В Україні — початок порозуміння?

Роль опозиції у цьому процесі наразі лишається неясною. Запитань поки більше, ніж відповідей, але щось таки почало відбуватися. З історії відомо, що й у багатьох війнах поворот наставав якось не надто вмотивовано. Щось подібне маємо і зараз.

Політичне протистояння сягнуло найвищого піку 30 квітня, коли у парламенті прозвучала ідея про одночасні перевибори 9 грудня Президента і Верховної Ради. Але вже у перші дні травня атмосфера починає розряджатися. Президент звільнив заступника голови Конституційного Суду Пшеничного і суддю-доповідача Станік за порушення присяги (на одну з вакансій вже призначено С.Гавриша, хоча він ще й не прийняв присяги). Цим було унеможливлено подальше провадження у справі конституційності указу про розпуск парламенту. С.Піскун заявив, що Генпрокуратура усіляко сприятиме тому, щоб вибори відбулися. Розпочала реальну роботу Центральна Виборча Комісія, передбачивши, що окружні комісії формуватимуться не тільки парламентськими, а й іншими партіями, які братимуть участь у перегонах. Мінфін виділив кошти для укладання списків виборців. Схоже, що процес таки пішов, хоча сама дата виборів 24 червня поки що лишається під питанням, і цілком виключати можливість перенесення голосування на ще пізніший строк не доводиться. Але справа таки зрушилася з мертвої точки. 1 травня відбувся якийсь підспудний перелом. Його механізм поки не дуже зрозумілий, багато чого виглядає загадково. І все ж можна виділити кілька найбільш загальних причин перелому.

Економічна. Протистояння між Президентом і парламентсько-урядовою коаліцією, безперечно, дуже негативно впливає на економіку, особливо на інвестиційний клімат. Свого часу М.Азаров прогнозував, що проблеми почнуться вже через два тижні після початку відкритого протистояння. Через чотири ж тижні вони стали занадто відчутними. До того ж, можливо, перспектива одночасних виборів 9 грудня категорично не влаштувала представників бізнесу. У випадку їх проведення вся повнота політичної й економічної влади сконцентрувалася б у руках однієї сили. Бізнес є противником такої монополізації. Йому значно вигідніше розділення влади на кілька гілок за умови балансу і взаємного контролю між ними. Занадто відчутне посилення однієї гілки влади за рахунок іншої не вигідне для бізнесу, воно руйнує усі правила гри, системи стримування і противаг. Тому легальний національний бізнес виступає стабілізатором демократичної системи, її гарантом. Якщо 2005 р. бізнес опирався широкій люстрації, бо та могла поруйнувати насилу налагоджені зв’язки між різними його ланками, то тепер він точно так опирається спробам викинути з політики помаранчеві сили і пов’язані з ними економічні структури.

Цікаво було спостерігати, як упродовж місяця змінювався характер висвітлення подій на телеканалах, контрольованих В.Пінчуком чи іншими олігархами, не пов’язаними з коаліцією: спочатку підтримка президентських указів, потім схиляння набік коаліції, тепер знову солідарність з президентською точкою зору.

Юридична. Другий указ про розпуск парламенту значно сильніше обґрунтований, ніж перший, містить посилання на ключову 90-ту статтю Конституції. Хоча і тут основна ідея та ж: розширення коаліції за рахунок колишніх опозиціонерів порушує конституційні права їхніх виборців, а Президент є гарантом Конституції. Останнє, до речі, означає, що він має право самостійно тлумачити Конституцію (інакше як він може визначати, чи потрібне його втручання як гаранта у тій чи іншій гострій ситуації?!)

Психологічна. Суспільство втомилося від протистояння. Мітингова стихія у Києві все більше дратує його мешканців. Коаліція настроїла киян проти себе. 2004 р. перелом відбувся за сімнадцять днів – від початку мітингів до пакетного голосування у парламенті 8 грудня. Тепер минув вже місяць, але такої чітко оформленої перемоги коаліція так і не досягла. Тому почав працювати фактор утоми і розгубленості.

Політична. У принципі, перевибори вигідні переважній більшості політичних сил. Коаліція продемонструвала свої бійцівські якості і тепер може цілком гідно відступити. Рейтинг Президента суттєво піднявся. БЮТ не здійснив якихось помітних прирощень своєї популярності. Тому традиційна внутрішня напруга всередині помаранчевого табору дещо спала.

Звичайно, незворотність перелому не можна перебільшувати. Хоча регіонали вже почали негласно готуватися до виборів, О.Мороз настроєний безкомпромісно. Теоретично будь-який суд міг би поновити на посаді звільнених суддів Конституційного Суду. Дієздатність Верховної Ради лишається під питанням, а виборча кампанія все ж потребуватиме додаткового законодавчого підкріплення. Тому вихід із кризи буде непростим і ще досить тривалим. Можливо, з новими несподіванками.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати