— Чому саме Мамай і саме на цій виставці? — запитую у Сергія.
— Недаремно, — лукаво посміхається він. — Ти ж знаєш, що в більшості українських хат висіла картина "Козак-характерник Мамай". І це неспроста. Образ козака — захисника рідної духовності, культури, виразника наших звичаїв — був українським оберегом. Він оберігав усе живе. Тварин також. Тому цю гармонію сучасного українського життя через образи-портрети людей і тварин я хотів і передати, щоб показати неповторність кожної української миті, чарівної відмінності її від інших країв на земній мапі.
Дійсно, Сергію Глущуку великою мірою вдалося досягти своєї мети. Це вже видно за його автопортретом "Я і роки". Сам Сергій на полотні застиг на закарпатському тлі з контурами наших замків, а внизу вівчарка (роки) звісила на мить рожевого язика. Але це тільки мить, яку зупинив митець. Глядач відчуває, що собака зараз стрімко побіжить у керунку, визначеному діалектикою буття, а Глущук з'явиться деінде. Приміром, на фоні хмарочосів чи Стіни плачу в Єрусалимі зі своєю традиційною усмішкою: "Чому розплакались, панове євреї?"
Дивної довершеності набуває дівчина на звичайному літньому шляху завдяки присутності мирної сільської собачки поряд ("Вуличка в Кам'яниці"). Колоритні, водночас загально земні, але разом із тим з якоюсь саме українською нашою рисою, зображені домашні птахи і тварини — "Коні пасуться", "Когут і когутка", "Коза і козенята". А ошкірений злісний сухоребрий песик ("Не підходь!") — це водночас і нещасна тварина, і, якщо дивитися в людській проекції, початкуючий депутат міської ради, який ніяк не знайде підходу до непідкупного мера, щоб виканючити на дурняка земельну ділянку, щоб потім її дорого продати і стати нормальною вгодованою собакою.
Є цікаві портрети військових, до яких вправний Глущук "припасував" епатажних і дотичних до серйозних мундирів сановитих звірюк і птахів — ошкіреного сильного вовка (Президента Кучму?), тигра, схожого на Азарова, беркута, який хоче нюхнути кокаїну, як незабутня Юлія ("Характерник Ігор", "Усурійський тигр", "Осавул").
У всі картини варто довго вдивлятися. Силою реалізму передано те, на що не здатен раціоналістичний авангард
— В останній течії малярства, — зазначає Сергій, — нема головного — любові до рідного народу. А якраз із останньої створюються гармонійні, деколи повчальні, навіть пророчі, доступні в сприйнятті реалістичні твори мистецтва. Думаю, що для створення справжнього кожен художник найперше має пам'ятати дідівську науку: роби належно, уявляй кінцевий вигляд зробленого, твори натхненно.
"Не підходь!"
Василь Зубач, Karpatnews.in.ua