В Ужгороді набирають популярності настільні ігри

Схожою за своєю первісністю є потреба у грі. І, ймовірно, її наш предок усвідомив, коли відчув азарт, задоволення від процесу, тріумф перемоги не в поєдинку зі звіром на полюванні, а у мирній обстановці, поруч із домівкою, граючи у гру — камінцями, паличками, фігурами, на спеціальних дошках і просто на рівній поверхні.

КАРТИ, ФІШКИ, КУБИКИ

За даними істориків, найдревніша настільна гра людства налічує 5500 років. Багато пересунуто фішок і фігур, кинуто карт та пройдено ігрових полів із того часу. Ігрова індустрія розвивалася. І якщо у древні часи на Сході були популярними шахи і нарди, які є "класикою" настільних ігор і до наших днів, то в Японії — "го" і "рендзю". Всі ці ігри потребували спеціальних дощок. Азійці ж вигадали "зари", які спочатку були ограненими паличками з нанесеними на них мітками, а потім перетворилися на кубики-"кості" — улюблену гру мореплавців. У "зари" можна було грати будь-де — на перевернутій бочці чи просто на долівці або столі. До речі, від азійської назви ігрової кості "зар" походить слово "азарт".

Кількість винайдених людством ігор зростала в геометричній прогресії. На сьогодні лише зі звичайними шестигранними кубиками з мітками від 1 до 6 на гранях існує понад 60 ігор, із них найпопулярніша "покер на кубиках", знана на Заході також як "яхт".

Свого часу людство винайшло карти... А відтоді пішло-покотилося. І докотилося до популярного в постреволюційному СРСР лото. Хто зі старого покоління не знає, що таке "барабанні паличики" чи "семен семенович"? Звісно ж, це цифри "11" та "77" на бочечках від лото, яке, до речі, лягло в основу азартної гри "бінго", популярної колись в Ужгороді. Саме на іграх у бінго у роки буремної молодості автор цих рядків регулярно вигравав сякі-такі гроші, які негайно витрачалися на книги. А ще докотилося до доміно у дворах радянських багатоповерхівок. Хто з "мужиків" у вихідні не "забивав козла" за оббитим бляхою столом у бесідці? Хіба якісь інтелігенти, які в цей час ходили у театри та бібліотеки.

Ну, про культуру казино ми зараз не говоримо, бо це окрема тема, окрема довга розмова і, насправді, проблема для багатьох — безліч поламаних доль і злитих до нуля мільйонних маєтків. Про це ми зараз не говоримо. Наша тема — гра виключно задля процесу, задоволення і перемоги над суперником. Ось що пише на цю тему мережевий оглядач, фахівець із настільних ігор, що ховається за псевдо Родгал.

"Логічно загнати противника під стіл і змусити кукурікати, якщо заради цього все і затівалося. Коли люди зібралися з'ясувати, хто краще грає в шахи чи в кого сильнішою є колода карт у "Магії", це одне. Але ж настільні ігри сьогодні — не предмет спарингу. Це скоріше доповнення до дружніх посиденьок; стрижень, на який зручно накручувати всі складові вечора — знайомства, спілкування і т. ін. Гра чудово скрашує всі незручності. Нема про що поговорити — кидай кубик. Занудьгував — "з'їж" чиюсь фішку. Незрозуміло, як перезнайомити купу людей — запропонуйте їм у що-небудь зіграти! І ось тут акцент на цих ієрархічних штучках — перемога, хто кращий — абсолютно зайвий. Ну, тобто нерозумно, звичайно, ображатися, проциндривши партію, але тричі нерозумно не передбачити подібної реакції".

От ми і підібралися, так би мовити, до фабули нашої розповіді. Як бачите, наш перший коментатор волів сховатися під псевдо. Еге ж, непросто сорокарічному чоловікові, батькові трьох дітей, топ-менеджерові провідної будівельної компанії зізнаватися, що його хобі не пиво і не футбол по п'ятницях, а ігродизайн, колекціонування настільних ігор і утримання тематичного сайта, присвяченого настільним іграм. Йому — під 40. І він саме з того покоління, для кого були спочатку хоч і гарно намальовані, але до примітиву нудні й одноманітні "кинь кубик — посунь фішку", що продукувалися мільйонними тиражами СРСР, потім — технологічний прорив і електронні приставки "Денді" та "Сега-мега-драйв", потім комп'ютерні ігри — все кращі й досконаліші, а потім настало перенасичення електронним сурогатом і повернення до витоків.

ДОСИТЬ ЕЛЕКТРОНІКИ!

Так-так, дорослі люди на сьогодні "наїлися" електронними іграшками і дедалі частіше воліють посидіти за столом із друзями, часто разом зі своїми та їхніми дітьми, аби пограти в улюблену настільну гру чи спробувати якусь нову з них. Те, що настільні ігри на сьогодні є розвагою, зорієнтованою насамперед на дорослих, визнає й авторитетний журнал "Форбс", який на своїх сторінках має навіть окрему рубрику, присвячену "настолкам". Так само постійну рубрику "Інші ігри" має найбільший на пострадянському просторі журнал комп'ютерних ігор "Навигатор игрового мира". Оба ці авторитетні видання сходяться на думці про те, що хоч видавці і вказують на коробках "для дітей від 8 років", однак основна ніша споживачів "настолок" у межах 25—45 років.

Невелике інтерв'ю "РІО" взяло у фахівця з ігрових розваг, у минулому ігрового критика і оглядача, ужгородця Миколи Ороса. Нині його професія зветься "гейммайстер" і працює він у одній із західних ігрових корпорацій, обслуговує гравців комп'ютерних ігор, однак після роботи не гребує й "настолками" і навіть, за його словами, отримує від них задоволення.

— Миколо, комп'ютерні ігри — твоя професія і хобі водночас. Однак ти став грати і в настiльні ігри також. Чому?

— Настiльні ігри дуже відрізняються від комп'ютерних. У комп'ютерних мене захоплюють історії, сюжети, персонажі, відчуття присутності. Настiльні ж ігри це чудовий спосіб провести час із друзями, побачити їхні очі, привід попити чаю в хорошій компанії й поспілкуватися про те, на що не вистачає часу в шаленому темпі життя, де панують електронна пошта, мобільні телефони і соціальні мережі

— Чи не вважаєш ти, що комп'ютерні ігри є явищем, яким суспільство "наїлося", повертаючись тепер до витоків — ігор із фігурами, камінцями, фішками та картками на столі?

— Ні. Скоріше навпаки. Річ у тім, що для того, щоб організувати сеанс настiльної гри, потрібно організувати компанію, знайти відповідне місце і зручний для всіх час. А в сучасному світі мало хто може похвалитися тим, що має багато вільного часу. Електронні ж розваги доступні кожному прямісінько вдома. Думаю, настiльні ігри залишатимуться розвагою ігрових гурманів.

— Тоді для якого прошарку суспільства комп'ютерні ігри і для якого настiльні? У чому переваги тих і інших?

— Комп'ютерні ігри стають дедалі популярнішими. У країнах Заходу вони вже давно не вважаються розвагою дітей — люди грають сім'ями і все більш нормальною стає ситуація, коли татусь змагається в якійсь "бродилці" чи "рольовій грі" з сином. Настільні ігри є зазвичай більш складними. Їх важче опанувати, аніж узяти в руки джойстик. Тому і грають у них частіше дорослі люди.

— З точки зору "ігрознавця", — якою повинна бути хороша гра?

— Тут багато спільних критеріїв як для комп'ютерних ігор, так і для настільних. Хороша гра повинна мати продуманий сюжет, цікаву ігрову механіку, привабливий дизайн, мати так звану "реграбельність" — бажання повертатися до неї знову і знову, бути доступною для опанування і приносити задоволення у процесі гри.

— Як потрібно ставитися до гри, щоб отримати від процесу задоволення? І в чому головне задоволення — у процесі чи в перемозі?

— Ставитися варто як до хобі — не приділяти занадто багато часу і не дозволяти захопленню перерости в азарт чи залежність. Поняття "перемога" доцільне тільки в тих іграх, де є протистояння кількох гравців. У більшості ж інших ігор, як у хорошому кіно: задоволення, яке отримуєш упродовж самої гри, досягає свого апогею в останні хвилини розв'язки сюжету.

СВЯТА І БУДНІ УЖГОРОДСЬКИХ НАСТОЛЬНИКІВ

Сьогодні в Ужгороді існує поки що єдиний клуб "настольників". Його члени збираються раз на тиждень по черзі вдома в одного із "клубників" і присвячують кілька годин улюбленому виду відпочинку — настільній грі. Наразі в ужгородських "настольників" улюбленою є гра французького ігродизайнера Бруно Файдутті під назвою "Цитаделі". У ній потрібно, граючи за певного персонажа — короля, єпископа, алхіміка, розбійника тощо, першим побудувати власне місто. Наступною грою, яку планують освоїти ужгородські настольники, є "Жменя драконячих каменів" того ж ігродизайнера. Трудність у тому, що ця гра ані українською, ані російською мовами ніколи не видавалася, тож ентузіасти самі переклали її й виготовили саморобну копію. До речі, така практика в сере¬довищі настольників поширена і має навіть свою назву "прінт енд плей". Ну а що ще робити, якщо гра недоступна у продажі або ж уже знята з виробництва? Тільки знайти в однодумців з іншого міста оригінал і зробити з нього копію. Добре, що сучасні поліграфічні технології це дозволяють. Реалії в настільному ігробізнесі зараз такі, що попит на ігри значно перевищує пропозицію. Видавництва просто не встигають друкувати ігри, які миттєво змітаються поціновувачами із полиць магазинів. А щодо клубів — їх по містах багато. Наприклад, улітку 2009 року в Києві пройшов турнір по "Цитаделях" (на сьогодні це найпопулярніша гра серед настольників). Торік — подібний у Воронежі.

Щодо масовості? Її поки що як такої нема. На жаль, серед батьків небагато тих, хто справді розуміє, що краще купити дитині недешеву (хороші ігри коштують від 200 до 600 гривень), але "вічну" настолку, аніж комп'ютерний диск за 20 гривень, який дитиною буде пройдено і забуто за два дні в самотності перед монітором.

Ну і останній штрих — ігри ще й колекціонують. Нещодавнє опитування в Інтернеті на форумі "настолкоманів" засвідчило, що серед поціновувачів є справжні гуру, які примудрилися зібрати по 300 (триста!) настільних ігор і в кожну з них принаймні раз зіграти. Ну як можна не спокуситися лише назвами: "Діксіт", "Каркасон", "Колонізатори", "Місто синього Місяця", "Колоретто", "Уно", "Манчкін", "Зілляваріння", "Бонанза", "Руммікуб", "Домініон", "Тікал", "Пандемія", "Агрікола". Іграми міняються, хваляться, відкривають коробки, щоб потримати у руках гладенькі фішки, красиві фігурки, яскраві карти, майстерно намальовані поля і дочекатися найближчих вихідних, щоби постелити на стіл скатерть і зануритися в чарівний світ гри.

Армія настольників зростає, а ігродизайнери продукують усе нові й нові ігри. Здається, ми входимо в нову епоху цінностей — гра заради особистого спілкування, приємного процесу, естетичного задоволення, зустрічі з друзями. Гра заради... гри.

* * *

МОВОЮ ЦИФР

5 500 років
— вік найстарішої настільної гри "сенет", яку придумали в Древньому Єгипті. Відомо, як виглядали її фігурки та ігрове поле (10 рядів по три квадрати), та жодних відомостей про правила цієї гри не знайдено.

250 млн. екземплярів
— обсяг продажів гри "Monopoly" з моменту її створення в 1934 році (взято до уваги тільки офіційні видання). Гра, яку придумали в США під час Великої депресії, стала найпопулярнішою в ХХ ст.

145 тис. дол.
— за таку суму було продано в лютому 2011 року на аукціоні Sotheby's "Monopoly" першого випуску.

1,29 млрд. дол.
— виручка корпорації Hasbro від продажу ігор та пазлів у 2010 році. Hasbro — один із найбільших у світі видавців настільних ігор (зокрема володіє брендами Monopoly, Scrabble, Battleship, Magic The Gathering).

550 новинок
було представлено на німецькій виставці настільних ігор Spiel у 2008 році. Це рекорд за всі 30 років існування Spiel — найбільшої експозиції в цій галузі.

За даними журналу "Форбс"

Теги: ігри, азарт, настільний

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати