Вийшов друком переклад VI тому «Історії карпатських русинів» Михайла Лучкая

На славу Божу
від авторського колективу

Серед імен таких відомих українських учених-істориків, як М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, гідне місце посідає і представник Закарпатського краю Михайло Лучкай. Його справедливо вважають патріархом закарпатської історіографії, видатним мовознавцем, етнографом та фольклористом.

Усе своє порівняно недовге життя (прожив він лише 54 роки) М.Лучкай віддав служінню рідній землі та своєму народу. Його, як справжнього патріота, боліло, що русини Закарпаття живуть у нужді, не мають змоги здобувати освіту рідною мовою, а ця земля залишається для широкої спільноти terra incognita, як зазначав Я.Гординський, йому "дуже лежала на серці честь і повага власного народу". Тому М. Лучкай спрямовує всю свою діяльність на те, щоб довести, що закарпатська земля та історія її народу заслуговують на повагу та визнання. Так, його праця "Церковні бесіди" закликає співвітчизників до моральної досконалості та духовності. Будучи душпастирем від Бога, Михайло Лучкай пояснює у доступній формі, як керуватися Божими заповідями та жити в любові у повсякденному спілкуванні. Та автор праці добре розуміє, що висока духовність неможлива без високої освіченості. Керуючись цими прагненнями та добре володіючи латинською, старогрецькою, німецькою, угорською та французькою мовами, він присвячує цій благородній меті свою лінгвістичну працю "Граматика слов'яно-руська". Відомим є його намагання видати руський словник. Бажаючи зібрати все народне багатство, М. Лучкай в останні роки свого життя працював над збірником русинських народних пісень, що, на жаль, так і не побачив світ.

Його талант багатогранний. Та найбільшою мірою Михайло Лучкай прославився як історіограф завдяки своєму шеститомному дослідженню "Historia Carpato-Ruthenorum", яке він написав латинською мовою. Здійснивши величезну дослідницьку працю, маючи доступ до архівних документів, будучи натхненим патріотичними почуттями, він зумів створити справжній шедевр – пам'ятку історії карпатських русинів. Та як ця книга могла знайти свого адресата, простого русина-українця? Адже написана вона була латинською мовою. Думаємо, що це питання тривожило і М. Лучкая. Ось що зазначає у своїх листах після подорожі до Ужгорода та зустрічі з М. Лучкаєм у 1843 році видатний словацький письменник Б.Носак-Незабудов: "Лучкай – премила людина. Він – сама привітність та людяність. Завів мене до своєї бічної світлиці, де займається літературними справами. Саме тоді він латиною писав історію Мукачівського єпископства... Чи він видасть свою історію по-русинськи...". Для того, щоб це сталося, аби "Історія карпатських русинів" прийшла до свого читача в "українській одежині", знадобилось чимало часу.

"Історія..." Михайла Лучкая має свою історію, її переклад ішов до читача майже 167 років. Та про все по порядку. Працював він над цією працею вже у зрілому віці, але задум щодо її написання з'явився значно раніше. Зокрема, у передмові до своєї граматики М.Лучкай обіцяє, що напише окрему невеличку працю про історію русинів. Та з плином часу нагромаджувались нові й нові матеріали, а через 13 років копіткої праці з'явились шість томів твору, п'ятий том якого складає праця І.Пастелія "Історія Мукачівської єпархії".

Останні роки свого життя М.Лучкай жив своїм дослідженням, віддавався цій роботі повністю. Як дослідника його характеризує науковість, послідовність та об'єктивність. У 1843 році титанічна багаторічна праця над монографією була завершена. Однак цього ж таки року, 3 грудня, виснажений численними доносами та інсинуаціями заздрісників, він помер, так і не дочекавшись видання своєї фундаментальної роботи. Проте сучасники не розуміли історичної цінності праці: після смерті автора хотіли навіть продати рукопис "Історії..." у Пешт, щоб виплатити борги, які зробив за життя М.Лучкай. Та, на щастя, цього не сталось, і праця була передана тодішньому ужгородському єпископу. Тож рукопис її зберігався у єпископській бібліотеці в Ужгороді. У вирі бурхливих історичних подій окремі томи праці то зникали, то знову з'являлись. Із твору почерпнули дані для своїх наукових розвідок такі відомі дослідники, як А. Балудянський та І. Дулішкович. У 1918 році з'являються матеріали про М. Лучкая, опубліковані Я. Гординським. Згодом ім'я Лучкая на деякий час забувають.

Після Першої світової війни рушії Відродження звертають свої погляди на будителів-попередників, у тому числі й на Михайла Лучкая. Зокрема, Василь Гаджега – активний діяч товариства "Просвіта" – у 1929 році видає монографію, присвячену життю та творчості М. Лучкая. Серед іншого дослідник повідомляє, що у 1927 році на каплиці, де поховано М. Лучкая (знаходиться в Ужгороді по теперішній вулиці Цегольнянській), біля Храму Божого була встановлена меморіальна дошка із написом "Тут похоронений о. Михаил Лучкай – автор першої руської граматики и карпаторуській будитель". При цьому В. Гаджега зазначає, що основна праця М. Лучкая ще чекає на свого видавця.

Минали роки... Незважаючи на усвідомлення вченими великої історичної та наукової цінності цієї праці, яка написана на матеріалі достовірних фактів, королівських грамот, архівних документів Мукачівської єпархії, все ж таки вона тривалий час залишалась лише у рукописному латиномовному варіанті.

Та, напевно, мають рацію ті, які стверджують, що "рукописи не горять", бо волею долі книга повернулася до читача. Завдяки щасливому випадку рукопис праці опинився у доцента, філолога-класика Юрія Сака. Його здивуванню та радості не було меж – у нього в руках безцінне шеститомне творіння М. Лучкая, яке вже не сподівались відшукати. Це було у 1962 році. Згодом Ю. Сак посприяв поверненню праці у фонди рукописного відділу бібліотеки Ужгородського університету. Дещо пізніше, у 1963 році, під час роботи у Державному архіві Закарпатської області у місті Берегові доцент Тамара Чумак виявила чорновий варіант праці, написаний самим М. Лучкаєм, що і до сьогодні зберігається там. Чистовий же варіант, переписаний дуже акуратно, мабуть, монахами, імена яких невідомі, і в наші дні залишається у фондах бібліотеки Ужгородського університету. Саме в цей час, на початку 60-их років, у завідувача кафедри класичних мов, доцента Андрія Ігната з'являється геніальна ідея – включити у плани кафедри комплексну наукову тему "Дешифрування та переклад українською мовою "Історії..." М. Лучкая. Із творчим запалом і завзяттям за переклад взялися доценти-класики Андрій Ігнат, Михайло Орос, Йосип Баглай, Юрій Сак, Ольга Яцина, розподіливши роботу над томами. Можна лише здогадуватися, скільки здоров'я, сил та копіткої праці Ю. Сака пішло на переклад цього твору. Він успішно дешифрував і переклав рукопис першого та другого томів, уклав два покажчики до них – історичних осіб та назв і географічний. Численні публікації Ю. Сака, присвячені роботі над перекладом, пройняті великим патріотизмом.

Здавалося б, зроблено все, щоб широкий читач зміг ознайомитись із історією свого краю. Та виникла нова перешкода: постало питання, де друкувати переклад. Відомо, що М. Лучкай був греко-католицьким священиком. Звичайно, за часів Радянського Союзу марно було надіятись на підтримку. Філологи-класики тоді входили до складу кафедри загального та слов'янського мовознавства, яку очолював професор Павло Чучка. Завдяки його підтримці, тісній співпраці з відомою дослідницею спадщини М. Лучкая Оленою Рудловчак виникає ідея звернутись до колег зі Словаччини. Не можемо не згадати тут ще однієї людини, яка особливо прислужилася до виходу перекладу праці у Словаччині у Науковому збірнику Музею української культури у Свиднику (НЗМУКС). Це письменник і літературознавець Іван Мацинський. Недаремно у листі від 24 вересня 2000 р.до доцента Івана Сенька О. Рудловчак дещо згодом зазначала: "Історія..." завжди нагадує мені Івана Мацинського, заслугами якого зродилася вона і про якого часто забувається. Тоді він був у рабському положенні і робив надзвичайно відважні справи у видавничій сфері. Щоправда, мав підтримку в тодішнього директора МУК Івана Русинка. Удвох вони відважно зреалізували випуск "Історії...". Так, у 1983 році в 11-му збірнику МУК був опублікований паралельно латиномовний оригінал і український переклад І-го тому "Історії...", підготований Іваном Мацинським. А у 1988 році у цьому ж Науковому збірнику у Свиднику з'явилась білінгва ІІ-го тому.

Переклад ІІІ-го тому здійснив доцент Андрій Ігнат, патріот свого краю, дослідник історії освіти у Закарпатті, що підготував докторську дисертацію про розвиток освіти у краї. Та, на жаль, його погляди стосовно цієї проблеми не збігалися з думкою тодішнього керівництва. Переслідуваний постійними утисками тодішньої системи, він не дожив до часу виходу у Свиднику перекладу ІІІ-го тому, тобто до 1990 року. Після смерті Івана Мацинського його функції у Свиднику перейняв відомий науковець Мирослав Сополига. Саме він та колектив збірника є упорядниками всіх наступних томів праці, що згодом вийшли у Словаччині.

Науковці-класики з радістю і сумом отримували зі Свидника декілька перекладених томів... Із радістю, бо вийшов друкований переклад "Історії...", та з сумом, бо для широкого читача ця праця через незначний наклад залишалася недоступною.

Згодом дешифрування ІV-го тому здійснив доцент Ю. Сак, а його переклад – доценти Михайло Орос, Йосип Баглай та Юрій Сак.

Пригадуються 80–90-і роки. Я, автор цієї статті, тоді тільки починала свій трудовий шлях після закінчення Львівського університету і, звичайно, одночасно приєдналася до виконання наукової тематики. Мені та старшому викладачеві Оксані Барбіл випала честь працювати над перекладом VІ-го тому твору. Тоді кожного тижня, найчастіше по четвергах, працював науковий семінар, де збирались латиністи кафедри. На семінарі розглядались найскладніші уривки перекладу, траплялось, що над одним-двома реченнями засиджувались по кілька годин, – виникали наукові дискусії. Як влучно зазначає доцент Іван Сенько у своїй статті, присвяченій виходу першого тому перекладу, для того, щоб перекласти цю працю, "... не достатньо знати латинську мову, – треба бути й істориком, і географом, і етнографом, і бібліографом". У роботі семінару активну участь брали старший викладач Ольга Яцина, що певний час теж працювала над перекладом, та викладач Іван Пагіря, який допомагав редагувати український текст.

У 1991 році у Свиднику вийшла білінгва ІV-го тому, а у 1994 році – V-го тому праці. Дешифрування та переклад тексту V-го тому "Історії..." здійснив доцент Михайло Орос.

У 1996 році на факультеті романо-германської філології формується кафедра класичної та румунської філології, основу якої складають філологи-класики. Очолює її автор перекладу V-го тому Михайло Орос. Саме на той час Україна утверджується в своїй незалежності, та найважливіше – люди отримують свободу віри, реабілітується репресоване духовенство. Добре усвідомлюючи все це, Михайло Орос не зміг не скористатися нагодою і звернувся з проханням про підтримку до тодішнього ректора, професора Володимира Сливки. Розуміючи, що "Історія карпатських русинів" є одним із кращих здобутків не лише української, але і всієї історичної науки, цей видатний науковець без вагань дає згоду профінансувати видання українського перекладу двох перших томів знаменитої праці. Розпочалась коректорська робота. Для здійснення редакторської роботи залучають літературознавця Дмитра Федаку. Перший том українського видання побачив світ у 2000 році у видавництві "Закарпаття". Його обкладинку прикрасила світлина Ужгородського кафедрального греко-католицького собору. Весь науковий світ, читачі, патріоти краю переповнились радістю: нарешті, через 157 років, перший том твору дійшов до широкого читача. Зважаючи на труднощі бібліотек області, з ініціативи ректора половину тиражу (майже 500 примірників) передано безкоштовно для комплектування шкільних і сільських бібліотек. Інші примірники надійшли до обмінного фонду наукової бібліотеки вузу. А вже через місяць, у цьому ж 2000 році, світ побачив другий том українського перекладу "Історії...".

У зв'язку з цим пригадується гарячий червневий день... У приміщенні Науково-дослідного інституту карпатознавства відбувається презентація двох томів українського перекладу. Та, на жаль, немає серед присутніх людини, що найбільше прислужилась до цієї справи – Юрія Сака. Час презентації збігся з відзначенням сороковин Михайла Ороса, з ініціативи якого вийшли ці книги. У презентації взяв участь син Ю. Сака та дружина М. Ороса. Запам'ятався виступ дослідника спадщини М. Лучкая, автора численних праць про нього, професора Дмитра Данилюка, а також прикінцеве слово ректора, що пообіцяв фінансову підтримку наступних томів.

З 2000 року честь очолювати кафедру випала автору цієї статті. Звичайно, я добре усвідомлювала, що, незважаючи на труднощі перекладу, необхідно продовжити справу, розпочату колегами. У час, коли виходили друком перші томи, я працювала над кандидатською дисертацією, тому дуже складно було заглиблюватися у специфіку праці. Справа не зрушилася би з місця без кваліфікованої підтримки доцента Йосипа Баглая. Хочеться особливо відзначити велику допомогу та підтримку доцента Івана Сенька, що ввів мене в курс справи, та професора Дмитра Данилюка, подякувати за оперативність та високу кваліфікацію знавцю видавничої справи Дмитру Федаці. Саме доцент Іван Сенько та професор Дмитро Данилюк стали авторами географічного та історичного покажчиків, починаючи з ІІІ-го і аж до останнього, VІ-го, тому "Історії...".

Звичайно, і ІІІ том українського видання не вийшов би без копіткої редакторської праці Дмитра Федаки. Так сталося, що цей том побачив світ узимку 2002 року. Саме в цей час кафедра відзначала 25-річчя з дня смерті його перекладача Андрія Ігната. Тож вихід у світ третього тому "Історії карпатських русинів" не тільки ознаменував появу половини шеститомної праці М. Лучкая, але й увінчав довголітній труд А. Ігната – автора ідеї перекладу праці.

Неможливо уявити вихід наступних ІV та V томів без наполегливої роботи над звіркою українського та латинського текстів талановитого мовознавця, доцента Йосипа Баглая. Завдяки його копіткій праці, роботі вищезгаданих колег та при фінансовому сприянні ректора В. Сливки побачили світ один за одним ІV-й (2003 р.) та V-й (2004 р.) томи перекладу "Історії...". Із перекладачів твору на презентації був присутній лише доцент Й. Баглай. Висловивши подяку всім, хто сприяв виходу такого цінного скарбу, автор цієї статті, завідувач кафедри Емілія Швед, наголосила на тому, що робота над перекладом твору відкрила перед науковцями ще один цікавий аспект: відомо, що праця М. Лучкая написана новолатинською мовою, що значно відрізняється від класичної латинської мови. Твір також насичений специфічною еклезіастичною лексикою. Часом у тексті відсутні глави та порушена нумерація сторінок. Все це, звичайно, значно утруднювало роботу над перекладом. Та колеги-класики зуміли перетворити мінуси на плюси: виникла ідея нотувати таку лексику та на її базі видати словник новолатинської мови Закарпатського регіону. Ця ідея не нова, вона належить ще покійним М. Оросу та Ю. Саку, які, працюючи над перекладом, старанно нотували новолатинські слова. Подібні словники вже укладені у Києві на базі стародруків Києво-Могилянської академії. Нещодавно науковці Інституту неолатиністики при Львівській богословській академії уклали словник, що містить питомі для української ментальності епохи Гетьманщини ХІХ ст. відповідники латинських понять. На черзі – лексикографічна праця, що ілюструвала б специфіку новолатинської мови Закарпатського регіону. Такий словник дасть змогу опрацьовувати латиномовні матеріали епохи Середньовіччя, Відродження та Новітнього періоду. На сьогодні вже зібрано значний матеріал, в основу словника ляжуть також лексеми, зафіксовані Ю. Саком під час роботи над перекладом праць І. Базиловича та В. Довговича. Тому з 2005 року колектив кафедри поряд із завершенням роботи над перекладом VІ-го тому взявся розробляти нову комплексну наукову тематику "Робота над укладанням словника новолатинської мови" (на матеріалі праць М. Лучкая, І. Базиловича, В. Довговича).

Та повернімося до "Історії...". На початку 2004 року латиністи кафедри добре усвідомлювали свою відповідальність перед земляками, перед світлою пам'яттю колег – чекав свого перекладу останній, шостий, том "Історії...", що є найбільшим. Першу частину праці ще раніше переклала старший викладач кафедри, досвідчений науковець та фахівець, що досконало володіє не тільки класичною, а й новолатинською мовою, – Оксана Барбіл. Роботу над звіркою текстів латинською та українською мовами розпочав Йосип Баглай. Він мріяв дочекатися виходу перекладу всього твору. Будучи вже важко хворим, невтомно трудився над звіркою тексту, був для нас і науковим консультантом, і надійним колегою. Та, на жаль, у грудні 2005 року відійшов від нас у вічність. Тепер уся робота над перекладом другої частини VІ-го тому твору лягла на плечі старших викладачів Оксани Барбіл, Олександри Яцків та автора цієї статті. Робота була розподілена за уривками і тривала близько чотирьох років. Кожного тижня щоп'ятниці працював семінар, на якому розглядались так звані dubia (сумнівні місця). Починати було дуже складно, слід було враховувати не тільки специфіку новолатинської лексики, яка тут же фіксувалася, але й особливості історичних реалій, заглиблюватися в еклезіастичну термінологію.

Хочеться віддати належне автору "левової" частки перекладу VІ-го тому, справді великому науковцю, що не женеться за титулами, а кваліфіковано і скромно робить свою справу, – Оксані Барбіл. Переклади її уривків абсолютно бездоганні і в науковому, і в художньому плані. Чимало старань та праці віддала роботі над перекладом сумлінний і знаючий спеціаліст Олександра Яцків. Як відомо, жодна велика праця не залишається без результату: улітку 2010 року робота над перекладом VІ-го тому була завершена. Том нараховує всього 207 сторінок, із яких 128 сторінок (з 1 по 104 та з 161 по 184 – 62%) переклала Оксана Барбіл, 49 сторінок (з 105 по 130 та з 185 по 207 – 24%) переклала Емілія Швед та 30 сторінок (з 131 по 160 – 14%) переклала Олександра Яцків.

За роботу над укладанням покажчика історичних осіб та назв взявся Дмитро Данилюк, а географічний покажчик опрацював Іван Сенько. Колектив кафедри висловлює глибоку подяку за редагування та правку українського тексту VI-го тому твору доценту Ользі Пискач, яка доклала чимало зусиль для корекції твору.

У цьому томі XIX главу М. Лучкай подає угорською мовою, її переклад українською мовою здійснив доктор історичних наук Іван Мандрик. У тексті VІ-го тому також наводиться уривок німецькою мовою, автором перекладу якого є старший викладач Федір Куля, а уривки із V-го тому праці переклав із німецької професор Микола Зимомря..

Ректор Ужгородського національного університету, директор НДІ політичної регіоналістики, завідувач кафедри політології, академік Академії вищої освіти України, доктор історичних наук, професор Микола Миколайович Вегеш з 1999 року входив до редакційної колегії по виданню українською мовою шеститомної "Історії карпатських русинів" Михайла Лучкая. Очолюючи НДІ карпатознавства Ужгородського національного університету, редагував науковий збірник "Carpatica-Карпатика", на сторінках якого опублікував матеріали про М.Лучкая та його добу. Аналогічну роботу проводив, редагуючи "Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія", "Актуальні та малодосліджені проблеми історії України", рецензуючи праці про життя і діяльність М.Лучкая та яскравих представників його епохи. Вже з перших днів свого перебування на посаді ректора УжНУ професор Вегеш М.М. сприяє виходу великої кількості краєзнавчої літератури. Саме завдяки фінансовій підтримці професора Миколи Вегеша, який продовжує славні традиції започатковані своїм попередником Володимиром Сливкою, зміг побачити світ останній, VI том цього твору.

Протягом усього часу відчувалась постійна доброзичлива підтримка у роботі як із боку попереднього декана, доцента Степана Бобинця, так і теперішнього, професора Мирослави Фабіан.

Фабіан Мирослава Петрівна – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри англійської філології, декан факультету романо-германської філології УжНУ постійно проявляла чуйну підтримку перекладацькому колективу VI тому "Історії..." М.Лучкая.

Науковець Мирослав Сополига дав свою згоду на публікацію білінгви VІ-го тому. Велике спасибі йому та всьому колективу збірника за співпрацю. Зазначимо, що на цей раз переклад VІ-го тому окремим виданням вийшов раніше за білінгву. Чимало людей доклали своїх зусиль для того, щоб ця безцінна праця побачила світ. Набір латинського тексту здійснювали старші лаборанти Ірина Гойдаш, Людмила Кожара, Наталія Шепа, Тетяна Буката, Інна Борисова, Інна Мінькович.

Слід висловити велику подяку за співпрацю редактору Дмитру Федаці та видавництву "Закарпаття" за ошатно оформлене серійне видання. Колектив кафедри висловлює подяку за багаторічну співпрацю і допомогу тодішньому директору наукової бібліотеки Олені Іванівні Почекутовій та завідувачеві відділу рукописів та стародруків Єві Шандорівні Калочай. Авторський колектив щиро вдячний о. Даниїлу Бендасу з Ужгородської греко-католицької богословської академії ім. Блаженного Теодора Ромжі за його цінні зауваження до змісту роботи.

Коли виходив переклад І-го тому твору, доцент Михайло Орос подав ідею взяти до видання епіграф-посвяту: "До 2000-ліття Різдва Христового". До творчої роботи над перекладом нас надихала велика любов автора до рідної землі, до її трудівників, відданість справі релігії, нас надихало те, що робимо справді богоугодне діло.

Чимало зусиль для того, щоб "Історія карпатських русинів" побачила світ, доклала відомий науковець, дослідниця життєвого та творчого шляху М. Лучкая Олена Рудловчак. Багато з тих, які сприяли виходу твору, уже відійшли в інші виміри, та вони залишили нащадкам безцінний скарб, переодягнувши "Історію..." в "українську одежину". В цілому робота над цим великим науковим проектом тривала більше сорока років. Саме тепер, через 167 років, книга стала доступною широкому читачу, здійснилося те, про що так мріяв М. Лучкай.

Думається, що вдалим буде закінчити цю історію про "Історію..." словами з листа Олени Рудловчак від 24 вересня 2000 р.: "Дай Бог здоров'я всім тим, хто доклав рук до випуску такої цінності".

Емілія Швед,
доцент, завідувач кафедри класичної
та румунської філології УжНУ