Олександр Гаврош: «Відкриваю для себе українську дитячу літературу»

– Останнім часом читаю переважно літературу для дітей. Це пов'язано не тільки з тим, що сам її пишу, але й що веду серію "Українська дитяча класика" у видавництві "Грані-Т". Отож, доводиться читати й те, що зараз не "на слуху". Серед останніх приємних відкриттів – морська проза для юнацтва Леоніда Тендюка "Атол Туамако" та "Всесвітні походеньки капітана Небрехи" Юрія Ячейкіна – гумористично-космічний український Врунгель. Обидва корифеї ще живі, але про них майже нічого не чутно. А шкода, бо їхні книжки по-своєму неповторні.  Навіть те, що маємо, не вміємо ні зберегти, ні подати.

Серед актуальних сучасників виділив би зі свіжопрочитаного "Джури-характерники" Володимира Рутківського та дві книжки Олекси Росича "Джовані Трапатоні" і "Отто, принц львівський". Це дуже добра дитяча проза, яка, впевнений, буде вписана в канон української дитячої літератури.

В есеїстиці вразили дві книжки польських журналістів "Газети виборчої" Маріуша Щигела "Готленд" та Кшиштофа Варги "Гуляш із Турула". Перша розповідає про Чехію, друга – про Угорщину. Це те, чого дуже бракує нам: власний погляд на сусідів. Причому – несподіваний,  аргументований, іронічний. Отримав справжню насолоду від цих книжок. В поезії втішався збіркою Мар'яни Савки "Тінь риби". 

І, ясна річ, радію за земляків-закарпатців. Торік вийшли вдалі книжки Ірисі Ликович, Мар'яни Нейметі, Оксани Луцишиної, Сергія Федаки, Мирослава Дочинця, Петра Мідянки, що підтверджує становлення "закарпатського феномену".

Теги: Гаврош, література, журналіст

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати