Ужгородець Денис Ребрик про угорський і закарпатський футбол

– Денисе, знаю, що ти родом із Закарпаття, але футбольну школу пройшов радше у Дебрецені. Як так вийшло?

– З дитинства ганяв м'яча і все навколо себе ним ламав, і тоді тато запитав мене, чи я не хочу піти вчитися грати у футбол. Я, звісно, з радістю вiдзреагував на таку пропозицію. І хоча мені було лише 12 років, ми поїхали в Дебрецен, де була дуже хороша футбольна школа. На цілий тиждень я лишився там на оглядинах, і, на щастя, все вийшло вдало. Мене взяли у DVSC. Першим моїм тренером був Бейла Хорват, потім – Андраш Герцег (він пізніше став головним тренером DVSC). У них я дуже багато навчився й до сьогоднішнього дня дуже вдячний їм за науку.

Вчився і грав тут, в Угорщині. Але літом завжди їхав додому в Україну, де не відпочивав, а їздив з молодіжкою Закарпаття на турніри по всій Україні. Самі знаєте, скільки талантів дало нашому футболу Закарпаття, тож і поруч зі мною займалися хлопці, котрих ви нині бачите у збірній, провідних клубах країни.

– Закарпаття – край багатонаціональний. А ти українець чи угорець?

– Я українець і за паспортом, і за душею. Але Угорщина, ясна річ, мені не чужа, й не тільки тому, що саме тут я прилучився до футболу: у мене мама угорка, тато – українець. Так що спілкуюся обома мовами, але на Закарпатті це нормальне явище.

– Свого часу Шахтар грав у єврокубках проти твого клубу – Дебрецену...

– О, я сам багато разів грав проти Шахтаря – на юнацькому рівні, в дублях. Якось так виходило, що завжди забивав їм голи, навіть в 15-16 років. Пропонували мені донеччани тоді контракт, але батьки вирішили, що я ще мушу підрости, позайматися в Угорщині. Тепер я, звісно, шкодую, але хто знає, що принесе майбутнє – може, ще буду гравцем Шахтаря:)

– Хоча ти пройшов школу одного з найкращих угорських клубів, але в дорослому футболі дебютував саме в Закарпатті. Дуже добре пам'ятаю тодішню команду: ви грали трійцею – Кополовець, Кобін, ти. Так?

– Точно. Міша Кополовець – зліва, я – справа, а Вася Кобін – попереду. Вважаю, на Закарпатті взагалі дуже багато талановитих футболістів, просто тяжко пробитися, якщо тобі ніхто не допомагає. А потрапив я в команду рідного краю так. З 12 до 19 років виступав у DVSC, проте мріяв саме в українській вищій лізі себе проявити. Якщо пам'ятаєте, уже в ту пору Закарпаття періодично виходило з першої ліги, тож шанси проявити себе були високі. Я підписав дворічний контракт і взявся до роботи.

Спочатку пройшов школу в дублі, причому перший матч випало провести проти самого Динамо. Уявіть собі, на поле вийшли Хацкевич, Леко, Пеєв, Нанні, Корніленко, Верпаковскіс! Але ми навіть 1:0 вели, я гол забив, але потім надто крупно їм поступилися:)

На жаль, після такого початку пізніше я дістав дуже важку травму, більш, ніж 8 місяців був поза грою. А в клубі просто контракт зі мною не продовжили, ось і все. Довелося назад в Угорщину їхати, щоб там потихеньку кондиції відновлювати.

– За ці п'ять років ти змінив ось уже п'яту команду.

– Коли дістав травму, було дуже тяжко повернутися. Пішов у Хатван, де мав знайомих. Хоч це була лише третя ліга (друга по-нашому, – прим. А.В.), але для такої мети, як повернення форми і набуття ігрової практики, це було ідеально. Чесно кажучи, "пахав, як лошадь", щоб повернутися на колишній рівень. І через рік, влітку 2007-го, поїхав на перегляд до Вашашу, котрий виступав у вищій лізі. Слава Богу, все вийшло нормально, підписав з ними дворічний контракт. Відбув піврічну оренду в Ясбереньї, а як повернувся у Вашаш – мене відразу продали в Ломбард, це також вищолігова команда. Підписав угоду на 3 роки.

У місті Папа я провів хороший час. Коли ж закінчився контракт – хотів повернутися в Україну. Але, на жаль, без агента дуже тяжко пробитися. А тут в Угорщині знову отримав запрошення, цього разу від BFC. Сіофок – також вища ліга, тож я розсудив, що це нормальний варіант. Підписав контракт на 1 рік, але мрію повернутися додому й виступати у Прем'єр-лізі України.

– Побутом в команді задоволений?

– На даний момент я ще живу в готелі тут, у Сіофоку – вигідно, бо близько до стадіону. Але як тільки знайду хорошу квартиру, то відразу піду жити туди. Думаю, за 1-2 тижні все стане на свої місця.

– Які завдання ставить твоя нова команда?

– Я б сказав так – якщо ми закінчимо чемпіонат десь у середині турнірної таблиці, то всі будуть задоволені, адже цього року тут колектив дуже молодий і, можна сказати, половина команди – нові гравці. Аж 12 дебютантів влітку прийшло! Так що працюємо, побачимо через рік, як усе вийде. Можна сказати, що я універсальний футболіст, тренер розраховує на мене на двох позиціях – фланг або центр. У команді я вже дебютував і сподіваюся себе гарно проявити.

– Чи слідкуєш за рідним Закарпаттям? У команди змінився тренер, додалася до назви Говерла...

– Так, стараюся слідкувати за українським футболом і, звісно, за Закарпаттям, адже у мене там лишилися дуже хороші друзі, як, приміром, воротар Саша Нодь. Знаю, що команда тепер називається Говерла-Закарпаття і що домашні матчі буде проводити на стадіоні в Мукачеві.

– Раніше в Угорщині було багато українців – батько і син Кузнецови, Ніченко, багато інших. Зараз – так мало. Чому? Невже угорська ліга дійсно набагато бідніша за українську фінансово?

– Кузнецов і Ніченко були відомими на всю Угорщину, я думаю, їх і до цих пір тут дуже поважають і цінують. Щодо фінансів, так, це правда – угорська ліга набагато відсталіша від української, хоча нинішній уряд намагається підтримати рівень спорту, й у тому числі футболу, причому, не лише словами. Але до української ліги, думаю, ще дуже далеко, адже всі тут говорять, що наша Прем'єр-ліга – у десятці найліпших ліг в світі.

– В Україні піднімається команда Берегвідейк – у ній чимало угорців, взагалі вона позиціонується як певний посланець угорських футбольних традицій. Що в Угорщині про неї чули?

– Не думаю, що багато людей про неї знають тут, в Угорщині. Хіба що ті, що поруч з кордоном живуть, або такі, як я, котрі стараються слідкувати за футболом в рідній області. Знаю, що Берегвідейк дуже гідно виступив у Кубку України. Наскільки мені відомо, грає там пару футболістів зі Львова, але мене найбільше радує те, що з'явилася іще одна команда в області, крім Закарпаття, де зможуть себе показати талановиті молоді гравці.

– Свого часу Угорщина з Хорватією були конкурентами України та Польщі в боротьбі за право приймати Євро-2012. Знаючи зсередини тамтешню інфраструктуру, вважаєш рішення справедливим?

– Думаю, ми з поляками гідно виграли Євро. Хоча тут і були чутки, що не все чисто й коректно, але про це УЄФА вирішувати, а не нашим суперникам. Радий, що Україна дістала такий великий шанс, щоб показати себе. Від цього і уряд, і прості люди можуть тільки виграти, адже розвивається інфраструктура, що теж дуже великий плюс.

– В Україні були відомими двоє угорців – Ласло Боднар, котрий яскраво себе проявив колись в Динамо, і Балаж Фаркаш, котрий не дуже проявив, хоча й отримав порівняння з Мессі. Обидва – дебреценці, до речі. Що про них чути?

– Боднар минулого року виступав за австрійський Ред Булл, але влітку в нього закінчився контракт і, наскільки мені відомо, він тепер переходить до німецької Енергі. А про Фаркаша мені нічого не відомо. Знаю, що він у складі Дебрецена, але щось останнім часом наче зовсім не виходить на поле.

– Навесні у тебе з Ломбардом вийшов потрясаючий матч у Кечкеметі: вийшов на заміну, забив, залишив поле через вилучення...

– Та так уже вийшло... Дістав жовту в ігровому епізоді, а пізніше, коли гол забив, – ще одну за надмірну радість, чи як там це називається. Звикли ж давати, коли після голу гравець знімає форму. Але я й такого не робив, так що сам не знаю, чому мені дали другу жовту й червону.

– Тим не менш, головне ж сталося – переможний гол:) Так що побажаємо тобі побільше голів, а про картки – забути!