У Хусті – столиці Карпатської України

15 березня 1939 року в Закарпатті було проголошено незалежну Карпатську Україну.

Це було ще за радянської доби. Будучи дітлахами, ми вперше їхали в гості до родичів на Хустщину. Тільки автобус перетнув міст через Ріку, як чиясь дитина на весь автобус вигукує: "Ура! Ми - в столиці!"  В автобусі запанувала мертва тиша. Одна з бабусь перехрестилась: "Диви, й дитина знає, що Хуст – столиця. А тут не всі старші про це знають". І ось я знову в Хусті...

Змова Гітлера й Муссоліні

Після того, як на початку листопада 1938 року розпочалась евакуація Ужгорода та інших населених пунктів, що відійшли до Угорщини, в Ужгороді відбулась урядова нарада під головуванням Ю. Ревая. На ній констатували, що 2 листопада після змови у Відні між Муссоліні та Гітлером Угорщині передано значні частини Словаччини та Підкарпатської Русі. З грубим порушенням етнографічного принципу кордонотворення. З 12600 кв. км і 725 тисяч населення Підкарпатська Русь втратила 1500 кв. км та 173 тисяч населення, в тому числі 85 тисяч угорців, 40 тисяч угорців, 30 тисяч євреїв, і 18 тисяч інших національностей.

Тож на порядку денному – одне питання: куди перенести столицю автономії Підкарпатська Русь? Пропонували Сваляву, як згадує у своїх творах В. Гренджа-Донський, та вона близька до польського кордону й не лежить на головному шляху. Севлюш (нинішній Виноградів) знаходиться на самому кордоні з Угорщиною. Тому вирішили, що столицею буде  містечко у Марамарощині – Хуст.

... Я – на площі Олександра Духновича, що в центрі Хуста. Тут, що не будівля, – пам'ятник. "Ось у цій будівлі, в якій за радянських часів був районний Будинок піонерів, проживав Президент Карпатської України отець Августин Волошин, – розповів "Закарпатській країні" місцевий політолог Юрій Григорик. – А ось у тій, що навпроти – 70 років тому знаходився головний штаб Організації народної оборони "Карпатська Січ" на чолі з головним комендантом Дмитром Климпушом та його заступником Іваном Романом".

Уже четвертого листопада 1938 року у новій столиці Хуст проголошено маніфест уряду Карпатської України до всіх громадян автономії. "...Сумні вісті хай не кидають до зневіри синів твоїх, – говорилося в ньому. – Настануть часи, коли цілий народ наш з'єднається у одну державу й стане справжнім господарем на своїй землі. Вір своєму проводові – Першій Українській (Руській) Народній Раді. Вір своїй Народній владі, яка, опираючись на силу хороброї армії, веде тебе до славної майбутності".

Наступного дня розпочалась серія збройних інцидентів на угорсько-чехословацькому кордоні. 6 листопада у Будапешті відбулася нарада за участі Міклоша Горті, на якій розроблено план окупації усього Підкарпаття.

12 листопада МЗС Німеччина отримала інформацію про підготовку Угорщини до захоплення Підкарпаття. Шеф відділу МЗС Е.Вьйорман опрацював записку Е.Рібентропа, де було окреслено план дій Німеччини на випадок угорської агресії: спільний німецько-італійський демарш в Будапешті і Варшаві, посилення економічної і фінансової допомоги Карпатській Україні, відкриття генконсульства у Хусті.

Між тим, як розповів "Закарпатській Країні" один із дослідників Карпатської України, професор історії Ужгородського національного університету Сергій Федака, нині Карпатська Україна, її минувшина ставить більше запитань, аніж відповідей. Приміром, чому держава-крихітка спромоглася дати відсіч фашизму, який у сотні разів переважав Карпатську Україну як у чисельності, так й озброєнні, а Чехословаччина, армія якої тоді вважалась найбільш технічною за озброєнням у Європі, – ні? Безумству хоробрих співаємо пісню? І чому процес державотворення Карпатської України перервався на самому піднесенні? Абсолютно жодна з досі пропонованих відповідей на це сакраментальне питання не здатна задовольнити прискіпливого дослідника".
 
"Слава Україні!" – вигукнув рабин

11 лютого 1939 року був останнім днем передвиборної агітації до Сойму Карпатської України. "У всіх вікнах кожної хати світилися свічки, а на стінах видніли українські національні прапорці, тризуби й портрети прем'єр-міністра отця Августина Волошина. Чути могутній спів українського національного гімну "Ще не вмерла Україна", – писав один із діячів Карпатської України С.Росоха. – 12 лютого відбулися вибори до Сойму Карпатської України. Листа (агітація – автор) була одна. Чеська Народна Рада зазивала чехів, щоб голосували на українську листу, жиди – за Мадярщину, мадярони – за ЧСР, домагалися для своїх дітей чеських шкіл, у Карпатській Україні одною лавою віддавали свої голоси на українську листу".

А ось, як писав про вибори до Сойму в газеті "Діло" Роман Голіян: "Що більш в Буштині бачили ми в рядах походу кілька рядів... жидів: старих і молодих, пейсатих і бородатих, з лампіонами, що підносили вгору руку й заєдно гукали: "Слава Україні!" Очевидно, сенсація для закордонних журналістів величезна. Для нас – річ зрозуміла: жидів завів у ряди маніфестантів трагізм їхнього положення в Європі. Зокрема в Мадярщині, де протижидівські закони з дня на день загострюють, і в парі з цим тривожна віра, що в українській державі їм пощастить. Бо Карпатська Україна, одинока з потрійної федерації, що донині не видала протижидівських законів. Фактом є, що карпатоукраїнські жиди із завзятих донедавна мадяронів зробилися нині не менш завзятими українофілами, українськими патріотами з простої калькуляції самозбереження".

А в неділю 12 лютого 1939 року відбулися вибори до сойму Карпатської України. "Вибори пробігали надзвичайно гладко і спокійно, не було якоїсь природної нервозності, замішань чи інцидентів, – згадує вищезгаданий Росоха. Офіційні результати виборів: мали право голосу – 284365. Взяли участь у голосуванні – 265002. Або 92,4%. Проголосувало за УНО – 244922 або 92,4%. Проголосувало проти УНО – 17752 або 7,7%.

У 187 населених пунктах піднято білі прапори на знак того, що там не менше 98% виборців проголосували за УНО. Тим часом на кордонах Карпатської України сконцентрувались угорські війська в очікуванні нападу. Та про це – в наступній подачі.

Теги: Карпатська Україна, Красне Поле, Хуст

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати