 Підготувала Лариса Дедишина
У статті використано матеріали з особистого архіву провізора Н.П.Ковалик та з книги Н.Вакури "Нариси з історії медицини Закарпаття".

Теги: Червоний хрест, лікарі, благочинність

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати