Закарпатці взяли участь в урочистостях по вшануванню пам’яті героїв Холодного Яру (ФОТО)

Багатовікові дуби-патріархи, що дотепер ростуть на території Яру, — німі свідки історії, — могли б багато про що розповісти. Про силу і дух українського народу. Про те, що тоді, на початку 20-го століття, український селянин був змушений бути не простим мирним хліборобом, а хліборобом-воїном, котрий будь-якої миті готовий взяти до рук зброю і піти на захист рідної землі. І вони йшли, поливаючи кров'ю матінку-землю... Саме тут росте  1100-літній дуб, під яким збиралися гайдамаки на чолі з Максимом Залізняком (очолював Холодноярську Січ у 1768 році) і давали клятву, не шкодуючи життя боротися з польським засиллям. Збиралися тут і воїни Холодноярської республіки.

Вшанувати пам'ять

Минулими вихідними до Холодного Яру з'їхалося понад 5 тисяч небайдужих українців, аби вшанувати пам'ять досі іще маловідомих широкому загалу Василя Чучупаки, Пилипа Хмари, Чорного Ворона, Юрія Горліс-Горського, інших отаманів та їх побратимів по боротьбі. Хто ці люди? Чим вони заслужили на таку повагу?

Холодноярська Січ була своєрідною "республікою", яка під чорним і синьо-жовтим прапорами провадила запеклу збройну боротьбу аж до 1922 року. Одним із перших організаторів і отаманів Холодного Яру був 25-річний селянин Василь Чучупака. 17 квітня стало днем загибелі отамана, тому дата щорічних вшанувань у Холодному Яру є невипадковою. Про тогочасні події нам відомо, в першу чергу, зі сторінок документального роману з однойменною назвою "Холодний Яр", що належить Юрію Горліс-Горському (справжнє прізвище Городянин-Лісовський).
 
"Воля України – або смерть!" — це гасло українських патріотів у 1920-ті роки не було пустим звуком на кшталт тих, якими рясніють шпальти сучасних газет, агітаційні матеріали та біг-борди напередодні чергових виборів. Тоді слово було справді твердим, як криця. Тоді люди воювали під чорними прапорами, на яких, поруч із гербом України, були зазначені ці св'яті слова. Тоді воліли загинути за ідею та незалежність, аніж тікати за кордон чи скоритися поневолювачам.
 
 Тепер таких сміливців або нема, або одиниці. Щоправда, не можна не відзначити, що свідомість багатьох українців уже вийшла на якісно новий рівень, коли шанується історія і цінуються традиції. Багатолюдні заходи, що відбулися в Яру цими вихідними, яскраве свідчення цього. На урочистостях, серед простих українців — відомі політики. Програма заходів — насичена: вшанування Василя Чучупака, Юрія Горліса-Горського, їх побратимів,  панахида на братській могилі холодноярців. У програмі, крім іншого, — виступи політиків та чаруючий спів кобзаря Тараса Силенка. Своєрідним дороговказом для приїжджих був "голос" тулумбасу Чорних запорожців, котрі вказували, куди потрібно рухатися. Цікавим дійством виявилася реконструкція бою холодноярців з більшовиками, а знаковими — освячення зброї на берегах Гайдамацького ставу та закладення першого каменю фундаменту "Музею Холодного Яру".

 "Об'єднання України повинно починатися звідси, з її серця"

Так вважає голова Закарпатської організації Всеукраїнського Об'єднання "Свобода" Олег Куцин, до якого ми звернулися за коментарями, оскільки напередодні урочистих заходів стало відомо, що група закарпатців, здебільшого свободівців, братиме у них участь. Олег Іванович розповів, що особисто уже впродовж 16 років відвідує історичні місця і вшановує пам'ять героїв. Цього року теж організував групу, що долучилася до святкувань. "Для мене події, що нині відбуваються на території Холодного Яру, — не просто захід. Це справа життя, розпочата ще в роки юності членством в ДСУ та участю в дослідженнях історичного клубу "Холодний Яр". Олег Іванович розповів, що, на перших порах, Роману Ковалю (голові ДСУ та засновнику історичного клубу "Холодний Яр") разом з нечисленними побратимами  доводилося по крихті збирати інформацію, що стосувалася подій 90-річної давнини. Часто наражалися на негативне ставлення місцевих мешканців, що виросли у часи "світлого комунізму", а також на повне нерозуміння місцевої влади. Та українська молодь, що хотіла знати власну історію, не здавалася. Щороку активісти приїжджали у Холодний Яр, власними силами встановлювали пам'ятники. Спочатку їх були десятки, тепер уже — тисячі. Значить, зусилля витрачені не марно.
  
Прокоментував голова закарпатських свободівців і те, чому холодноярські події такі важливі для нас, закарпатців. На його думку, — у важливості об'єднання усієї України, починаючи якраз з її центральної частини: "Ми прекрасно розуміємо: якою б патріотичною не була Галичина, для побудови української України цього буде не достатньо. Держава відбудеться тільки тоді, коли проснеться серце України, яке знаходиться саме в околицях Холодного Яру, де досі вирує нескорений дух українців", — продовжив Олег Куцин.

Більше того, ще одним мотивом поїздки закарпатців стало вшанування непересічної особистості письменника Юрія Горліс-Горського. Написаний ним (без перебільшення бестселер) "Холодний Яр" колись був рідкісною книгою і часто ставав об'єктом колективних читань  у "Просвітах". Сьогодні ж кожен бажаючий зможе знайти твір у вільному доступі в мережі інтернет. За словами Юрія, Холодний Яр був для нього "святим місцем", куди він завжди мріяв повернутися. Неординарна постать Горліса-Горського цікава для закарпатців ще й тим, що разом зі своїми товаришами, колишніми вояками Армії УНР, він пішов відстоювати Карпатську Україну. Після її поразки Юрій якийсь час учителював у Великому Бичкові, згодом перебрався до Румунії, а потім до Югославії. На Закарпатті Юрій пережив втрату: під час бойових дій загубився рукопис другої частини його роману "У ворожому таборі", що називалася "Між живими трупами", котрий Горліс-Горський вважав найкращим своїм твором. До речі, закарпатські свободівці поставили собі за мету відшукати рукопис.
 
Повертаючись до теми вшанування українських героїв, що відбулося у Холодному Яру, Олег Іванович відзначив, що має суперечливі відчуття. За його словами, по завершенню святкувань поряд з великим піднесенням духу були й певні сумні думки. "Цього року впала в око велика кількість вчорашніх "великих демократів", а сьогодні політичних банкрутів, яких тут ніколи не було видно раніше: тоді, коли було справді важко. А тепер, коли ці місця стають місцем паломництва українців, коли ніби спокійна Черкащина враз вибухає таким здвигом, появляються ця братія, яка вже збанкрутувала у своїй колишній вотчині – Галичині (де її вже всі знають і не сприймають), і сипле обіцянками, пропонує гроші на встановлення пам'ятників, улесливо заглядає у очі.  Все це пробудило спогади про одну історію, що сталася у моєму житті. Колись, у 1990 році, я був у складі групи патріотів, які, на честь проголошення Декларації про державний суверенітет України, підняли синьо-жовтий прапор на найвищій вершині — Говерлі. Мені випала честь піднімати цей, тоді ще не державний, прапор. Тоді також було велике піднесення духу. Щорічне підняття стало доброю традицією, та її довелося припинити. Я перестав робити сходження після перетворення цього "ритуалу" у фарс, коли на цьому почали піаритися політики, а людей стали зганяти примусово. Шкода, якщо так станеться і з Холодним Яром", — зазначив він.

Теги: Холодний Яр, Горліс-Горський, отаман

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати