На чемпіонаті світу в Італії закарпатський фехтувальник Анатолій Герей сподівається отримати олімпійську ліцензію

Про Анатолія Герея "Закарпатка" писала багато – і про його досягнення на Кубках світу, зокрема в Аргентині, і про міжнародні успіхи, і про те, що він чи не єдиний закарпатський спортсмен, котрий має реальні шанси поїхати наступного року на Олімпіаду – представляти наш край. Проте поговорити з самим Анатолієм ніяк не вдавалося. Що поробиш, успішні спортсмени завжди зайняті. Цього літа наш земляк нарешті завітав до Ужгорода надовго, і "Закарпатка" скористалася моментом, аби поставити йому декілька запитань.

"Мені втрачати нічого, тому – тільки вперед, на Олімпіаду..."

– Анатолію, нині всі говорять про те, що ти маєш непогані шанси потрапити на Олімпіаду 2012 року в Лондоні. Що можеш сказати з цього приводу? Шанси дійсно є?

– Є, і досить великі. Але щоб остаточно потрапити в заявку, слід ще дуже постаратися. Все залежить від світового рейтингу і місця в ньому. Ось зараз на останньому чемпіонаті Європи (Анатолій зайняв четверте місце у команді. – Авт.) сподівався, що зачеплюся за залікові бали, та не вийшло – після третього місця очок не дають. Тепер у жовтні буде чемпіонат світу в Катанії (Італія). Чим він важливий для мене? Саме там можу отримати олімпійську ліцензію, адже на цих змаганнях нараховують втричі більше балів, ніж на будь-яких інших. І якщо мені вдасться пробитися хоча б до вісімки кращих, тоді гарантовано поїду в Лондон.

– То обирають олімпійців не за квотами, а за світовим рейтингом?

– Саме так. Якщо, скажімо, українців нема в першій світовій 16-ці, тоді відбувається "зональний" відбір. Тобто мушкетер з України змагається зі спортсменом, наприк¬лад, із Африки, щоб отримати олімпійську ліцензію. Щодо внутрішньоукраїнського рейтингу, то я в ньому наразі другий.

– А якщо, боронь Боже, нічого не вдасться в Італії, тоді ще буде шанс зачепитися за участь у Лондоні-2012?

– Звичайно. Після світової першості відбудуться ще 4 етапи Кубка світу, а саме в Катарі, Естонії, Швеції та Німеччині. Там і з'явиться можливість набрати залікові бали, необхідні для участі в Олімпіаді.

– Мабуть відчуваєш зараз шалений тиск через це?

– Та ні, це неправда. Знаєш, втрачати мені нічого, тому в мене один вихід  – вперед, за ліцензією в Лондон.

– Яка нині конкуренція в українському фехтуванні? Чи легко пробитися в збірну?

 – Я б так не сказав. У вітчизняній "шпазі", в категорії якої фехтую, доволі велика конкуренція. У нашій країні є приблизно 100 спортсменів хорошого рівня. Принаймні в рапірі та шаблі їх значно менше. І, що варто відзначити, нема великої різниці між, скажімо, першим місцем рейтингу і десятим. 

– Де готуватимешся до чемпіонату світу?

– Удома. Зокрема у вересні в Ужгороді буде чемпіонат України, в якому візьму участь. Після нього відразу їдемо в Київ, на базу в Конча-Заспу. Там готуватимемося місяць усією збірною.

– Розповіси про умови, в яких ти готуєшся? Чи всім задоволений? Зокрема ставленням федерації фехтування до олімпійців.

– Вони дуже допомагають – принаймні, для кандидатів на Олімпіаду роблять усе, аби ті почувалися комфортно. Сприяють і меценати. Наприклад, ужгородський "Комінвестбанк" допоміг мені грошима.   

"З часом фехтування стає швидшим..."

– До речі, про чемпіонат. Мабуть на тобі буде подвійна відповідальність за результат, адже виступаєш у себе вдома?

– Як кажуть психологи, рідні стіни допомагають перемагати. Мені обіцяють гарну підтримку, тому зроблю все, аби перемогти.

– Між іншим, у тебе напевно найбільш відоме фехтувальне прізвище в краї – Герей. Відчуваєш психологічний тиск?

– Та ні. Радше навпаки – це додає мені сил. Завжди хочеться в бою довести, що ти найкращий. Ти – Герей!

– А свого дядька, заслуженого тренера України, в честь якого назвали ужгородсь¬кий турнір, пам'ятаєш?

– Звичайно. Це він прищепив мені любов до фехтування. Завжди допомагав порадами на тренуваннях, вірив у мене.  Пригадую, як дорогою на якісь змагання – в машині чи поїз¬ді – завжди говорили з ним про те, як слід підніматися вгору на п'єдестал. Ми ніколи не розраховували на якісь посередні результати. Тільки на перемогу.

– Ужгородська школа фехтування доволі гучно заявила про себе на рівні країни. Що можеш про неї сказати?

– Звичайно, про ужгородську школу чули всі. Прізвища Герей, Горецький, Блохіна, Яцек завжди на вустах у тренерів збірної. Про наших юних спортсменів вже нічого і не кажу – їх із кожним роком стає все більше. Та й результати говорять самі за себе – на останньому Кубку України були дві медалі та сенсаційне 5-те місце у командній чоловічій шпазі. 

– Коли ти почав займатися фехтуванням?

– З другого класу, здається. Все-таки батько – тренер (брат В. Герея. – Авт.) мене завжди брав на тренування після школи. Так і полюбив фехтування.

– А чому фехтуєш саме шпагою?

– Ну, батько був шпажистом – це по-перше. А по-друге, шпага – більш дуельний вид. Давні традиції мушкетерства передалися саме в цій категорії фехтування. У рапірі та шаблі потрібна  тактична витримка, а в шпазі – більше віртуозності, майстерності.

– У цьому виді спорту мабуть необхідні залізні нерви...

– Безумовно. У моїй практиці бували випадки, коли зопалу рвався в бій, і через це програвав. Особисто я треную нерви в постійних боях. А ще – у розмовах із наставниками. В результаті стаєш більш спокійним, витриманим.

– До речі, фехтування з часом змінюється? Наприклад, футбол стає швидшим і жорсткішим...

– Так, наш вид спорту стає більш атлетичним. Зараз намагаються підбирати вищих та фізично сильніших спортсменів, а раніше на це не звертали уваги. Та і швидкість фехтування значно збільшилася.

– У кожного спортсмена є свої кумири. А в тебе?

– Дуже захоплююся таким спортсменом, як Павло Колобков із Росії. Він – олім¬пійський чемпіон Сіднея в 2000 році, неодноразовий призер інших олімпіад. Мені подобається, що у його фехтуванні все чітко та зрозуміло, нема якоїсь спонтанності.

– І наостанок: яка в тебе найбажаніша спортивна мрія?

– Дуже хочу в Лондон-2012. Бо чекати ще 4 роки не зможу... (Сміється. – Авт.).

Теги: Олімпіада, спорт, фехтування

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати